"Бомбити Росію треба щоночі": Касьянов про мільйон дронів Зеленського, кризу мобілізації та розслабленість в тилу

У 2024 рік Україна вступила, маючи не найвигідніші позиції: через партнерів ситуація з постачанням зброї та боєприпасів залишається у підвішеному стані, а в суспільстві назріває криза, пов’язана з мобілізацією, оскільки проводити її стає все складніше, а припинити неможливо.

Як ми опинилися у цій точці? Що й коли пішло не так? Чому ейфорія переможних настроїв випарувалася, а до Москви перестали прилітати українські дрони? На ці запитання "Телеграфу" відповів блогер, офіцер ЗСУ та засновник проекту A.Drones Юрій Касьянов.

— Юрію, чому у нас склалася така кризова ситуація із мобілізацією? ТЦК відловлюють людей на вулицях, плани не виконуються. Це вина держави чи інфантильність суспільства?

— Скоріше, все разом. Але більше вина держави – тих людей, які очолюють країну, які з одного боку оголосили загальну мобілізацію, а з іншого боку – всіма силами демонстрували суспільству та світові, що в нас усе гаразд.

Мовляв, війна десь далеко, "русня" – дурна і слабка, воюють мобіки, а Захід нам допоможе, буде великий контрнаступ, ми переможемо і вже восени відпочиватимемо в Криму. Ось ці завищені очікування, налаштованість не на важку, виснажливу боротьбу, не на мобілізацію всіх сил економіки, суспільства, держави, привела до катастрофічного результату як у свідомості, так і у військовій організації.

Коли Вінстон Черчілль очолив уряд і став на чолі британської нації, коли Франція була на межі капітуляції і британські експедиційні сили були затиснуті в Дюнкерку, перше, що він сказав, що нічого не обіцяє, окрім крові, поту та сліз. Він одразу налаштовував націю, що буде дуже тривала боротьба. Цей посил дуже важливий.

Коли Японія атакувала Перл-Харбор (Гаваї отримали статус 50-го штату лише 21 серпня 1959 року. — Ред .), то перший виступ Франкліна Рузвельта був присвячений тому, що США вступили у війну, вона буде довгою та виснажливою, тому було оголошено загальну мобілізацію молодих людей від 18 до 26 років (а в нас навпаки — людей похилого віку забирають), а решта повинна вперто працювати у тилу. Було оголошено, що країна переходить на 7-денний робочий тиждень по 12 години на день взагалі без вихідних. І це США, на які не впала жодна ворожа бомба

А ми боремося з найсильнішим ворогом, і замість мобілізувати все суспільство нам включили телемарафон, де постійно обіцяли, що ось-ось усе буде добре. Звичайно, ці завищені очікування вплинули на те, що суспільство виявилося не готовим до реального сприйняття. І мобілізація — лише один із найпомітніших проявів цієї кризи.

— Що ви маєте на увазі? Які ще маркери кризи?

— Незабаром буде два роки, як триває повномасштабна війна. Покажіть мені, де у нас не приватні, не громадські, а державні курси загальної військової підготовки? Їх немає! Це повний абсурд. Військкомати займаються тим, що просто ловлять людей на вулиці, а системної підготовки та відбору немає. Немає навіть системи підготовки просто до служби в армії, не до війни.

Адже можна було б облаштувати табори підготовки, забирати людей на вихідні, на кілька днів, щоб вони спробували себе, постріляли, подивилися, що таке жити в окопах. Вони були б ближчими до фронту і їм було б легше потім навіть мобілізуватися. Цей резерв був би навчений і в нього було б більше шансів вижити на війні і більше приносити користі, якби він потрапив на фронт.

А не дай боже фронт порвуть. Де ми маємо внутрішній резерв, який може стати на захист? Де наше народне ополчення? Його ж ніхто не готує!

Економіка працює у режимі мирного часу. Вийдіть на вулицю у вихідний: усі відпочивають, перебувають на паузі, у стані шопінгу… І це країна, яка бореться за своє існування. Ніхто не каже: хлопці, прокиньтеся! Час нарешті мобілізуватися всьому суспільству, всій країні.

— У парламенті зареєстровано новий законопроект щодо мобілізації . Він набагато жорсткіший. Хіба це не той холодний душ, про який ви кажете?

— Навіщо нам закон про мобілізацію, якщо є указ президента про загальну мобілізацію? Є закон про воєнний стан і там все прописано. Навіщо потрібен новий закон? У цьому я бачу лише політичну складову: перекласти відповідальність на парламент, щоб він ухвалив ще один закон, щоб це була колективна відповідальність депутатів за непопулярні заходи щодо мобілізації, бо ні президент, ні інші посадовці не хочуть нести за це відповідальність одноосібно. Якби була радикальна зміна підходу до мобілізації, це ще зрозуміло.

— Радикальна зміна підходу — це яка? Наприклад?

— Ну, скажімо, ми б перейшли на систему мобілізації, як у Штатах. Там професійна армія, а у разі великої війни оголошується мобілізація за жеребом. На кого випав жереб, той і мобілізується. І це вірно. Вибрати, кому жити, кому вмирати, доручивши це лише чиновникам, — несправедливо. Тоді новий закон, якщо буде збудовано на принципах жереба, буде правильним. А мобілізувати 500 тисяч людей можна без жодного закону за указом президента, який діє.

Тому я й кажу, що новий законопроект — це спроба перекласти відповідальність на депутатів, які перебувають у стані сонної коми. Ось зараз вони колективним рішенням підтвердять, що у країні діє указ президента про загальну мобілізацію. І військкомати як ловили людей на вулицях, так і ловитимуть. Нічого не змінюється.

— Ну, як нічого? Зможуть ефективніше ловити…

— Хто міг відкупитися, той і далі це робитиме.

— Добре, тоді поговоримо про стимули до мобілізації. Можливо, суспільство і справді хибно відчуває, що війна "десь там". Але можуть бути стимули, які діють тут і зараз, наприклад, матеріальні.

— Які стимули мають бути до мобілізації, коли люди розуміють, що це 50 на 50: вижити чи залишитися калікою чи загинути. Які мають бути стимули? Грошові? Життя не варте жодних грошей. Зрозуміло, що праця військових має оплачуватись високо, але добровольці воювали і воюють часто без жодних грошей. Є інші стимули: прагнення захистити свою країну, своє право жити так, як хочеш у країні, захистити своїх дітей, свій будинок. Це, мабуть, найголовніший стимул.

Якщо з 2014 року у нас не пропагували такий захист, якщо у нас патріотизм був у день вишиванки одягнути вишиванку і ходити з прапорцем, то ніякі інші стимули не здатні щось змінити.

— На Facebook ви писали, що ми вступаємо у нову фазу війни: війну на знищення. Поясніть. Це означає, що тепер ми активніше діятимемо на російській території?

— Цей пост був написаний після того, як стався перший жорсткий обстріл Бєлгорода. Будь-яка жорстока війна цю фазу проходить. Наприклад, були масштабні бомбардування німцями Лондона та інших міст. Вони зносили не лише військові підприємства, а й селища з населенням. У Британії теж було державною політикою знищення заводів і робітників, які живуть поруч, щоб перемогти Німеччину.

Будь-яка війна — це війна на знищення, тому що і британські, і американські, і китайські, і російські боєголовки націлені в першу чергу на мирні міста. Це такий тероризм, який не здійснюється, але застерігає інших від ескалації. І якщо противник б’є по наших містах, по нашому мирному населенню безкарно, то, напевно, ми змушені робити те саме. Цілячись, насамперед, у військові об’єкти, але не звертати увагу на супутні жертви.

— У контексті наших можливостей війни на знищення ворога опишіть, яка зараз ситуація в країні з виробництвом дронів?

— Виробництво дронів різних типів неухильно зростає. Якийсь чиновник скаже, що у нас на 100% збільшилося зростання виробництва дронів. Та хоч на 300%, але їх все одно не вистачає, бо наш супротивник уже наростив виробництво на 1000%. Тому питання не в абсолютних, а достатніх цифрах.

Водночас усі бачать скандали з нестачею дронів, із 26 тисячами втрачених дронів на складах, Бутусов пише: надішліть хоча б сотню дронів під Авдіївку. Тобто дронів зовсім не вистачає, тим більше що дрони великою мірою замінюють нестачу артилерійських снарядів, яка в нас прогресує. Ми вп’ятеро менше маємо змогу стріляти з артилерії, ніж наш супротивник.

— З яких джерел військові одержують дрони? Це волонтери чи держава?

— Більше тих дронів, які замовляє держава. Питання лише в тому, що вони можуть замовляти дрони через тих самих волонтерів. Тобто держава як не брала участі у створенні матеріально-технічної бази дронобудування, так і не бере участі. Держава не допомагає будувати заводи у захищених місцях, десь у підвалах, шахтах. Тому час від часу ці заводи руйнуються та згоряють під ворожими обстрілами. Максимум, що робить держава — дає гроші на закупівлю комплектуючих. А цього сьогодні недостатньо. За великим рахунком треба повертати з фронту майстрів, які вміють робити дрони, які першими мобілізувалися і пішли на війну як найактивніша частина населення. Не можна просто дати грошей і розраховувати, що проблема сама вирішиться.

— Ну, гроші вже непогано. Вже хоч щось.

— Це все одно, якщо танкістам потрібен танк, хай держава дасть їм гроші, а танкісти самі куплять, привезуть його з Німеччини чи Польщі. Держава має масово кредитувати закупівлі комплектуючих, створювати захищені склади, забезпечувати безперешкодне перевезення через кордон, логістику, а не просто давати гроші.

— Мільйон дронів , про який говорить президент. Поясніть, що за цифра? Це багато, мало, чи достатньо? Це реально чи ні?

— Цю цифру взято зі стелі. Якщо минулого року було орієнтовно 500 тисяч дронів, то цього року мільйон. А чому ні, ми ж нарощуємо виробництво. Ось, за моїми розрахунками, тільки FPV-дронів треба 3 мільйони цього року. І не 100 тисяч дронів-камікадзе середньої дальності, як заявили раніше, а хоча б 500 тисяч. І дронів типу "Шахедів" нам треба за рік 40–50 тисяч, а не тисячу, як обіцяють.

— До речі, з приводу "Шахедів". Чому в нас досі немає свого? Щось до Москви долітало, але немає масовості.

— Масовості немає, бо цим питанням займаються всі, кому не ліньки, тільки не фахівці у цій галузі. Тих, хто реально знає проблему, просто не підпускають. Вигідніше зібрати півсотні "Бобрів" (український дрон-камікадзе. — Ред. ) по 110–120 тисяч доларів за штуку замість того, щоб зробити за адекватну ціну вп’ятеро більше наших "Шахедів".

Але це дуже складна тема. Якщо FPV-дрони можна робити буквально на кожній кухні, у кожному гаражі, то для великих камікадзе потрібні тисячі квадратних метрів виробничих площ та сотні робітників. А мало хто з чиновників знає, як цим займатися: де набрати робітників, де взяти виробничі приміщення, як зробити виробництво розподіленим, щоб захиститись від ураження ракетами супротивника, які моделі справді нам потрібні? Ось через те, що повні дилетанти займаються цим питанням, у нас немає своїх "Шахедів".

— Влітку минулого року з’явилася інформація, що Україна почала будувати свій завод Bayraktar. Але щось за останній рік нічого не було чути про застосування цих дронів на фронті. У такому разі нам потрібний завод Bayraktar? Нам актуальні ці дрони?

— Нам зараз не потрібні дрони Bayraktar. Це спеціалізований розвідувально-ударний літак, створений для боротьби з курдськими повстанцями. В умовах нинішньої війни цей дрон не може проявити себе, його бачить і збиває російська ППО. Зараз нам треба забути та викинути з голови цей Bayraktar і не займатися піаром на порожньому місці.

— Росіяни нещодавно заявляли, що створили нову модифікацію Ланцета – "Виріб-55". Як стверджують, цей дрон абсолютно непомітний для РЕБ. Що можете сказати про цю зброю? Це нова серйозна проблема?

— Будь-яка нова російська зброя – це проблема, адже вони на місці не сидять. Так, вони зробили менш помітний для виявлення засобами ППО "Ланцет", він менш схильний до перешкод систем РЕБ в діапазоні, в якому ми звикли працювати. Але це не означає, що він невразливий, просто потрібні станції на інший діапазон придушення.

Ну, що тут сказати… молодці. Питання, чому ми не зробили. Ще раз говорю, що це неефективність держуправління безпілотною галуззю. Все! Тут немає інших відповідей. Не шукайте нічого іншого.

— Ви висловлювали ідею, що нам потрібне командування далеких безпілотних бомбардувань. Поясніть детальніше концепцію.

— Це не нова ідея. У роки Другої світової союзники мали стратегічне бомбардувальне командування, яке бомбило Німеччину. Німці мали своє командування, яке бомбило Британію.

Тобто це окреме завдання – знищення економічного та військового потенціалу країни-агресора у тилу. Цим завданням повинні займатися професіонали, які тільки цим і займаються, на їхнє замовлення повинні створювати дрони та за їх планом застосовувати. Це називається командування.

Раніше у нас хто тільки цим не займався: і Міноборони, і ГУР, і СБУ навіть запускала кудись далеко безпілотники. Кожен за своїм планом. Зараз із цим краще, але має бути чіткий план знищення бомбардувальників противника на аеродромах. Чіткий план знищення ракет, за допомогою яких противник обстрілює Україну. Це треба систематично знищувати. Це має бути скрупульозна робота. Щоночі ми повинні бомбити Росію.

ППО – це боротьба з наслідками, коли до нас прилітають ракети чи "Шахеди". А знищення "Шахедів", ракет, носіїв у місцях базування – це знищення причин. Це дозволить якнайшвидше завершити війну.