Як вижити при обстрілі і не стати жертвою міни у тилу: пояснює інструктор патрульної поліції

В Україні два з половиною роки триває повномасштабна війна з Росією. При цьому агресор часто використовує незаконні методи ведення бойових дій, від яких гинуть і страждають мирні жителі навіть у глибокому тилу.

Як вижити під час прильоту ворожої ракети і не підірватися на замінованому предметі в тиловому місті? Чому можна використати зброю з метою самооборони, але судова система радше виступить проти людини? Чому Міжнародний комітет Червоного Хреста не виконує свої зобовʼязання в Україні?

Про це старший інструктор роти тактико-оперативного реагування (ТОР) патрульної поліції Запорізької області, співзасновник і старший інструктор "Paramedic", раніше — координатор з мінної безпеки Червоного Хреста в Запорізькій області Владислав Семивол (позивний "Монах") розповів "Телеграфу" у межах проєкту "Лінія спротиву".

Небезпечно скрізь

— В Україні статистика буде гірша, аніж в Сирії, Іраку, Ємені, Малі. Інциденти трапляються майже щодня. Не все потрапляє у ЗМІ, того, що не висвітлюється, багато.

Для повного розмінування країни треба близько 700 років. А зіткнутись з вибухонебезпечними предметами можна не лише у прифронтових містах, а й тилових, — нагадує Владислав.

Буча. Після звільнення Бучі від російських військ у квітні 2022 року фахівці виявили не лише численні мінування, а й нерозірвані боєприпаси у житлових районах. Під час розмінування своїх будинків і дворів гинули мирні жителі. Окупанти мінували дитячі іграшки, побутову техніку, котів, собак, тіла людей.

Харків. Після масованих обстрілів у деяких районах Харкова, зокрема в Салтівці, залишилися численні нерозірвані снаряди та міни. Натрапивши на боєприпаси, декілька людей загинули, зокрема діти.

Київ. Ранок, парк, хтось виклав натюрморт із замінованих іграшок та фруктів. Перехожі зателефонували в поліцію, на щастя, обійшлося без жертв.

Випадок у Києві інструктор називає хрестоматійним.

Мінують іграшки, тіла тварин і людей

— Будь-яка річ, яка привернула вашу увагу і знаходиться не на своєму місці, — яскравий маркер, що вона небезпечна, а ви — "риба", котра попалася на гачок.

Предмети можуть мінувати вже готовими боєприпасами або використовують саморобний пристрій. Але щоб ставили прямо посеред міста розтяжки і подібні речі, такого я не пам’ятаю.

Проте, якщо говоримо про саморобні пристрої та роботу диверсійних груп, то тут фантазія просто безмежна: іграшки, побутові предмети, гаманці, домашні тварини, тіла загиблих людей — будь-що.

Увагу кожного привертає щось своє: щоб приманити дитину, використовують іграшки, щоб приманити військового, підкидають магазини для боєприпасів великого об’єму або якусь електроніку тощо.

Є правило — звертай увагу на наявність ненормального і відсутність нормального. Якщо на локації, де стався приліт, лежить бите скло — це нормально. А от якщо серед руїн лежить гаманець з купою грошей, то це підозріло.

У саморобних вибухових пристроїв є такі речі, які їх дуже видають, особливо, якщо їх робить дилетант, — наголошує Семивол.

Як зрозуміти, що предмет заміновано?

— Тут все залежить від того, наскільки професійно замінували і замаскували такий об’єкт.

Заміновані речі можуть:

• смердіти;
• цокати, як годинник;
• диміти;
• на них може бути видно скотч, дроти.

Також можливі такі "палевні" речі, як яскравий рюкзак або коробка посеред локації — ті речі, які просто так не залишають.

Купа яскравих іграшок одразу виглядає підозріло, а от якщо це буде одна іграшка, то дорослий може її не помітити, а дитина рано чи пізно знайде. Тож потрібно не втрачати пильність, — радить "Монах".

Міна з недопалок розриває руку

— Небезпечним може виявитись практично будь-який об’єкт. Замінований предмет розміром з недопалок здатен відірвати декілька пальців і зробити в кисті наскрізну рану. А от у м’яку іграшку можна помістити значну кількість вибухівки, здатну вбити людину.

Частіше за все мінувальники застосовують піхотні боєприпаси на кшталт гранат. Рідше використовують просто вибухову речовину. Наприклад, пластид, — пояснює старший інструктор роти ТОР.

Горе від самовпевненості

— Нерідко виникають випадки, коли вибухонебезпечні предмети потрапляють у тилові міста через недбале поводження з БК. Зазвичай, покинуті боєприпаси привозять до міста військові або волонтери.

Потім такі боєприпаси знаходять у забудовах, дворах, тому що вони десь випадають або їх можуть навмисне викинути, коли побачать патруль. Проблема в тому, що люди часто знають про боєприпаси лише міфи і впевнені, що цих знань достатньо, аби розуміти що з цим робити, — зауважує Владислав.

"Безпечна" граната залишить від людини гору м’яса

— Багато хто впевнений: якщо з гранати викрутити підривач, то вона стане безпечною. Проте є десятки "але", коли від людини може залишитись гора м’яса, якщо вона буде викручувати підривач.

Також у місто прилітають нерозірвані касетні елементи. У них має бути самоліквідатор. Деякі касетні елементи, наприклад, 9Н24, якщо падають не підривачем вниз, то вони не детонують. Однак все одно у них має спрацювати елемент самоліквідації, — пояснює Семивол.

Перша домедична допомога — "база" для українців

— У разі надзвичайних ситуацій ви можете надати допомогу собі і близьким, які постраждали, — переконує старший інструктор роти ТОР.

Київ. На станції метро стався інцидент з підозрою на вибуховий пристрій. Після курсів з тактичної медицини пасажир допоміг евакуювати людей і надав першу допомогу постраждалим від травм і паніки.

Миколаїв. Волонтер, який працював на пункті гуманітарної допомоги, після курсів з тактичної медицини врятував кількох людей після обстрілу. Він надав першу допомогу постраждалим з різними видами поранень, включаючи відкриті переломи і осколкові поранення.

— В критичній ситуації у людини зазвичай три базові реакції: бий, біжи або завмри. Коли лунають сигнали повітряної тривоги, багато людей замість того, аби йти в укриття — підходять до вікон і дивляться, що і куди летить. Через це статистика поранених і загиблих зростає, — переймається "Монах".

Як не загинути у місці обстрілу

— Негайно лягайте на землю, бо тіло прошиє осколками на весь зріст. Лягати краще туди, де є виступ чи якесь заглиблення;

Відкрийте рот, щоби уникнути контузії, захиститися від баротравми.

Закрийте руками шию, бо саме там сплетені судини й артерії. Якщо їх зачепить осколком, можна загинути від крововтрати за лічені секунди.

Після сирени слід бігти в укриття: бомбосховище, підвал, споруди з міцними бетонними стінами, канави, траншеї.

Як зізнається Владислав, найскладніше для нього під час тренінгів з домедичної допомоги — змусити людей фокусуватися і вчитися. Стосується це не лише цивільних, а й військових. Багато з них не бачать сенсу у подібних знаннях на полі бою.

Лише 5% травм — летальні

— Пам’ятаю, як до повномасштабного вторгнення на заняттях вчив людей накладати турнікет, а вони питали: "Навіщо нам це? У нас же не війна". А тепер у них інший аргумент: "Ну ми ж не в зоні бойових дій".

У моєї команди на заняттях був підрозділ, бійці якого вже "обстріляні", мають військовий досвід. У них логіка була: якщо тебе поранило — тобі кінець. Насправді ж під час боїв у наших воїнів лише 5% летальних травм. Решта смертей — через ненадану чи неякісно надану домедичну допомогу.

При цьому один із військових, який був на тренінгу, потім передав своєму батькові (також військовому. — Ред.) знання, які отримав на навчанні. За лічені дні батько отримав поранення і завдяки отриманим порадам зміг надати собі допомогу самостійно і не загинути.

Чому озброєний самозахист — караний

— Хоча життя людини є найвищою цінністю за Конституцією України, на десятий рік війни досі не прийнятий закон про зброю, який регулював би право на самозахист. Зброю з метою самооборони використати можна, але судова система частіше виступить проти людини.

Для самозахисту на вулиці потрібен пістолет, який не можна використати через відсутність закону про зброю.

Дуже показово, що під час окупації Бучі багато громадян використовували наявну зброю для захисту себе та своїх родин. Пізніше багато чоловіків доєдналося до лав ЗСУ. Однак, коли вони використовували зброю, то фактично порушували закон.

Крім того, купити її можна лише для полювання, спорту і для війни. А зброя для самозахисту заборонена. Натомість нам пропонують газові балончики і травматичні пістолети.

Кухонний ніж — знаряддя вбивства № 1 у світі

— Відсутність вогнепальної зброї не робить суспільство безпечнішим, якщо нема чітких правил її використання. Потенційний закон про зброю не просто дасть право носити пістолет, а врегулює питання набоїв, сертифікації, організації стрільбища або тиру, видачі дозволів на все це.

Закон про зброю дасть нам побудувати нормальну збройну інфраструктуру, якої у нас нема. Саме через це, наприклад, у Запоріжжі найбільш популярними полігонами є нелегальні пустирі, де потім валяються боєприпаси, "кабачки" від РПГ.

В Україні відсутнє виробництво набоїв, тому їх завозять з-за кордону і через це ми маємо високі ціни на патрони.

Ракетні заводи ХАМАСу у підвалах

— До повномасштабного вторгнення один патрон коштував гривень 15—20, а зараз — мінімум 35. У Росії той самий патрон від Барнаульського заводу коштує на наші гроші від 14 до 17 гривень.

На сьогодні в Україні нема дозволу на організацію подібного виробництва. Та навіть в умовах війни його можна розпочати, — каже Владислав Семивол.

Як приклад він наводить сектор Гази, який прострілюється наскрізь, але ХАМАС зробив у підвалах підпільні заводи з виготовлення ракет.

Нарікання на Червоний Хрест

"Монах" наголошує: хоча Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) — ініціатор створення Женевських конвенцій 1949 року, зокрема

• Женевської конвенції про поводження з військовополоненими;
• Конвенції про захист цивільного населення під час війни;
• Конвенції про захист жертв міжнародних збройних конфліктів тощо,

робота організації має багато нарікань з боку українців. Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець заявляє, що МКЧХ не виконує своїх обов’язків.

— Важливо розмежувати — український Червоний Хрест і Міжнародний комітет, — пояснює Владислав Семивол, який вісім років працював координатором в українському представництві МКЧХ.

Український Червоний Хрест навчає домедичної допомоги та займається питанням мінної небезпеки, і вони це роблять ефективно. Гуманітарна допомога — десятки й сотні тонн гуманітарки були видані людям.

В українській організації працюють люди, які сумлінно виконують свою роботу, часто ризикуючи власним життям. А от до Міжнародного комітету у мене запитання є!

Росії байдуже на Женевські конвенції

— Якщо брати роботу з полоненими, то тут слід зауважити, що Росія не зважає на міжнародні угоди, вона не дотримується Женевських конвенцій. Конвенції працюють лише в умовах війни, а у них же "СВО". Бісить, що через дрібні юридичні колізії не працює ціла структура.

Міжнародний Червоний Хрест обіцяв гарантувати безпеку українських захисників, які вийшли з "Азовсталі" і здалися у полон. Однак організація цього не зробила.

Найбільша критика була після вбивства українських військовополонених у колонії в Оленівці, де за даними Офісу генпрокурора, під час теракту загинули 53 українські захисники, 130 отримали поранення. Українське військово-політичне керівництво назвало подію спланованим терактом.

Також Міжнародний Червоний Хрест не відвідує місця утримання українських полонених. Це стосується і Оленівської колонії.

З іншого боку, що було б із захисниками "Азовсталі", якби вони не вийшли з заводу, хоч під якісь гарантії? Деяку кількість все ж полонених повернулися в Україну.

Моя думка: країни, в яких знаходиться топменеджмент Червоного Хреста, дуже розслабились, адже у їхньому світі нема війни.