Я 10 годин спливав кров’ю: боєць ЗСУ про "мобіків" під наркотиками, дві ампутації та американську мрію

До початку широкомасштабного вторгнення Дмитро Терещенко з Чернігова професійно займався боксом (входив до складу збірної області) і був студентом місцевого університету. Згідно із законом, хлопець не підлягав мобілізації, та коли на рідне місто почали летіти російські ракети, Дмитро попри вмовляння близьких, вступив до лав територіальної оборони і вирушив на війну. Хлопцеві було тоді лише 18 років…

Про "казки" полонених окупантів, бої на сході та 10 годин між життям і смертю, військовий розказав "Телеграфу" у своїй історії.

"Не хотів відсиджуватися у підвалах"

Дмитро Терещенко зізнається, що до початку "великої" війни не дуже цікавився ситуацією в країні.

"Я був повністю аполітичний. Не розумів всієї ситуації, яка коїться на сході України, що відбувається на політичному рівні. Тому 24 лютого 2022 року я зустрів не те щоб шокований, але дуже здивований. Мені казали раніше, що почнеться війна, та я ніколи в житті в це не вірив. Я родом з Чернігова, там 60 кілометрів до кордону з Росією, тому повномасштабні бойові дії для мене почалися одразу", — згадує хлопець.

У перші дні війни Чернігів, як і сотні інших міст України, опинився у вирі паніки.

"Навкруги хаос, у людей паніка, купа дезінформації йде, маса пропагандистів, зрадників і ніхто не розуміє, що треба робити. Казали, що моє місто здали і скоро будемо розраховуватися російськими рублями", — розказує Дмитро.

Однак, 18-річний хлопець розумів, що в критичний момент, навпаки, треба зібратися. Вже 26 лютого він пішов добровольцем у 119-ту бригаду Територіальної оборони. Військового досвіду Дмитро не мав, однак у мирному житті встиг навчитися поводження зі зброєю.

"Звісно ж, рідні відмовляли. Всі відмовляли, казали, що тобі то не потрібно, що життя найголовніше, що все буде добре. Зрозуміло, що вони хвилювалися, адже бачили, що коїться навкруги і розуміли, що це не іграшки", — згадує хлопець.

Втім, Дмитро не дослухався пересторог рідних і близьких, адже особиста мотивація виявилася сильнішою.

"Я не хотів відсиджуватись у підвалах, не хотів тікати від ракет, а хотів просто бути корисним. А коли почув, що видають зброю, то подумав: я маю досвід поводження зі зброєю, а бойовий досвід набудеться обов'язково", — пояснив військовий.

"Акліматизований" Донбас

Підрозділ Дмитра боронив Чернігівщину і прикордонну зону з перших днів війни, а коли безпосередня загроза з півночі минула, хлопець з побратимами вирушив на Донбас.

"І чесно кажучи, Чернігів — то була легка прогулянка, бо схід країни за вісім років "акліматизувався" до війни. Там к*цапів вже було дуже-дуже багато. В тому і складність цієї війни. У них є велика перевага по зброї і артилерії. У нас звикли казати, що у росіян все вже закінчується, що скоро буде перемога, але ніхто не розуміє, що і програти ми можемо також. Дай боже, того не станеться", — розказує Терещенко.

За словами військового, на східному фронті він стикався з двома типами окупантів.

"Бомжі, "чмобіки", як показують в новинах, є. Деякі з них точно були під якимись наркотиками. Наприклад, у нас на ділянці фронту була місцевість, яку потрібно було перетинати тільки човном, бо там була річка. Ми побачили двох к*цапів, вони сіли в човен і почали пливти. Ми їх знищили, а за ними ще двоє в повній амуніції зайшли у воду і почали пливти вже навіть не в човні. Ми навіть не відкривали вогонь, а тільки спостерігали, як вони тонуть, бо амуніція тягнула на дно. Це доводить, що там розуму не дуже багато", — запевняє Дмитро.

Та зовсім інша річ — навчені професіонали.

"На моєму напрямку проти нас воювали артилеристи з ПВК "Вагнер", а вони там з досвідом. Працювали дуже "хірургічно", штурмові дії проводили вдало, тому недооцінювати ворога — дуже великий "гріх", за це можна поплатитися", — підкреслює військовий.

Та коли вдавалося взяти ворога в полон, за словами Дмитра, їхні висновки щодо війни просто вражали.

"Це було в перший місяць, як тільки ми потрапили на схід країни. Після штурмових дій та "зачистки" ми спілкувалися з полоненими рф. І що мене здивувало. От за що, ми, українці, воюємо? За наших діточок, наші сім'ї, наші землі. Питаєш у них: "За що ти прийшов сюди, за що ти тут стоїш, за що ти нас обстрілюєш?" Росіяни відповідають аналогічно, що вони тут в Україні "за своє", за свої сім'ї і тому подібне. Вони кажуть, що це їхня земля, а ми сюди вторглися. Тобто у них пропаганда на такому рівні вже навіть йде. Але такі не всі. Ті ж "вагнери" ставляться до війни як просто до роботи. Їх не цікавлять політичні питання та якісь нюанси. Вони просто працюють і заробляють кошти. Для них нема різниці, кого вони будуть вбивати", — каже військовий.

10 годин спливав кров’ю

На східному напрямку Дмитро Терещенко отримав важке поранення.

"Поверталися ми із "зачистки" на свої позиції біля села Білогорівка на Луганщині. А там гориста місцевість, ми займали найвищу точку, і нас накрило "Градом", — згадує хлопець.

Сталося це 13 березня 2023 року. Цей день військовий називає своїм другим днем народження. І не даремно:

"У мене були уламки в легенях, шлунку, в плечі, нозі та зламані ребра. Я 10 годин спливав кров'ю. Мене не могли евакуювати через щільний вогонь і брак техніки для евакуації. Я лежав і не вірив, що зможу вижити… Просто сподівався, що мої побратими все ж таки витягнуть мене", — розказує Терещенко.

Через 10 годин Дмитра, з трьома турнікетами на нозі, все ж таки вдалося евакуювати до стабілізаційного пункту.

"З ногою я на той момент вже "попрощався", адже розумів, що навіть якщо виживу, то ноги у мене точно не буде. Коли 10 годин на трьох турнікетах, то після цього просто неможливо врятувати кінцівку", — запевняє захисник.

В госпіталі Краматорська лікарям довелося зробити Дмитрові ампутацію вище коліна.

"Лікарі сказали: якщо будуть рятувати мені ногу, то я просто помру, адже все тіло в уламках, нирки на межі відмови і я б не вижив", — каже хлопець.

В Дніпрі — нова серія операцій і… висока реампутація. Загалом військовий пережив понад 20 хірургічних втручань.

Завдяки допомозі волонтерів Дмитро Терещенко потрапив на протезування в США, де вже встиг отримати біонічний протез і навчився на ньому ходити.

"У мене було так, що я встав і пішов. Я дуже швидко навчився ходити на протезі. До нього потрібно звикнути і зрозуміти, що це тепер твоє нове життя", — пояснює хлопець.

В США Дмитро планує затриматися і після реабілітації, щоб спробувати себе у модельному бізнесі. Хлопець запевняє, що американці дуже прихильні до України.

"Вони, наприклад, бачать моїх побратимів у військовій формі чи мене з протезом, підходять і кажуть: "Дякуємо вам за службу". Ти починаєш пояснювати, що ми не американські військові, а українські. І українським військовим вони ще більше радіють, аніж своїм. То є рівень України", — з гордістю каже військовий.

Втім, Дмитро зізнається: попри те, що зараз почувається добре, важкі думки про життя в новій реальності, яка з’явилася після втрати кінцівки, часом його наздоганяють.

"США — спокійна країна, але моментами все одно, буває, "накриває", чесно вам скажу. Та на початку, як тільки втратив ногу, "накривало" дуже сильно, навіть з дівчиною розійшовся… Але дякуючи підтримці рідних, все вже добре", — підкреслює захисник.

Дмитро щиро сподівається, що все добре буде і в Україні.

"Єдність. Саме вона переможе. Це те, що я бачив на початку повномасштабного вторгнення, але те, чого я, на жаль, не бачу зараз. Коли звичайні люди пенсійного віку носять тобі на позицію їжу, годують тебе під обстрілами, щоб ти не замерз, це і є єдність. Тому не можна забувати всім, що йде війна, не жаліти тих 100 гривень, 500 гривень на донати, адже це не військовим потрібно — це потрібно нам самим", — резюмує Дмитро Терещенко.

Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.