Сім’ї зниклих безвісти бійців 53 бригади хочуть знати правду про рідних: які претензії до командирів і чому все непросто

Важкі бої, які з літа тривають в районі населених пунктів Нью-Йорк та Залізне на Донеччині, супроводжувались втратами. В тому числі й для 53 окремої механізованої бригади імені Володимира Мономаха. Рідні бійців, які воювали у лавах цього підрозділу і перестали виходити на зв'язок, обурені відсутністю повної інформації про те, що з ними сталося. Збирати дані мами, дружини й сестри намагаються самотужки. Закидають родини командуванню ОМБр й затримку проведення службових розслідувань, оформлення документів та повернення особистих речей.

"Телеграф" поспілкувався з рідними бійців та запитав у військових, чому виникають такі ситуації.

Сповіщення змушені фактично вибивати

Після отримання тривожної звістки про зникнення безвісти рідної людини на передовій та першого шоку жінки зазвичай вдаються до активних дій. Телефонують побратимам та командирам, до військової частини, і згодом знаходять й інші родини, які опинились в такій же ситуації невизначеності.

– 19 серпня телефонує мені в сльозах кума, кричить: "Андрія (тобто її чоловіка) вбили!" Питаю, звідки вона це взяла, відповідає, що побратим повідомив, – розповіла одну з історій Тетяна Пасічник з Житомирської області. – Починаємо з'ясовувати, правда це чи ні. Цей товариш кума на підтвердження слів надіслав фото довідки про зникнення безвісти старшого солдата Мельника, видану в/ч А0536 ще 13 серпня о 08:50! Менш ніж через день після того, як він виходив з рідними на зв'язок і попереджав, що йде на завдання і може кілька днів не відповідати. Саме тому ні дружина, ні сестра не били на сполох. При цьому за тиждень, що минув з моменту створення цього документа, ні з військової частини, ні з ТЦК та СП жодної інформації родині не надходило.

Тетяна додає, що згодом рідні звернулись на "гарячу" лінію 53 бригади. Там їм спочатку повідомили, що старший солдат Мельник зник під час мінометного бою. Але згодом з'явилися нові версії: військові то казали, що просто не знайшли тіло в зазначеній "точці", то взагалі переконували, що згаданого бою не було. Й це ніби лишало надію, що боєць може бути живий і приєднатися до іншого підрозділу чи, наприклад, перебувати в полоні. Хоча побратими такий варіант розвиток подій в розмові з рідними спростували. При цьому співрозмовниця каже, що в той час, як кум вже вважався зниклим безвісти, його телефон ще був "в мережі", а його карткою хтось розраховувався. Суми були не значні, але така ситуація обурила рідних.

Ще одна жінка Вікторія розповідає, що її 39-річний брат потрапив до 53-ї бригади в червні, бойового досвіду не мав, проте дуже швидко опинився "на нулі". За її словами, вже під час другого виходу на позицію отримав осколкове поранення в плече, але часу на відновлення йому буцімто не дали, так само як чоловік, за словами дружини, не отримав належної медичної допомоги.

- 31 липня він тільки вийшов зранку, а ввечері набирає і каже, що йде знов на позиції. "Наскільки?", – питаю, каже "Не знаю. Якщо що, шукай мене", – згадує Вікторія. – 1 серпня його набираю, але відповіді вже не було, а 2-го від побратимів дізналась, що він зник безвісти тій же ночі, коли ми з ним в останнє говорили. Пізніше я знайшла бійців, які розповіли, що нібито мій брат був ще живий 1 серпня, бачили, як він рухався вглиб Нью-Йорка, і що його треба шукати. Але чи це так, чи ні, невідомо. Факт в тому, що тіла брата немає, статус його – "зниклий безвісти". При цьому сповіщення ми чекали довго, були змушені його фактично вибивати, а за особистими речами їздили самі в пункт дислокації на Донеччині.

Замість тилових позицій опинились "на нулі"

Так само без досвіду опинився на гарячому напрямку й 43-річний Ярослав Дюк з Дніпра. Як розповіла його дружина Оксана, від початку повномасштабного вторгнення він долучився до ТРО, згодом служив у підрозділі Державної спеціальної служби транспорту. Лише в середині травні чоловіка перевели до 53-ї бригади, у складі якої він опинився на Донеччині.

- Чоловіка запевняли, що він буде на тилових позиціях. Ми сподівались на списання, бо його батько має інвалідність і потребує догляду, – говорить Оксана. – Документи подали до частини, але там тягнули час й не відповідали. І вже 17 липня Ярослав в телефонній розмові сказав: "Нас виводять на роботу". Але яку саме і куди, не було зрозуміло. А за два дні побратим чоловіка повідомив, що він пропав в районі Нью-Йорка. Я подзвонила брату, а він в мене теж на фронті, штурмовик, кажу про це, а він кричить: "Це "нуль". Ти розумієш?! Як зять міг там опинитися?!"

Оксана додає, що також змогла особисто забрати речі чоловіка вже після його зникнення. Крім того, ще раніше, лишила у себе його паспорт та посвідчення учасника бойових дій, тож тепер має на руках ці документи. Але в інших родинах з поверненням того, що належало їх рідним, виникають складнощі.

- Останній раз з чоловіком Євгеном розмовляла 16 липня, він мав виходити на завдання і після цього – тиша, – розповідає свою історію Любов Кравець. – І вже 22 чи 23 з ТЦК прийшло сповіщення, що він зник безвісти. Речі особисті після того, як написали заяву на військову частину, мені прислали. Але в мене сумніви, чи справді вони належали чоловікові. Спортивний костюм точно не його, він ніби на підлітка 11-12 років, камуфляжна куртка нова теж була б на нього маленька. При цьому ні паспорта, ні військового квитка, ні телефона, ні банківських карт в цій посилці не було.

Сестра Євгена Олена своєю чергою додає, що брат мав підстави для звільнення з армії, бо виховує з дружиною трьох дітей, один з яких має інвалідність. Але командування рапорт йому не підписувало. Також жінка згадує, що напередодні зникнення брат просив надіслати йому гроші – загалом 50 тис. гривень. Це прохання вона виконала, і вже "заднім числом" допустила, що ці кошти могли бути потрібні, щоб "відкупитися" від потрапляння на нуль. Втім, жодних підтверджень цьому немає. Євген все-таки опинився на бойовому завдання, під час якого й зник безвісти.

Ще один боєць 53 бригади – 48-річний Дмитро Скакун, за словами його доньки Анни, мав всі підстави не перебувати на передовій. Адже за висновками військово-лікарської комісії від березня 2024 року його максимум – служба у частинах забезпечення, підрозділах логістики, зв'язку, ТЦК та СП, навчальних центрах тощо. Однак й він зник безвісти в зоні активних бойових дій поблизу Нью-Йорку.

- Коли батько йшов на завдання, їх запевнили, що це буде друга лінія, а пропав він під час штурму, – говорить Анна, яка спеціально приїхала з-за кордону, щоб допомогти бабусі розв'язати питання, пов'язані зі зникненням батька. – При цьому йому видали бронежилет, який був завеликий, сказали: "Не подобається, купуй інший". І автомат був старенький, але його нібито замінили. Що ж врешті сталося, невідомо. Єдине, що мені сказала людина, яка пересилала таткові речі: "Ми втратили зв'язок з позицією". І все! І дуже дивно, що нам повернули військову форму, навіть шеврони. В чому тоді був одягнений батько?! Загалом найгірше, що рідні нічого не можуть добитися від командування бригади, людей футболять.

Погляди цивільних і військових різняться

Родини бійців 53-ї бригади, що так само, як і співрозмовниці, втратили зв'язок з рідними, наразі створили спільну групу в Телеграмі. Їх там кілька десятків і проблеми, з якими вони зіткнулись, спільні. "Ми дізнались, що брат не повернувся з позицій від побратима, сказав, ми доповіли командиру, телефонуйте йому. Але керівництво нас направляє в ТЦК, нічого не каже, й підлеглим забороняють", – пише одна з жінок.

"Чоловік зник біля Нью-Йорка 16 серпня. Минув місяць, речей ніхто не повернув, чотири рази телефонували на гарячу лінію 53 бригади, але номери телефонів командирів не дають. Обіцяють, що командування саме зі мною зв'яжеться, але до цього часу ніхто мені не зателефонував, нічого не пояснив, речей не повернули", – описує ситуацію інша дружина бійця.

"Айфон мого сина був в мережі до 29 липня, а син пропав безвісти 17 липня. Командир не може пояснити, як так", – ставить питання одна з мам, а інша бідкається, що інформацію про зникнення сина повідомили тільки його дружині, а та не спілкується зі свекрами.

"Мій чоловік зник безвісти 15 серпня, було потрапляння снаряда або дрону в танк. Що конкретно сталося, ніхто не знає, танк не супроводжувався дроном. Медики на евакуацію не виїхали. Пройшов вже місяць, територію звільнили, а той танк досі не відтягнули, Аналізу ДНК з рештків танку досі не зробили. Я досі не знаю, чи був мій чоловік в танку, коли той загорівся, чи він встиг вискочити. Жодних зусиль для пошуку чоловіка бригада не доклала і продовжує ігнорувати всі прохання про співпрацю", – пише ще одна жінка.

Військові, з якими поспілкувався "Телеграф", зазначають, що розділяють біль і розпач родин бійців через невідомість. Але при цьому констатують, є об’єктивні речі, які не враховують цивільні.

- Перше — забрати тіла іноді, дійсно, неможливо, – говорить співрозмовник. – Наведу такий приклад: навесні на Покровському напрямку КАБ прилетів в місце розташування, цілий підрозділ "накрило" жорстко. Примчали хлопці, почали відкопувати, їх засік дрон, обстріл – двоє загиблих. Вночі ще раз поткнулись й знову ворожа "пташка" не дала нічого зробити. Врешті змушені були припинити всі спроби. І виходить, купа народу бачила, що бійців засипало, й шансів вижити не було, але вони не вважаються загиблими, поки немає тіл. Або поки цей факт не буде визнано через суд. Чому такий підхід? Бо були випадки, коли ніби є свідки як прилетіло в окоп і людина ніби загинула, а потім виявилось, що вона врятувалась.

Також військовий пояснив, що загалом існує заборона на використання мобільних телефонів під час виходу на позиції. І якщо бійці її дотримуються, то гаджети у разі їх не повернення "з виходів", пересилають рідним. Що ж стосується речей, то тут, як-то кажуть, можливі варіанти.

- Все залежить, звісно, від того, наскільки складна ділянка фронту, на якій стояв підрозділ, – продовжує співрозмовник. – Ви ж розумієте, що їх забирають з пункту дислокації чи іншого міста передають в штаб роти, звідси на штаб батальйону, а потім швидше за все Службі цивільно-військового співробітництва (ЦВС). І вже на цьому шляху може виникнути плутанина. А буває так, що речі без будь-якої ідентифікації приходять, а документи окремо. І помилок просто не уникнути. Озвучували рідні ще питання карток, буває, до речі, що ними можуть скористатися й росіяни, які заходять на позиції. Але щодо наших хлопців, я особисто з таким не стикався. Але правди ніде діти, перегини можуть бути всюди, бо люди, на жаль, є різні.

Щодо комунікації з родинами, то тут військові пояснюють: кожен з них заповнює спеціальну картку, де вказує, з ким контактувати у разі поранення, зникнення чи загибелі. Хтось зазначає лише телефони дружини, або батьків, а хтось навпаки довіряє повідомлення поганих новин лише братам чи сестрам. Й знову таки значення має людський фактор.

- З сім'ями військовослужбовців має спілкуватися виключно підготована для цього людина, таку "рознарядку" підрозділи отримали на 3-4 місяці повномасштабної війни, – продовжує роз'яснення боєць. – Наприклад, у нас це був представник Служби ЦВС, пізніше такі обов'язки були покладені й на групу психологічного супроводу. Такий принцип, коли для комунікації визначені певна структура чи особи, лишається і зараз. Звісно, це іноді ігнорується, побратими, або командири напряму вирішують поспілкуватися. Але, на жаль, через це й виникають непорозуміння, бо офіційні дані можуть відрізнятися. Зрозуміло, що для родичів те, що сталося з їх чоловіками, синами чи братами – це болюча історія, і, здається, вона унікальна. Але більшість речей, про які вони говорять, мають пояснення й цілком притомні.

***

"Телеграф" узагальнив питання, які рідні військовослужбовців підіймали в обговоренні й адресував їх Командуванню Сухопутних військ. В пресслужбі на момент виходу матеріалу повідомили, що реакцією на запит стала перевірка у 53 бригаді й пообіцяли ознайомити громадськість з її результатами.