Мобілізація. Переозброєння. Переговори. Чого очікувати від третього року війни?

Читать на русском
Автор
3164
ЗСУ воюють в умовах дефіциту людей і техніки
ЗСУ воюють в умовах дефіциту людей і техніки. Фото Генштаб ЗСУ

2024-й ймовірно, буде для України не менш складним, аніж перший рік повномасштабного вторгнення

Другий рік великої російсько-української війни добігає кінця. 2023-го Україна втрачала і визволяла свої території, розчаровувалася у контрнаступі і проводила блискучі операції в глибокому тилу ворога, домовлялася про винищувачі F-16 з найбільшими західними скептиками і не знаходила спільної мови через зерно з найближчими союзниками.

Наступний воєнний рік обіцяє стати не менш контрастним і складним, аніж попередній. Політична турбулентність в Європі та США неминуче впливатиме на обсяги військової та фінансової підтримки України з боку колективного Заходу, а кадрові перестановки у вищому військовому керівництві нашої держави можуть докорінно змінити підхід командування до ведення бойових дій.

До чого українцям слід готуватися на третьому році повномасштабної війни, а на що краще навіть не сподіватися — "Телеграф" запитував у військовослужбовців ЗСУ, ветеранів російсько-української війни та військових аналітиків.

Фронт потребуватиме всеосяжної мобілізації ресурсів в тилу

Наступний воєнний рік буде дуже важким і, можливо, стане вирішальним, вважає екс-командир роти 24-го окремого штурмового батальйону ЗСУ "Айдар", ветеран війни Євген Дикий.

За словами колишнього військового, станом на лютий 2024-го Україна опинилася перед загрозою такого ж масштабу, як це було на початку повномасштабної війни, але вже в зовсім інших умовах.

– Початок війни ми зустріли абсолютно не підготовленими, однак і росіяни прийшли не на справжню війну, а на, фактично, каральну операцію, чим нам вдалося скористатися. З того часу Росія визнала нас дійсно серйозним ворогом і почала діяти відповідно цьому: з найбільшою мобілізацією після 1945 року, переведенням всієї економіки на військові рейки і неспівставно більшими ресурсами, аніж 2022-го.

Натомість ми, натхненні перемогами 2022-го року і тим, що зламали Росії плани "спеціальної операції", фактично, прогавили 2023-й. Замість того, щоб так само втягуватись у повноцінну велику війну з дуже серйозним і дуже небезпечним ворогом, ми чомусь вирішили, що перемога у нас в кишені. На жаль, це зовсім не так, – каже Євген Дикий в коментарі "Телеграфу".

Крім того, на порозі третього року війни ми зіткнулися зі ще однією проблемою, яка стала несподіванкою навіть для наших ворогів, каже ветеран. Йдеться про блокування Дональдом Трампом фінансової та військової допомоги Україні з боку США.

Враховуючи дефіцит найнеобхіднішої номенклатури і катастрофічний брак людей в ЗСУ, обійтися без системних змін у питанні мобілізації ресурсів – як людських, так і фінансових – Україні не вдасться, вважає Євген Дикий.

Натомість, поки що спостерігається радше створення видимості цього процесу: "законопроекти воєнного часу" переписують ледь не щотижня, але фактично напередодні другої річниці великої війни в Україні діє мобілізаційне законодавство зразка 2021-го року.

– 2024-го Росія спробує нас добити. Так, незрівнянно вищою ціною, аніж це могло б статися 2022-го, але вони готові її платити. Питання: чи готові ми платити свою ціну за те, щоб не дати їм цього зробити? Чи готові усі ми відмовитися від звичного життя і кинути всі сили на боротьбу з ворогом? Саме від цього залежатиме, яким буде 2024-й рік і, за великим рахунком, кінцевий результат.

Ми маємо дуже серйозні шанси на перемогу, але якщо й надалі житимемо з величезним відривом тилу від фронта, ресурс тих, хто зараз тримає оборону, закінчиться ще до кінця 2024-го і шанси на відбиття цієї навали знижуватимуться в геометричній прогресії з кожним місяцем. Хоч би хто командував нашим військом – Залужний, Сирський чи Наполеон – з дефіцитом людей і снарядів перемагати вкрай складно, – каже ветеран.

Завершення війни 2024-го перемогою України екс-військовий вважає дивом, на яке завжди можна сподіватися. Втім, реальних підстав для цього нема. Об'єктивна оцінка ситуації вказує на те, що швидко завершити війну ми можемо тільки, якщо програємо її. В іншому разі слід налаштовуватися на те, що третій рік не стане останнім воєнним для України.

Переговори можливі, але ставку слід робити на переозброєння

Ані 2024-го, ані 2034-го, ані навіть після зміни влади у Кремлі Росія не відмовиться від імперських амбіцій, намірів захопити нашу країну і знищити українську державність, впевнений офіцер ЗСУ, керівник благодійного фонду "Мир і Ко" Мирослав Гай.

За словами військового, сьогоднішня риторика Володимира Путіна й інформація про наміри Росії сісти за стіл переговорів, щоб зробити паузу у війні або укласти перемир'я, яка дедалі частіше з'являється у західній пресі, дає привід думати, що перемовини 2024-го все ж можливі.

– Я не виключаю, що ці публікації правдиві. Не виключаю навіть, що вище політичне керівництво обох країн дійсно може піти на дипломатичне врегулювання питання, як це було із зерновою угодою. Річ не у тім, що це кращий вихід, чи у тім, що цього хочуть наші громадяни. Річ у тім, що економіки воюючих держав виснажуються, а на Заході дуже зацікавлені у припиненні бойових дій.

Водночас вірогідність таких кроків жодним чином не гарантує бодай якогось прийнятного для нас результату. Навіть якщо політики укладуть угоду про припинення вогню і оголосять перемир'я, це буде лише велика пауза перед новим актом агресії, – каже Мирослав Гай в коментарі "Телеграфу".

Поза сценарієм із "мирними переговорами", розвиток подій багато у чому залежатиме від обсягів військової та фінансової допомоги нам від Європейського Союзу і Сполучених Штатів, а також економічної ситуації в самій Росії та її спроможності поновлювати свій військовий потенціал, каже офіцер.

Йдеться не лише про людський мобілізаційний ресурс (адже він у РФ досить великий), а й про роботу ВПК, наявність елементної бази для ракетного озброєння і дронів, виробництво снарядів, фінансову можливість залучати найманців.

З урахуванням того, що Росія не випускає жодної продукції зі 100% локалізованим циклом, її обороноспроможність повністю залежатиме від ефективності західних санкцій та економічної блокади.

– Поки РФ заробляє гроші на продажі нафти й інших надр і поки вона може витрачати ці кошти на закупівлю компонентів, обходячи санкції, я не бачу причин для завершення війни з їхнього боку. Їм потрібна хіба що пауза для відновлення великих втрат, особливо серед офіцерського складу, але загалом, зупинятися їм ні до чого.

Стосовно підвищення нашої обороноздатності – перспективи неоднозначні і розвиток подій залежатиме від багатьох аспектів. По-перше, від результатів дебатів щодо допомоги Україні, які тривають в США між Демократичною та Республіканською партією. По-друге, від зняття чи продовження блокування Угорщиною надання нам економічної та військової підтримки з боку ЄС, – каже Мирослав Гай.

Для підвищення потужностей власного ВПК Україні необхідні кошти, трудовий ресурс (достатня кількість інженерів, конструкторів та робітників) і фізична можливість закупівель елементної бази або необхідних компонентів для виробництва.

За словами військового, останній аспект особливо складний. Так, наявні потужності в різних країнах світу (наприклад, чотири заводи з виготовлення боєприпасів радянського зразку в Болгарії або система виробництва 155-мм снарядів у США) здатні за рік виробляти продукцію у кількості, яку Україна витрачає за місяць.

– В усьому світі зараз нема підприємств, здатних виробляти номенклатуру у тих обсягах і темпах, в яких вона витрачається Україні. Щоб наростити потужності – потрібні кошти, люди і час. Специфічне обладнання для таких підприємств виготовляють під замовлення, а весь цикл створення займає близько року в кращому разі.

І це лише об'єктивні чинники. У нас же є ще й внутрішні проблеми – з вчасним формуванням, виконанням оборонного замовлення і як результат підписанням контрактів на закупівлю або підтриманням власного виробництва, наприклад. Робота над покращенням менеджменту – це те, чим нам також варто займатися, – каже військовий.

За словами Мирослава Гая, враховуючи непередбачуваність політичних, економічних і технічних умов, в яких Україні доведеться воювати 2024-го, про завершення війни у найближчий рік поки годі казати.

Вимушений перехід до оборони "на зубах"

Однією з головних подій 2024 року має стати передача Україні винищувачів F-16. Втім, без комплексного озброєння нашої армії, ці літаки не принесуть ЗСУ очікуваної користі, вважає військовий аналітик Олег Жданов.

За словами експерта, у третій рік війни росіяни будуть вирішувати найближчі завдання: окупацію територій, які вони раніше проголосили Російською Федерацією, але втратили. Йдеться про адміністративні кордони Херсонської, Запорізької, Луганської і Донецької областей.

– Можливо, Херсонська область буде цікавити їх менше за інші, адже її окупація пов'язана з форсуванням Дніпра, а у окупантів недостатньо сил і засобів для цього. Якщо події розвиватимуться за їхнім планом, можлива спроба створення так званої буферної зони на 100-150 км навколо цих областей, про яку раніше говорив Путін, – каже експерт в коментарі "Телеграфу".

Якщо друга половина 2022-го і перше півріччя 2023-го були досить вдалими для України в сенсі визволення територій, то останнім часом нас дедалі частіше зазнають невдач: втрата Бахмута, Авдіївки і туманні перспективи для Куп'янська, на який окупанти можуть кинути ще більше ресурсів після захоплення Авдіївки.

За словами Олега Жданова, якщо найближчим часом на Заході не почнуть нарощувати темпи і обсяги військової допомоги Україні, не виключено, що ця сумна і небезпечна тенденція може зберегтися.

– Дай нам боже вистояти 2024 рік. Другий Рамштайн поспіль проходить, а прориву в плані постачання техніки і озброєння для нас нема. Є вирішення поточних питань: постачання засобів ППО і ракет до них, але це не наступальна зброя. В таких умовах нам доведеться перейти до виключно оборонної стратегії.

Отримання F-16 могло б суттєво вплинути на хід бойових дій, але за відсутності необхідних озброєнь у сухопутних військ, поява винищувачів зіграє роль тільки для оборонної стратегії від повітряного нападу противника. Літаки без танків перемогти нам не допоможуть, – каже аналітик.

Втім, відносно хороша новина полягає у тому, що, за словами Олега Жданова, дефіцит техніки в українській армії зумовлений не фізичною неспроможністю партнерів передати її ЗСУ, а відсутністю політичної волі у західних лідерів. На відміну від будівництва нових заводів, вирішення цієї проблеми теоретично може відбутися досить швидко.

Військовий експерт пояснює: в Європі і США нема дефіциту військової техніки. Відкривши перед Україною склади озброєння, наші союзники могли б спокійно відновлювати стратегічні запаси, не хвилюючись через можливий програш України і напад Росії вже на Європу.

– Натомість у ЄС нам пропонують чекати, поки розгорнеться виробництво, щоб збільшити постачання боєприпасів у 2-3 рази. На це піде рік. За рахунок чого ми повинні триматися весь цей час? У США на складах стоять 4000 танків Abrams. Що заважає президенту, без всяких фінансувань і зміни законів, дати розпорядження про передачу їх Україні? Відповідні механізми існують.

Дефіцит людей не є для нас критичним аспектом. Ми можемо провести інформаційну кампанію для мотивації населення і мобілізувати навіть 500 тисяч. Ми можемо знайти гроші, переглянувши розхідну частину бюджету на установи, які необгрунтовано потребують мільярдів гривень на утримання. Ну, мобілізуємо, одягнемо, забезпечимо, а далі що? Воювати нічим, – каже експерт.

Тим часом у Росії також виникають труднощі з озброєнням.

Масштабні вливання грошей у ВПК були короткостроковими і пік виробництва вже пройдено. За словами Олега Жданова, сьогодні в РФ спостерігається стагнація військово-промислового комплексу, а вже найближчими місяцями фахівці очікують початок рецесії.

Перекриття прямого доступу до комплектуючих, брак кваліфікованих кадрів і відсутність обладнання для виробництва сучасних зразків озброєння з часом неминуче призведуть до повернення Міноборони РФ до практики відновлення більш старих зразків техніки.

– Вони вже зараз відновлюють танки Т-55 і все йде до того, що ми побачимо на полі бою Т-34. Спостерігається тенденція до зниження якості, погіршення тактико-технічних характеристик техніки і озброєння, – зазначає Олег Жданов.

Третій рік війни не обіцяє Україні легких рішень і швидкого завершення бойових дій. Силам оборони доведеться утримувати фронт в умовах гострого дефіциту техніки і людей, а решті громадян – продовжувати працювати під масованими ракетними атаками, аби надавати посильну допомогу захисникам на передовій.

Судячи з усього, вирішальним аспектом 2024-го стане ефективність роботи вищого політичного керівництва нашої держави у переконанні західних лідерів кинути всі наявні ресурси на підтримання бойової спроможності України.