При штурмі все йде не за планом: боєць спецназу про оснащення ворога, бої на нулі та важку ампутацію

Читать на русском
Автор
3796
При штурмі все йде не за планом: боєць спецназу про оснащення ворога, бої на нулі та важку ампутацію

Ворожа граната впала під ноги військовому

Життя сержанта Сил спеціальних операцій ЗСУ Дмитра Красновського завжди було присвячене військовій справі. Тому на початку російського вторгнення він без вагань став на захист України. Пройшовши пекло бойових дій, отримавши важке поранення і переживши муки відновлення, чоловік зберіг незламний дух і віру у майбутнє країни. Своєю історією військовий поділився з "Телеграфом".

Хаос у країні

Одразу по закінченні вишу Дмитро пройшов відбір у спецназ і почав службу. Тож він захищав країну з 2020 року. Коли ж настала черга повномасштабної війни, він без вагань став на захист рідної землі. Зрештою, це шлях кожного професійного військового, тому чоловік був готовий.

— Ми всі розуміли, що 200 тисяч військових РФ біля кордону, які перебували там більше, аніж пів року – це не просто так, — пояснює боєць.

У ніч на 24 лютого 2022 року підрозділ Дмитра був у повній бойовій готовності. Тоді ж чоловіку з охопленого вибухами Харкова зателефонувала сестра.

— О четвертій ранку всі спали. Прокидаюсь, беру слухавку, чую стурбований голос і вибухи на задньому фоні. Я почав будити товаришів, ну, і все почалося. Ми пішли отримувати зброю, а одразу після цього скрізь почала літати ворожа авіація з десантом, — згадує сержант.

Дуже швидко ситуація стала критичною.

— В країні тоді творився хаос. Ворог був у багатьох містах, вертольоти з десантом висаджувалися скрізь. Командування прийняло рішення одразу комплектувати машини, боєкомплект, зброю і весь наш арсенал, — каже боєць.

Дмитро разом з побратимами

Дмитро запевняє, що опинившись на лінії зіткнення з ворогом, казати про "недолугість" противника – велика помилка.

— Бомжів я не бачив. Звісно, були окремі випадки, коли в полон потрапляли погано екіпіровані солдати. Це були мобілізовані з т.зв. "ДНР" і "ЛНР". Не знаю, чому наша влада і журналісти почали поширювати інформацію, що ми воюємо лише зі слабкими "чмобіками". Це далеко не так.

Вже тоді треба було людей готувати до того, що це буде тривала і важка війна проти противника, який переважає у всьому, а не казати про "три-тижні тижні" [до перемоги] і сподіватися на краще. На більшості напрямків ми воювали з професіоналами своєї справи, зі спецназом, кадровими військовими, і це аж ніяк не було легко. У них були переваги майже в усьому: від екіпірування до озброєння, — запевняє Красновський.

Операція "зачистка"

Підрозділ Дмитра виконував завдання на Донецькому напрямку.

— Ми були під Бахмутом вже майже два місяці без відпочинку. Там було дуже складно, оскільки ворожа артилерія 24/7 гатила по нас, — пригадує військовий.

Несподівано підрозділу Дмитра "прилітає" термінове і складне завдання на Харківщині в Куп'янському районі: вибити окупантів з важливої посадки над магістральною дорогою, по якій рухається техніка.

— Штурм — це найнебезпечніше, що є на війні. Це завжди великі ризики отримати "двохсотих", "трьохсотих" у групі. Наш підрозділ знав це, і багато таких завдань вже були за нашими плечима, адже Сили спеціальних операцій — еліта ЗСУ, тому у більшості випадків ми виконуємо найскладніші завдання на найпроблемніших і гарячих точках, — зазначає військовий.

Операцію на Харківщині спецпризначенці планували дві доби і вже 13 вересня 2023 року о п’ятій годині ранку почали просуватися до позицій противника.

— До ворога було 200 метрів по повністю відкритій місцевості, через дорогу. Тому люди, які відбиралися на цю аферу, були найкращі і найбільш відчайдушні. Всі розуміли, що можемо туди не добігти і просто померти на відкритій місцевості, — згадує Дмитро.

Шутрм - найнебезпечніше, що є на війні

За його словами, наших бійців було шестеро і працювали вони нерозлучними двійками, яка є одним цілим. Як кажуть самі спецназівці: один — це нуль, а два — це один.

— Ми з командиром були найдосвідченіші, тому пішли перші. Таким чином, ми прикривали інші пари, поки вони нас наздоганяли, — розповідає боєць.

Проте операція з самісінького початку пішла не за планом. Просування було повільнішим, аніж очікувалося.

— Десята хвилина штурму, але по нас вже прицільно працює декілька стволів ворожої артилерії. Штурм – це така річ, що там завжди все йде не за планом. Все в основному імпровізація, рішення приймають на підсвідомості, автоматично і виходячи з нашого досвіду таких ситуацій, — пояснює Дмитро.

У цьому хаосі бійці були головними героями, які попри щільний вогонь противника, просувалися вперед. Аж раптом, у командира заклинила зброя.

— Я вже зрозумів, що сам назустріч російським голосам піти не зможу, оскільки ми працюємо завжди в парах, і мені потрібна була допомога, — розповідає боєць.

На допомогу кинувся побратим з іншої пари. Однак у поспіху він не помітив ворожу нору в окопі, де притаїлися двоє російських окупантів, тож був поранений, отримавши кулі в живіт і стегно.

У ході запеклого бою інший побратим прикрив вогнем Дмитра, даючи йому можливість кинути гранати в нору окупантів. Це дозволило їм трохи просунутися вперед і забрати пораненого товариша. Але в цей момент з ворожого дрона скинули гранату Ф-1. Внаслідок цього Красновський отримав важке поранення обох ніг та контузію.

— Я тоді повністю втратив орієнтацію в просторі. На короткий час навіть втратив зір, оскільки кров повністю залила обличчя, — згадує військовий.

Ситуація ставала дедалі більш критичною: двоє тяжко поранених бійців і травмований Дмитро, а ворог не припиняє обстріли. Протягом 20 хвилин спецпризначенці мусили триматися самотужки, адже підкріплення не могло підійти через щільний обстріл їхніх позицій.

— Та на щастя, через 20 хвилин до нас підбігли двоє десантників (взагалі-то їх мало бути шестеро, але четверо відмовилися йти) і допомогли нам, — розповідає Дмитро.

Сили дала родина

Евакуація поранених тривала ще близько семи годин, що є критичним часом. Лежачи пораненим, з масивними кровотечами та змішаною свідомістю, боєць розумів, що трапилося найгірше.

— Бачу кістки, які стирчать з моїх ніг, бачу дірки… Я подивився на годинник і зрозумів, що минуло вже три години від штурму, — розповідає воїн.

Усвідомлюючи ризик настання "турнікетного синдрому", боєць розумів, що ніхто вже не боротиметься за його ноги. На жаль, медикам в лікарні довелося ампутувати нижні кінцівки.

Після операції у Дмитра було два шляхи: впасти у відчай чи знайти в собі сили для подальшої боротьби. Допомогла підтримка родини. Вже на другий день після поранення дружина Дмитра, сестра з Ірландії та брат з Києва приїхали до чоловіка в Харків.

Родина була поряд

— Мені неймовірно пощастило з родиною і коханою дружиною. Вона була зі мною щодня від ранку до вечора. Я був дуже позитивно налаштований. Саме сім'я давала мені сили, — ділиться емоціями воїн.

Родичі робили масажі, махали віялом під час температури 40. Від болю Дмитро не міг заснути, але після чотирьох діб "вимкнувся" від знесилення. Такий стан тривав близько місяця.

Від болю хотілося кричати

У лікарняній палаті воїн зрозумів, що відсутність ніг — це не кінець життя, однак українські протезисти давали невтішні прогнози і казали, що чоловік не зможе ходити. Втім, із допомогою волонтерів Дмитро вийшов на американський фонд Revived Soldiers Ukraine, який і взявся за непросте лікування.

— Я полетів у США на третій місяць лікування. Протезування виявилось дуже складним через високу ампутацію і кукси, котрі не зажили на той час. Проте ми невпинно працювали: фізичні вправи, масажі, басейни, — розповідає Дмитро.

Перший місяць відновлення в США був найважчим через фантомні болі, з якими не могли впоратись ліки. Військовий згадує, що іноді від болю хотілося кричати. Саме тому Дмитро вважає, що в Україні має бути легалізований медичний канабіс для полегшення страждань ветеранів із ампутаціями.

Однак найбільше надихала Дмитра мужність його побратимів з подібними травмами.

— У мене просто не було права сумувати, коли бачив, як ті хлопці усміхалися і з усім впоралися. У нас вже сформувалося справжнє ветеранське ком’юніті. Ми спілкуємося, гуляємо і ходимо до одне одного в гості. Ми вже як братики. І в самих центрах реабілітації всі допомагають і підтримують одне одного, — ділиться Дмитро.

Ветеранське братерство

Минуло лише сім місяців з дня поранення, тому Дмитро досі переживає біль. За його словами, він готується до довгого шляху реабілітації. Після цього буде вчитися ходити.

Попри всі випробування, боєць вірить у світле майбутнє України після перемоги.

— Україна має всі можливості для процвітання після перемоги. Я налаштований позитивно, але й намагаюсь бути реалістом, адже знаю, яка складна ситуація на фронті. Україна має перемогти ворога не тільки ззовні, але й всередині. Все для того, щоб хлопці, які віддали своє життя на полі бою, не зробили це дарма. Тому ми маємо об'єднатися. Історія нашої країни написана кров'ю, але тільки той, хто бореться, здобуває свободу, — резюмував Дмитро Красновський.

Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.