Генерали йдуть геть? Які наслідки для ЗСУ матиме звільнення Залужного і Шаптали

Президент вирішив "перезавантажити" військове керівництво країни

Після анонсування президентом Володимиром Зеленським масштабних кадрових змін у політичному та військовому керівництві України і неоднозначних дописів Валерія Залужного, сумнівів у тому, що головнокомандувача ЗСУ і його колегу — начальника Генштабу Сергія Шапталу все ж звільнять, майже не залишилось.

Ким замінять генералів на ключових посадах, поки невідомо. Втім, вже зараз стає очевидним, що безслідно такі зміни не минуть. До чого можуть призвести кадрові перестановки в командуванні у розпал війни, "Телеграф" запитував у військових експертів і фахівців у сфері оборони.

Історичні паралелі

Насамперед, варто зазначити, що Володимир Зеленський — не перший глава держави, який наважився змінити головнокомандувача під час складної фази повномасштабної війни.

Так, у Першу світову французький прем'єр-міністр Арістід Бріан звільнив з аналогічної посади генералісімуса Жозефа Жоффра (відомого командуванням успішної для Франції битви на Марні) через перехід війни у затяжну позиційну фазу і кілька невдалих операцій 1916-го.

На його місце був призначений прибічник агресивної наступальної тактики, молодий генерал Роберт Жорж Нівель. Автор плану розгрому німецьких військ і перемоги Франції за 48 годин наполягав на масованому удару по німецькій лінії оборони і з усіма ділився деталями цього плану.

В результаті, у квітні 1917 року французька армія почала т.зв. "наступ Нівеля". Через те, що німці підготувалися до удару, втілити план не вдалося. Втрати французів склали 187 тисяч людей. Після цього в армії почалися масові заколоти, а вже за місяць Нівеля перевели на службу в Північну Африку, де він залишався аж до своєї відставки.

Законне рішення з сумнівними мотивами

Чутки про конфлікт Зеленського із Залужним з'явилися близько року тому. А у листопаді 2023-го реакція президента на слова генерала про глухий кут у війні підтвердила напруження між політичним і військовим керівництвом країни.

За деякими даними, останньою краплею у цьому протистоянні стали протиріччя у підході до мобілізаційної кампанії. Буцімто, Залужний наполягав на збільшенні особового складу на 500 тис. людей, на що Зеленський відповів відмовою через брак коштів на забезпечення такої кількості солдат.

І поки військові кажуть про вимушений перехід до активної оборони, в Офісі президента вважають, що ЗСУ мають активно атакувати одразу на декількох напрямках. Ймовірно, саме розбіжності у поглядах на подальший формат бойових дій і необхідні для цього ресурси стали причиною конфлікту у вищих колах.

За словами експерта у галузі оборони та безпеки, воєнного аналітика Олега Старікова, перше, що слід розуміти як прибічникам рішення про перезавантаження командування ЗСУ, так і його противникам, це те, що в даному разі політичне керівництво країни діє в рамках свого законного права.

"Президент може це робити. Ба більше, він зобов'язаний контролювати дане питання і ухвалювати складні рішення. Якщо військове керівництво вийде з-під контролю політичного, ми отримаємо розправи над ухилянтами і простріляні коліна за невиконання наказів.

Інша річ, що у такого "перезавантаження" має бути чітка мета. У чому вона полягає? Змінити стратегію з оборони на наступ? А у нас є для цього ресурси? Люди, техніка, новий досвідчений головнокомандувач, який в лічені дні розбереться з ситуацією на всіх флангах і запропонує ефективний план? Маю сумніви", — каже експерт в коментарі "Телеграфу".

У мирні часи зміна вищого військового керівництва країни могла б відбутися майже непомітно для суспільства, а більшість українців навряд чи цікавили б мотиви такого рішення влади. Зовсім інша ситуація склалася зараз.

За словами екс-співробітника СБУ, військового експерта Івана Ступака, якщо до самого факту звільнення Залужного можна ставитись по-різному, то форма, в якій це відбувається, однозначно грає не на користь Володимира Зеленського.

"Головнокомандувач ЗСУ набув шаленого авторитету і поваги у суспільстві. Йому довіряють і з ним рахуються генерали країн блоку НАТО. Звільнення такої людини необхідно проводити через грамотну комунікацію. Президент мав би провести брифінг, на якому чітко і зрозуміло пояснив би своє рішення про звільнення і переконливо аргументував призначення на це місце нової людини. В такому разі на 60-70% ця проблема була б нівельована. У нас же не обговорюють причини й аргументи, альтернативні варіанти і подальші дії. Ми сперечаємося на предмет того "знімуть чи не знімуть". Це неправильно", — зазначає експерт в коментарі "Телеграфу".

Командувати і управляти боєм — різні речі

Після появи перших чуток про можливе звільнення Валерія Залужного та його команди (зокрема, начальника Генштабу Сергія Шаптали), головним питанням стало те, ким саме планують замінити генералів.

Серед найбільш обговорюваних варіантів — очільник ГУР МО Кирило Буданов і командувач Сухопутних військ ЗСУ Олександр Сирський.

За словами Івана Ступака, в українській армії можна знайти гідного наступника для чинного командування. Втім, не виключено, що при відборі політики звернуть увагу не стільки на рівень освіти, бойовий досвід і готовність взяти на себе відповідальність, скільки на інші риси.

"Схоже, зараз на цю посаду шукають радше політично-доцільного кандидата. Правильніше було б зарити сокиру політичної війни до нашої перемоги. У кожного є люди, з якими доводиться працювати попри особисту неприязнь. Якщо ця людина приносить максимальну користь спільній справі, іноді слід перемовчати і перетерпіти.

Коли справу буде зроблено, будь ласка, зводьте рахунки і сваріться досхочу. Тим більше, що альтернативи Залужному нема. Принаймні, офіційно ми не чули про кандидата, якого б просував президент. Тобто, це звільнення заради звільнення? А далі що?", — каже експерт.

З тим, що знайти головнокомандувачу гідну заміну — буде складно, погоджується й Олег Старіков. Особливо це стосується кандидатів зі спецорганів, адже за ходом мислення і професійними навичками вони кардинально різняться від бойових командирів, що мають досвід ведення війни.

За словами експерта, навіть начальник штабу мислить іншими категоріями, аніж командир, не кажучи вже про розвідників, наприклад. Доцільною в даному разі була б заміна діючого керівництва на їхніх перших заступників, адже вони максимально наближені до виконання завдань, які перед ними постануть.

"Коли я бачу, як міністри дивляться у карти, хочеться запитати: що ти там хочеш знайти? Це просто смішно. Вони уявлення не мають про реальну війну. Сила Залужного в тому, що він передав ініціативу на тактичний рівень. У того ж Сирського інший козир: він командує боєм.

Командувати боєм і управляти ним — це дві різні речі. Командувати — це рівень командирського взводу, управляти — командира роти. Чому у росіян стільки загиблих полковників? Тому що вони на місці, командують боєм. А у нас капітани управляють з планшетом в руках", — каже Олег Старіков.

На думку експерта, однією з помилок Володимира Зеленського є те, що він не рахується з воєнним досвідом і знаннями воєнної науки людей, які очолюють армію. За словами військового аналітика, ставлячи завдання перед командуванням, президент має бути готовий до отримання переліку необхідних засобів для виконання цих завдань.

Так, для виходу ЗСУ на кордони України 1991 року потрібна одна кількість мобілізованих, озброєння і часу, а для виходу на кордони 2022-го — зовсім інша. Питання лише у тому, чи готова влада забезпечити армію усім необхідним або ж чи здатна вона йти на компроміси і змінювати свої запити.

"Надати умови для втілення цих планів зараз влада об'єктивно не може, як і відмовитись від своїх гучних декларацій, адже це означатиме втрату політичних рейтингів. Тому замість зміни підходу, змінюють генералів. А все чому? Тому що, перш ніж щось обіцяти, слід радитись з людьми, які присвятили воєнній справі все життя, а не з "самураями" зі свого оточення, які навіть в армії не служили", — каже Олег Старіков.

Наслідків уникнути не вдасться

Серед ймовірних негативних наслідків кадрових змін у командуванні ЗСУ військові аналітики називають два аспекти: складність інтеграції нової команди в існуючу систему і деморалізуючий вплив втрати головнокомандувача для особового складу.

За словами військового експерта Олега Жданова, у бажанні гучних перемог і лояльності силового блоку до себе влада наражає армію на серйозні ризики, адже звільнення всієї вертикалі управління передбачає заміну людей, відповідальних одразу за всі напрями: планування, організацію і ведення бойових дій.

"По-перше, адміністративна складова матиме миттєвий вплив на хід подій на фронті. Це неминуче. По-друге, це удар по моральному стану війська і це величезний ризик сьогодні. Спрогнозувати, які наслідки це матиме, дуже важко", — каже аналітик в коментарі "Телеграфу".

Довіра військовослужбовців на місцях до командування і готовність виконувати його накази попри все — запорука злагодженості Збройних сил і порядку в армії, каже Олег Старіков.

Авторитет у особового складу заробляється роками служби і реальною участю в бойових діях. Якщо з'ясується, що новопризначені генерали будували кар'єру, сидячи в кабінетах, підпорядковуватись їм бойові командири не стануть. Така ситуація в розпал повномасштабної війни є вкрай небезпечною.

"І не слід забувати про вплив російських ІПСО на цю історію, які триватимуть і надалі. Гарантую вам: у день звільнення Залужного в Кремлі відкоркують шампанське, а дехто навіть медалі за це отримає. Внесення розбрату між нашим політичним і військовим керівництвом — одна з ключових задач спецслужб РФ. Можна констатувати, що — за їхньою участі чи без неї — це вдалося", — каже експерт.

Про ймовірність активізації російської агентури говорить й Іван Ступак. За словами експерта у сфері нацбезпеки, вже найближчим часом можна очікувати навалу російських ботів на українських сторінках у соцмережах. Фейкові акаунти будуть розгойдувати суспільство, імітуючи схвалення звільнення Залужного з одного боку і звинувачуючи владу у "зраді" з іншого.

Визнаючи конституційне право верховного головнокомандувача змінювати підлеглих на власний розсуд, залишається сподіватися тільки на те, що події сторічної давнини у французькій армії слугуватимуть українській владі прикладом того, як діяти не слід, а бажання привести країну до перемоги — переважить особисті політичні амбіції.