Медсестри плакали в операційних: полтавські лікарі борються за життя поранених внаслідок ракетного удару

На жаль, цифра загиблих внаслідок подвійного ракетного удару по військовому навчальному центру зв’язку в Полтаві, який росіяни нанесли зранку 3 вересня, щодня збільшується. На 14:00 5 вересня вона сягнула 55 — ще двоє потерпілих за останню добу померли в лікарнях. Найбільше смертей серед вивезених з пекла — 14 — припало на першу добу після трагедії. А кількість потерпілих сягнула 328 осіб. Аварійно-рятувальні роботи на місці влучання завершені.

Четверо пацієнтів померли в Полтавській обласній клінічній лікарні ім. М.В. Скліфосовського, куди звозили найтяжчих — з ізольованими нейротравмами (тобто ураженнями лише голови чи спинного мозку) та політравмами (пошкодженнями головного та спинного мозку, грудної клітини, черевної порожнини, травматичними ампутаціями кінцівок). Серця двох зупинилися на операційному столі, двоє інших померли в першу добу у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії.

Про це на брифінгу для журналістів 5 вересня повідомив головний лікар обласної лікарні Григорій Оксак.

Від нього представники медіа дізнались також, як рідні потерпілих розшукували їх по лікарнях та моргах, чому в операціях у перший день були задіяні лікарі-нейрохірурги з Черкас, Львова та Вінниці. Як ідентифікували пацієнтів без свідомості. І чому плакали медсестри.

Зараз видається, ніби головна лікарня області спеціально готувалася до найважчого дня у своїй історії. Але таки готувалася. Це видно навіть по підлозі, розфарбованій за європейськими стандартами червоними, жовтими і зеленими смугами. Червоні ведуть вліво. За цим напрямком бригада швидкої доставляє найтяжчих пацієнтів. Жовті вказують напрямок для пацієнтів середньої тяжкості. Найбезпечніший зелений. Він веде прямо й означає, що людині на каталці смерть не загрожує. З рештою, все це не створює хаосу й допомагає якнайшвидше доставити хворого до висококласного фахівця, у якого є під рукою необхідна апаратура.

В обласній клінічній лікарні установлена найсучасніша діагностична апаратура. Три МРТ і два КТ працювали цілодобово, що дозволило врятувати багато життів, оскільки після досконалої діагностики пацієнти скеровувалися в профільні відділення.

Під час повномасштабної війни на базі клінічної лікарні постійно проводяться тренінги з координації дій медперсоналу на випадок надзвичайних ситуацій — за участю представників ДСНС, екстреної медичної допомоги, різноманітних структурних підрозділів.

— Тому, коли карети швидкої почали масово привозити поранених з місця катастрофи, кожен знав, що йому робити, не чекаючи команд, — зазначив Григорій Оксак. — Злагоджена робота медперсоналу зіграла свою позитивну роль. Завідувач кафедри хірургії №1 Полтавського медичного університету професор Володимир Шейко займався сортуванням пацієнтів у приймальному відділенні. Він чітко визначав стан їхньої тяжкості й оперативно приймав рішення щодо подальших маршрутів, тому затримки не було. Це найвідповідальніший момент медичної допомоги при масовому надходженні постраждалих.

Поступали переважно молоді чоловіки. Було кілька жінок, не більше 3-4 відсотків. Більшість — без свідомості. На жаль, частина постраждалих померла по дорозі до лікарні.

Для порятунку потерпілих одразу ж були задіяні всі дев’ять операційних залів. До них направили додаткові команди лікарів, молодший і середній медичний персонал. Допомагали рятувати людей також інтерни Полтавського державного медуніверситету. Загальна чисельність операційних бригад сягала сотні осіб. До полтавських нейрохірургів, до речі, долучилися їхні колеги з Черкас, Вінниці, Тернополя, Миколаєва, Стрия — вони якраз проходили курси на базі лікарні й асистували хірургам.

Робота обласної клініки не припинялася, прийом цивільних пацієнтів не зупинявся. Їх лишень попросили звільнити приміщення на час, доки масово поступали поранені. Операції, що були заплановані на 3 вересня, звісно, були перенесені. За два дні після катастрофи клініка ввійшла у звичний ритм роботи. Місць у палатах вистачає на всіх. Так само як і ліків, медичних засобів, донорської крові. Лікування для постраждалих безоплатне.

"Телеграф" уточнив в Григорія Андрійовича, чи якісні турнікети були на постраждалих, оскільки, за словами медика добровольчого батальйону "Госпітальєри" Ігоря Ткачова, який одним з перших опинився на місці події, у медиків "швидких" та рятувальників було китайське лайно, а не турнікети.

— Думаю, вони були різні, в тому числі напевне, й китайські. Але головне, що вони працювали. Якщо турнікет не працює, значить, продовжується кровотеча. А кровотеч у поранених не було. Як судинний хірург, авторитетно заявляю, що всі кровоспинні засоби виконали свою функцію. Я був при сортуванні й на власні очі бачив, що турнікети були накладені правильно.

Журналісти запитали Григорія Оксака про його власні емоції від побаченого.

— Це крики, біль. А операційні медсестри, яким доводилося всяке переживати, просто плакали. Тобто, навіть для них це все було величезним шоком. Вони не бачили такої кількості важких поранених, — відповів він.

Та ще психологічно важче, каже, було спілкуватися з людьми, які розшукували своїх рідних. Вони збиралися в окремому приміщенні обласної лікарні, з ними працювали психолог і психіатр, інші медичні фахівці.

— Ми не могли ідентифікувати десятьох потерпілих без свідомості, — продовжує Григорій Оксак. — Тому дозволяли родичам по черзі заходити в післяопераційні палати. Якщо вони не впізнавали рідних, то спрямовували їх в інші медзаклади і морги. А загалом ми мали списки з прізвищами поранених.

На думку спікера, доцільно забезпечувати не лише солдатів, а й військових курсантів залізними жетонами з прізвищами, що полегшить їхню ідентифікацію в подібних випадках.

Наразі в Полтавській обласній лікарні знаходиться понад 50 пацієнтів. 80 відсотків із них — тяжкі та надтяжкі. Десять осіб перебувають у реанімаційному відділенні. Питання про переведення їх до інших медичних закладів на сьогодні не стоїть.

Стан тих, хто лікується у травматології, судинній хірургії, нейрохірургії, більш-менш стабільний і прогнози, на думку головного лікаря, в них сприятливі.

— Я роблю обходи по палатах, і під вечір третього вересня уже після операції спілкувався з молодим хлопцем, який отримав черепно-мозкову травму і поступив без свідомості, — каже на закінчення зустрічі Григорій Андрійович. — Він розповів, що разом з іншими спускався в укриття, коли роздався шум і свист. Каже, розумів, що треба упасти, заховатися, аби зменшити травмування, але не встиг, не зреагував.

Уже ввечері третього вересня біля цього пацієнта була дівчина. Я її запам’ятав, бо вона дуже активно його розшукувала. "Бережи її!", — дав дружню пораду хлопцеві. У нього все буде добре. У них все буде добре!