"Влада області пропонувала коридор евакуації, який обстрілюють": волонтер про порятунок цивільних та злочини росіян

Олексій Масло — співзасновник і керівник волонтерської організації "Інтернаціональний легіон допомоги". Його команда пригнала десятки карет швидкої допомоги в Україну, евакуювала тисячі людей з гарячих точок.

Про те, що "не на часі", а саме: інертність влади, чого українці не виїжджають, навіть коли війна зайшла в їхнє місто, масштабні евакуації з-під обстрілів та кейс, як заручитися потужною підтримкою іноземних донорів. Про все це Олексій Масло розповів Вікторії Кушнір у межах проєкту "Телеграфу" "Лінія спротиву".

"Чоловік знімає об’єкт — його прямо там пакують і скотчем замотують голову"

— 24 лютого мій батько опинився в окупації, а мама ховалася у підвалі у Салтівці майже місяць і практично не виходила. У моєму вікні була дискотека: кулеметні черги, бомби, ракети. Це були перші дні "великої" війни — все відбувалось інтенсивно.

Відгукнувся на пошук волонтерів (раніше Олексій працював у медіа — Новий канал, Громадське. — Ред.), заповнив анкету, і понеслося — нон-стоп, з ранку до ночі. Згодом створили фонд. Почав возити їжу курсантам, Нацгвардії, СБУ та поліції. У мене були певні паролі, я приїжджав на блокпости та закриті об’єкти. Буквально за день, до того, як прилетіла ракета по Харківському СБУ, — я там був. Під час прильоту я був у кварталі від них і бачив це на власні очі. Було важко — там були люди, ти їх бачив і говорив з ними.

Був повний хаос — людей клали на вулиці посеред дня. Їде машина з військовими, бачать, що чувак знімає якийсь об’єкт, і його прямо там пакують, скотчем замотують голову. Відбувалась якась стрілянина, гатили авіабомби.

І у цьому хаосі мені почали сипатись запити на евакуацію до вокзалу. Пріоритет — сім’ї з дітьми, жінки та літні люди. О шостій ранку виїжджав, віз сім’ю або дві, якщо вони влізали у мою машину, і відвозив до вокзалу. Таксі тоді коштувало від 5 тисяч гривень.

У певній частині міста була тотальна анархія, антисанітарія, люди сварилися за хліб, змушені виживати. Приїжджаєш через 15 хвилин в інший район — жінки спокійно гуляють з колясками, вигулюють собак. Наче нічого не відбувається.

"Тата обстріляли росіяни, він одужав і мобілізувався в ЗСУ"

За весь час Олексію разом з командою вдалося евакуювати 18 тисяч людей з гарячих точок. Зокрема 3 тисячі – маломобільних. Над цим працювали близько 60 волонтерів. Однак історія масштабних евакуацій почалася з обстрілу росіянами тата волонтера.

Чоловік працював водієм швидкої та 72 дні провів у російській окупації у Руських Тишках під Харковом. Допомагав ЗСУ — здавав російські позиції. Коли ворога почали відтісняти, війська РФ стали обстрілювати цивільних. Тоді поранили й батька Олексія, а будинок повністю зруйнували російськими снарядами. Волонтеру вдалося проїхати й забрати батька.

Олексій оголосив збір на відбудову оселі. Однак тато віддав всі зібрані кошти на дрони для армії та вступив до лав ЗСУ.

Коридор евакуації під "Градами"

Команді Олексія одного разу надійшов запит на евакуацію 200 людей з окупованих територій. Через таку велику кількість звернувся за допомогою до Харківської ОВА, але їх відповідь шокувала.

— Це був дуже дивний досвід. Ми запитали: "Хто у вас займається організацією евакуації з прифронтових територій?" Вони сказали: "Ніхто". Від людей у бронежилетах, які сидять в кабінеті в адміністрації, це було досить дивно почути.

Було враження, що вони тільки повернулись і не розуміли обстановку. У нас було більше контактів з військовими, ніж у них. Вони пропонували коридор евакуації, який щодня обстрілювався "Градами", і адміністрація про це чомусь не знала, а ми знали.

Тоді волонтери запропонували альтернативний шлях і попросили підтримку, необхідну для евакуації такої кількості людей: пальне, автобуси та місця, де можна розмістити людей, коли їх привезуть.

— Жодної допомоги від них ми не отримали. Ми самі вивозили людей, і найбільше нам сприяли військові на блокпосту. Їхній пост слугував як прикордонна зона.

До нас приїхало кілька осіб з СБУ для фільтрації — вони були шоковані кількістю людей і не знали, що робити.

Волонтери займались цим евакуаційним коридором три-чотири місяці. За весь час ним врятувалися близько 16 тисяч цивільних.

"Росіяни стабільно насипали касетними снарядами по цивільних, по дітях"

— Людей ставало все більше, нам не вистачало транспорту. Місцева влада спершу не надала авто. Згодом передала два старих шкільних автобуси, за умови заправляти їх за наш кошт.

Цього було недостатньо. Завантажені автобуси поїхали, а люди продовжували накопичуватись. Було дуже багато дітей. У цей момент росіяни підігнали "Гради" і почали обстрілювати колону людей.

Снаряди падають в 50 метрах від тебе, не знаєш, куди тікати. Пам’ятаю, там була дівчинка, років 6—7, я її схопив, спустив в окоп і закрив собою. Потім було секунд 30 тиші, ми хотіли добігти до машини, але не встигли — знову почали стріляти. Тоді всі знову лягли на землю. Потім встаємо, я просто закидаю людей в машину — і по газах.

Попри періодичні атаки, евакуаційний коридор продовжив працювати.

"Ти привіз паралізовану людину — це твої проблеми"

Постійно виникали проблеми з транспортом для маломобільних людей. Тому доводилось звертатись за допомогою, але без успіху.

— Дзвонив до швидких, ми їх забезпечували транспортом. Телефонував навіть до центральної української швидкої, до директора. Він мені казав: "Все буде, привеземо вам транспорт для маломобільних", — але жодного разу нам нічого не привезли, хоча я просив три місяці.

Звертався я і до ХОВА — мені казали, що у них "екстренки" працюють лише для тих людей, які помирають, чи: "Ми не можемо паралізованих возити — це ваша задача".

Тому паралізованих людей доводилось евакуювати у звичайних вантажних автомобілях, без будь-яких умов — людей довелось класти на підлогу. З першою такою людиною трапилась ситуація. Вивожу паралізовану людину, і мені не були куди її погрузити, аби нормально довезти до Харкова. Потім я приходжу до адміністрації, пояснюю ситуацію і чую цікаву відповідь: "Ти її привіз — це твої проблеми".

Люди лишаються і гинуть — чому?

— Цей феномен ми почали вивчати під час Харківської деокупації.

На думку волонтера, цивільні залишаються жити в прифронтових зонах, зокрема у містах, в які перекидаються бойові дії, саме через те, що мають ресурс. Людям є що пити, їсти, де жити.

— Росія стирає міста, села. Не залишає нічого живого. Обурює, коли ми їдемо вмовляти людей з-під обстрілів евакуюватися — а інші волонтери везуть їжу, створюють умови. Це працює навпаки. Через це люди обирають лишитися і гинуть.

Перші пів року евакуацій розривали емоційно. Ми зустрічали зламаних людей. Під час поїздок бачили тотальну антисанітарію. Деякі люди п’ять місяців сиділи у квартирі та не виходили з неї. Чи ситуація — Куп’янськ, посеред вулиці лежать трупи людей, поруч діти ганяють на велосипедах.

Героїзація військових і підсвічування інформації у позитивний бік викривляє сприйняття війни, притупляє страх, провокує спад донатів на підтримку ЗСУ. Я публікую фото мертвих тіл, які знаходжу у квартирах на звільнених територіях, а люди тим часом спокійно планують відпустку на морі. Цей контраст убиває.

Швидкі з-за кордону: як залучати іноземних донорів до допомоги ЗСУ

Наразі з-за кордону вдалося пригнати понад 200 швидких в Україну. Це, зокрема, реанімації для новонароджених, швидкі для Харківської екстреної служби домедичної допомоги, там стоїть цілий автопарк машин, побитих уламками, та авто для військових частин.

— За кожною швидкою є своя історія пошуку грошей, машини, водіїв, оформлення документів, підготовки, доставки.

У 2022 році друзі Олексія, які переїхали з України до Нідерландів шість років тому, побачили, чим він займається у Харкові. Сидячи в Амстердамі, вони думали, як допомогти Україні. У них були зв’язки з бізнесменами та різними заможними людьми.

— Вони вирішили займатися швидкими, на це їм виділили гроші. Крім цього, збирали гуманітарку. І вони мені зателефонували та запропонували зайнятися швидкими на східному напрямку.

У перший тиждень повномасштабного вторгнення у Харків приїхала перша швидка. За словами Олексія, це була дуже стара машина, яка коштувала близько 5 тисяч євро. Однак вона досі працює у медичному підрозділі, і у ній стоїть обладнання на 3 мільйони гривень.

— Якщо перевести еквівалент вкладених в це авто грошей на його ефективність, то зараз це найефективніша машина за всю волонтерську діяльність. На ній вивезли близько 3 тисяч маломобільних людей. Якщо розділити 5 тисяч євро на 3 тисячі врятованих людей — це ніщо.

Потім на ній вивезли тонни гуманітарки, а пізніше віддали на потреби ЗСУ, де вона служить на різних напрямках. Згодом волонтери почали зустрічати на кордоні новіші швидкі, які надходили з Нідерландів. Найбільший конвой був — 21 авто. Ці машини були вже значно краще обладнані. Як правило, їх надавали іноземні компанії.

Тотально багато запитів від військових, більшість – від військових медиків.

"Я себе у всьому цьому просто не помічаю"

— У нас з моїм психотерапевтом основна тема "Виділяти час на себе", але я себе у всьому цьому просто не помічаю. Є оцей вагон, у який я застрибнув, він несеться, а я щось по дорозі намагаюсь робити.

Можна сказати, що я два з половиною роки живу у машині. Я поїхав з Києва, свої речі звідти перевіз десь через рік на орендовану квартиру у Харкові, де я з’являюся раз на місяць. Більшу частину часу я у дорозі.

Щодо мотивації продовжувати свою волонтерську діяльність каже:

— Я особисто буду, скільки зможу. Це не через патріотизм зовсім — не вважаю себе патріотом. Я це роблю заради людей, близьких, заради тих, хто на фронті, заради їхніх мрій. Зараз вони дуже демотивовані, і ми намагаємося їх підтримати та показати, що вони не самі.

Команда Олексія продовжує працювати. Зокрема, і завдяки донатам від тих, кому вони допомогли врятуватися. Підтримати збір на швидкі можна тут.