"В руках вибухнули 300 грамів пластиду. Єдине пояснення, чому я вижив – відмолили": вражаюча історія спецпризначенця

Вогонь запеклих не пече. Ці слова Тараса Шевченка стали неофіційним гаслом українського народу у визвольній боротьбі проти РФ. Втім, реалії війни інколи показують, що слова Кобзаря — не просто мотивуючий художній образ, а пророцтво, яке справджується майже буквально.

Судіть самі: в руках у бійця Сил спеціальних операцій Захара Бірюкова після прильоту ворожої міни вибухнули 300 грамів пластиду. Після таких поранень люди не те що не виживають – від них не залишається нічого. Однак боєць не просто вижив, а зберіг добрий гумор і жагу до життя, хоч і зізнається, що це було не просто. Своєю неймовірною історією чоловік поділився з "Телеграфом".

У полоні всі росіяни "нукають" і плачуть

Захар Бірюков з Василівки Запорізької області на війні майже з самісінького початку: з 2015 року. В АТО пішов добровольцем.

— Мотивація моя була проста: країна — то твій дім, і коли ворог приходить у твій дім, його треба виганяти. Мені в дитинстві наснився сон: вороги прийшли до мене в село і захопили мого батька. Я не встиг його звільнити і вони його вбили. Цей сон на все життя залишився у мене в пам’яті. І коли ворог реально прийшов в нашу країну, я не хотів, щоб він потрапив до будинку, де живуть мої батьки, — розказує Захар.

Бірюков потрапив в еліту ЗСУ – у 73-й морський центр спеціальних операцій. За словами чоловіка, служба в спецназі — це постійні тренування.

— Хто такий пересічний боєць сил ССО? Він йде на завдання і у нього автомат, пістолет, гранатомет, гранати, радіозв’язок, засоби нічного бачення і все це він повинен вміти використовувати в бою у потрібний час. Крім того, потрібно орієнтуватися на місцевості, вміти добре плавати, бути фізично розвиненим, контролювати час, контролювати ворога і своїх побратимів. Але коли прокидаєшся рано вранці на березі відкритого моря, якраз на сході сонця, то розумієш, що заради цього можна і старатися, — пояснює спецпризначенець.

За свою службу чоловік отримав сірий берет "Сталь" — особлива відзнака бійців ССО.

— Його видають за проходження масштабних тактико-спеціальних навчань. А що це таке? Наприклад, три-чотири доби проходиш не менш як по 100 кілометрів. Потім переправи, засідки, нальоти, пошуки… Тобто сірий берет так просто не дається, його треба заслужити, — каже військовий.

Захар відвоював весь період АТО/ООС і лише 2021 року повернувся до цивільного життя, щоб присвятити себе родині, однак виявилося, зброю довелося відкласти ненадовго.

— Ми всі очікували повномасштабного вторгнення і ніхто з моїх знайомих рюкзаки не розбирав. Тільки я не очікував, що ворог увірветься саме 24 лютого 2022 року, адже для поневолення всієї країни, як вони планували, 200 тисяч війська це мало. Думав, що хоча б ще 100 тисяч підтягнуть. Дружина і багато знайомих кажуть, що після 24 лютого у них в голові все змінилося, а у мене навпаки все стало на місця, тому що я опинився у своїй стихії, — пояснює Захар.

Евакуювавши родину у безпечне місце, спецпризначенень одразу ж став на захист країни.

— Росіяни, звісно, "друга" армія світу, але ж ми перша! – запевняє військовий. – У нас більше хоробрості, тактики та пристосованості. Росіяни самі по собі як нація – не воїни. Вони можуть бути професійними військовими, але не воїнами. Та на війні не можна розслаблятися. Як у нас завжди казали: "про*бав – вбило". Зараз проти тебе підрозділ "чмонь", а за півгодини приходить група спецназу в повній амуніції і зачищає окопи. Недооцінив ворога — програв.

За специфікою служби в Силах спецоперацій підрозділ Бірюкова пачками пакував окупантів в полон.

— В полоні ніхто тобі не скаже правди. Вони всі "нукали", плакали, мовляв, заблукали і так далі. Тобто виправдовували свій вчинок. Але когось дійсно змушували, а хтось просто маніяк і любить вбивати, а для когось війна — то його життя і робота, як фермеру поле зорати, бо ж росіяни постійно десь воюють, — розказує військовий.

"Руки я втратив одразу…"

Та, на жаль, пройти більшу дистанцію в ході великої війни і знищити більше окупантів чоловікові не судилося. В липні 2022 року Захар отримав надважке поранення.

— Ми з хлопцями поїхали на передову запускати безпілотники, бо з’явилася інформація, що є "жирні" цілі. Запустили пару штук, а для третього безпілотника я якраз готував заряд. В цей момент неподалік мене прилетіла міна. Від вибухової хвилі у мене в руках спрацювала кнопка заряду, а це 300 грамів чистого пластиду. Стався вибух, — пригадує Бірюков.

Щоб бодай віддалено зрозуміти силу вибуху, чоловік наводить приклад з гранатою: в РГД-5 — 110 грамів тротилу. В перерахунку на коефіцієнт пластиду сила вибуху дорівнювала підриву одразу п’яти гранат!

— Єдине пояснення тому, що я вижив – відмолили. Дуже багато людей молилися за моє здоров’я, — каже Захар.

Однак травми спецпризначенець отримав дуже серйозні: ампутація рук, ноги, втрата ока, опіки шкіри обличчя та грудей.

— Руки я втратив одразу, адже тримав вибухівку у руках. Ногу втратив вже в лікарні. В Дніпрі мене неналежним чином лікували, три дні нічого не робили, почалося зараження і постало питання або життя, або нога, — пояснює військовий.

Захар зізнається, що сприйняти нову реальність у новому тілі було непросто, але далися взнаки тренування.

— Через знеболювальні у мене почалися сильні галюцинації. Одне з марень було таким: мене хоче вбити медбрат. Ніби-то поставив мені крапельницю, яка за 20 секунд мене вб’є. І тоді я сам собі в голові сказав: невже я так просто здамся і помру? Тобто моє тіло, мій організм здавався. Я на 19-й секунді завалив крапельницю і вирішив, що буду жити. Найтяжча боротьба – боротьба з самим собою. Шість з половиною років в спецназі все ж таки дають своє, дають поняття того, якщо ти опустиш руки, то помреш. І мозок починає по-іншому сприймати реальність, — пригадує Бірюков.

Нині боєць вже стоїть на ногах і освоїв протез, який йому виготовили в Німеччині. На черзі протезування рук та ока.

Крім того, Захар Бірюков став зіркою кіно, знявшись у документальній стрічці про бійців ССО "Вовк. Страху нема", яка вийде на екрани в лютому.

Чи дійсно бійці ССО не знають страху?

— На одному бійці тільки амуніції на мільйон гривень. І це не рахуючи тренувань, адже тренування бійця протягом Q-курсу (спеціальний курс в рамках етапу відбору до підрозділів Спеціальних операцій ЗСУ. — Ред.) коштує 500 тисяч гривень. Коли тут боятися, — жартує військовий.

А якщо серйозно, то зі страхом потрібно весь час боротися, щоб навчитися його контролювати. Ця навичка здобувається постійними тренуваннями. Наприклад, що більше ти боїшся стрибати з літака, то більше тебе будуть кидати з борту. Страх — це просто перепона, яка заважає воювати. Якщо напав страх, ти одразу стаєш "сліпий", не орієнтуєшся в часі і гинеш. Тому в ССО страху не повинно бути, — резюмував Захар Бірюков.

Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.