Рана гноїлася і все було в крові: історія порятунку офіцера поліції Станіслава Борщака з обложеного Маріуполя

Читать на русском
Автор
Станіслав Борщак Новина оновлена 09 червня 2024, 19:02
Станіслав Борщак. Фото Телеграф

Малювання картин у лікарні допомогло бійцю відволіктися від рутини

Офіцер поліції Станіслав Борщак, родом із Волновахи Донецької області, був одним із перших, хто опинився на місці авіаудару по пологовому будинку в Маріуполі. Майже місяць він виконував обовʼязки в обложеному місті: розбирав завали, евакуював мирних жителів, чергував, аби уникнути хаосу серед наляканих містян. Та 20 березня офіцер потрапив під мінометний обстріл — руку майже відірвало, — тож був евакуйований на "Азовсталь".

Про порятунок людей з пологового в Маріуполі, "Азовсталь" зсередини та спецоперацію ГУР з евакуації поранених вертольотами Станіслав розповів "Телеграфу" у новому епізоду проєкту "Лінія спротиву".

Початок "великої" війни

— Буквально за два дні до вторгнення (22 лютого 2022 року. — Ред.) місцеві жителі виходили на мирні акції "Маріуполь — це Україна". Росіян ніхто не чекав.

Опубліковані хроніки і фільм "20 днів у Маріуполі" показують істинне обличчя Росії. Завдяки цим кадрам весь світ побачив, що там відбувалось. Та найжахливіше в місті почалося пізніше…

Здебільшого ми виїжджали на місце загибелі людей. Місцеві приходили й розповідали про трупи, які бачили. Ситуація погіршувалась. З часом виїжджати на кожне місце, де з’являлися загиблі, стало неможливо через тотальні обстріли.

Бувало, йшов на чергування, а на зупинках лежали тіла цивільних. Ховати їх або відносити в інше місце було просто неможливо.

Кадри з місця влучання авіабомби в пологовий будинок стоять перед очима й досі

Люди несуть ноші, на яких лежить вагітна жінка
Після влучання авіабомби в пологовий будинок Маріуполя. Фото: Євген Малолєтка

— 9 березня 2022 року до відділку забігає наш керівник і говорить: "Хлопці, хто зі мною? Людям потрібна допомога". Ми приїжджаємо на місце, а там просто жах: люди в крові, машини горять, все понівечено, дерева повалені, все розтрощено, величезна вирва від авіабомби, будинки "просіли". Все, що ремонтували до повномасштабної війни, — знищено.

Коли я прибув, вже виносили поранених. Швидко підхопив ноші, на яких лежала вагітна жінка, і доніс їх до евакуаційного авто. Фото з нею облетіли весь світ. На жаль, згодом вона померла, і дитина також. Це жахливо.

Потім спускався в підвал, аби перевірити, чи є там люди, яким потрібна допомога. Саме там була вагітна Мар’яна [Вишемирська] — майбутня пропагандистка Путіна.

Евакуація постраждалих від авіаудару РФ по лікарні в місті Маріуполь, 9 березня 2022 року
Евакуація постраждалих від авіаудару РФ по лікарні в місті Маріуполь, 9 березня 2022 року. Фото: Євген Малолєтка

На чому трималася відірвана рука

— Майже через місяць повномасштабного нападу, 20 березня, повертався після чергування додому, йшов зі знайомим. І зненацька — мінометний обстріл. У момент, коли прилетіло, мене оглушило, знайомого звалило з ніг. Мені відірвало руку. Я не знаю, на чому вона трималась, але добре, що її не відкинуло. Відчув сильний та пронизливий біль.

Сказав знайомому, що покличу допомогу, бо сам його не зміг би врятувати: у мене сильно кровила рука, були пошкоджені коліно і ребро. Але ми тоді навіть жартували. Дочекались, коли обстріл затихне. Рушив по допомогу. Коли біг, з мене просто лилася кров.

Доступу до кваліфікованої медичної допомоги і ліків не було. Вдома знайшов лише пару бинтів, яких при такій масивній кровотечі було геть недостатньо. У мене з собою не було навіть "тривожної валізки", в якій лежав би турнікет і решта медикаментів.

— Перші два-три дні я перебував лише в горизонтальному положенні. Потім знайомий із дерев'яного піддона виламав палицю, примотав її до руки та зафіксував кістки, щоб я принаймні встав. Це все було страшенно боляче.

Рану потрібно було продезінфікувати, бо смерділо дуже. Тканини відмирали, рана гноїлася. Я коли лежав — піді мною все було в крові, бо вона не спинялась. Зупинилась, коли я потрапив на "Азовсталь".

Про евакуацію

— Мене евакуювали 26-го березня зранку. До цього (за один чи два дні. Ред.) до нашого будинку зайшли наші військові. Дружина покликала їх на допомогу, сказала, що тут поранений поліцейський. Якщо не помиляюсь, це був підрозділ із Кривого Рогу. Вони зрозуміли, що з тими засобами, які мали з собою, не змогли б допомогти, і вирішили, що потрібно мене евакуювати.

Азовсталь
"Азовсталь". Фото: Ukrinform

Шлях до заводу також був непростим, бо вже тоді все обстрілювали. Коли я вибирався, якраз дуже "крили" ту територію. Коли потрапив у шпиталь на "Азовсталі", на території заводу були близько 300 важкопоранених, тому лікарі тільки через годину чи дві подивились мою рану.

Поставили якусь крапельницю, бо мене стан уже був тяжкий. Я хитався і втрачав свідомість. Зрештою, рану продезінфікували, ножицями без анестезії зрізали відмерлу шкіру, затампонували й закрили бинтами.

Операція "Азовсталь"

Офіцер розповів про частину унікальної повітряної операції ГУР з евакуації захисників "Азовсталі".

Операція Азовсталь
Операція "Азовсталь". Фото: ГУР МО України

— Це було 31 березня 2022 року близько першої ночі. З "Азовсталі" нас перемістили в порт, куди близько 5-ї ранку прилетіли вертольоти і нас евакуювали. Забирали тільки важкопоранених.

Коли ми злітали, в один із двигунів влучила ракета, але не здетонувала. Інший із вертольотів впав, вижило дві чи три людини — вони згодом потрапили в полон. З "Азовсталі" нас доставили до Дніпра в цивільну лікарню. Мене одразу ж поклали на операцію.

Довідково: для реалізації спецоперації ГУР "Азовсталь", зі слів Кирила Буданова, було задіяно 16 вертольотів типу Мі-8, загалом же було здійснено сім менших операцій. Пілоти гелікоптерів доправили понад 30 тонн вантажу, зброю, боєприпаси, медицину, зв’язок, десантували понад 70 бійців підкріплення й евакуювали поранених захисників Маріуполя. На жаль, близько 90% пілотів з цих операцій назад не повертались.

Найважче у лікуванні

— Найважче в період лікування та реабілітації — коли лежиш, все пече, все розрізане, температурить і не можеш навіть встати.

Поранена рука
В період реабілітації. Фото з власного архіву Станіслава Борщака

Коли я опинився в Києві для чергової операції, мені зробили пересадку шкіри. Тоді я не міг ходити, бо з лівої частини стегна зрізали шкіру. Перед тобою тільки стеля й чотири стіни, з яких ти не виходиш. Не можеш цього зробити через біль. Важко очікувати результату навіть від реабілітації. Хочеться якомога швидше, але так можна нашкодити самому собі.

Пошуки реабілітації

— Було капець як тяжко. Біль супроводжував сильний. Я не знав, куди звертатись. Знайомі порекомендували мій перший реабілітаційний центр. І це було найкращим рішенням на той час.

Потім уже потрапив у новий центр, який безкоштовно надає допомогу пораненим. Там уже більш новітня реабілітація, яка дала результат. Бо до цього у мене рука взагалі не зросталась у лікті. Я її носив і не міг розігнути. Згинати досі тяжко: навіть немає кута 90 градусів. Однак постійна реабілітація чинить вплив. Мушу не лінуватись, бо бувають моменти, коли не хочеться нічого робити. Та це робити треба.

Київський інститут реабілітації
Київський інститут реабілітації. Фото з власного архіву Станіслава Борщака

А пізніше я почав шукати сам і навіть зробив собі презентацію з усіма даними реабілітаційних центрів. Цією інформацією тепер ділюсь із багатьма пораненими поліцейськими, військовими. Ті, з ким спілкуюсь, навіть не знали про ці центри і що туди можна безкоштовно звернутись.

Є знайомі, які платять за реабілітацію. Багато інформації бачу, що люди збирають на це "банки". Коли я бачу такий пост, то надсилаю цій людині інформацію, куди можна звернутись безоплатно.

Звісно, є центри, які надають дорогі послуги з реабілітації, але там також діють знижки. Є центри, що їх підтримують державні організації чи донори. Це ж від людини залежить, що саме обрати. Якщо звертаєшся до лікарів, то вони не володіють інформацією, бо це не їхня компетенція. Шукати самому можливості реабілітації — це набагато швидше, аніж щось від когось чекати. Адже ти втрачаєш час.

Волонтерство і малювання від депресії

— Коли лежав у відділенні неврології в Києві, погодився піти на артреабілітацію. Спершу розмальовували футболки, свічки, створювали вироби з глини, зрештою дійшло до картин. Це відволікало від лікарняної рутини.

Картина Воля
Картина "Воля". Фото з власного архіву Станіслава Борщака

І якось "кинули" мою картину — "Волю", яка на морському фоні (асоціація з Маріуполем.Ред.), на перший благодійний аукціон, і там її продали приблизно за дві тисячі гривень. Ці кошти пішли на реабілітацію. Потім віддав ще одну. Так зрозумів, що можу допомагати. І потім намалював багато картин.

Загальна сума, виручена від картин, — понад 320 тисяч гривень на різні види допомоги. Ці кошти були направлені дітям загиблих воїнів, батальйону на Харківському напрямку, на реабілітацію поранених.

Вікторія Кушнір та Станіслав Борщак
Журналістка Вікторія Кушнір та Станіслав Борщак. Фото: "Лінія спротиву", "Телеграф"

Чому важливо не вестись на ворожі ІПСО

— Я вважаю, що ми маємо бути об’єднані спільною метою, не підігравати ворогу і не вестись на їхні ІПСО, маніпуляції в інформаційному просторі, бути єдиними, розуміти, хто справжній ворог.

Кожен в тилу має робити все, що може. Донатити обов’язково лише перевіреним людям, адже є чимало шахраїв.

Ми мусимо робити спільну справу, яка і доведе нас до фінальної мети — повалення ворога та завершення війни.