Сказав "Врятуйте мені ноги" і відключився: боєць "Шустрий" про три клінічні смерті, зеків зі "Шторм-Z" і звільнення Херсона

Читать на русском
Автор
4229
Сказав "Врятуйте мені ноги" і відключився: боєць "Шустрий" про три клінічні смерті, зеків зі "Шторм-Z" і звільнення Херсона

Боєць втратив 4 літри крові, та залишився живим

У війську він отримав позивний "Шустрий", і бійцю довелося поборотися за те, щоб відповідати своєму позивному. Чоловік добровільно став на захист України, обороняв Київщину, звільняв Херсон, отримав важке поранення, втратив близько чотирьох літрів крові і почув жорсткий вирок лікарів — ушкоджену ногу треба ампутувати.

Однак боєць не погодився з таким рішенням, зберіг ноги і мріє повернутися до війська. Свою мотивуючу історію 37-річний Павло Якімчук "Шустрий" розповів "Телеграфу".

24 лютого збирався летіти на відпочинок

Павло Якімчук на війні ще з 2014 року. В АТО пішов добровольцем і служив розвідником. 2016 року чоловік повернувся до цивільного життя: виховував двох доньок, займався бізнесом, а потім працював на державних посадах у комунальних підприємствах Києва.

В день повномасштабного вторгнення Росії в Україну Павло з дружиною мав вилітати на відпочинок у Туреччину.

"В цей день мене розбудила дитина, бо перша почула вибухи, а у мене дуже міцний сон і я можу навіть не чути, коли поряд танки працюють. Ми з дружиною швидко одяглися, увімкнули телевізор, але там ще новин про вторгнення не було. Я зателефонував своїм хлопцям і вони мене вже поставили до відома, що відбувається", — пригадує військовий.

Часу на роздуми Павло не гаяв, бо на велику війну зі збоченим сусідом очікував вже давно.

"Я до останнього не вірив, але чекав цього. Не те, щоб сидів і чекав, коли ж нападуть, але я розумів, що вони це зроблять, бо це було закономірно. Це було питання часу. Я був на 100% впевнений, що Донбасом все не закінчиться", — запевняє військовий.

Чоловік записався до лав територіальної оборони і захищав Київщину. Коли ж окупанти зробили "жест доброї волі" і вимушено відійшли від столиці та її передмість, Павло не зміг далі перебувати на службі, але знайшов себе у волонтерській роботі.

"Після звільнення Київщини у мене не було повноважень далі служити: хоч я і був в першому оперативному резерві, але повістку не отримав. Тому весь цей час між квітнем і вереснем 2022 року, коли мені нарешті прислали повістку, я займався волонтерством. Мою 72-гу бригаду перекинули на схід і я забезпечував хлопців як міг. Загальна сума допомоги, яку мені вдалося зібрати — більш як 22 мільйони гривень", — розказує захисник.

"Нас закидували квітами"

Коли повістка все ж таки прийшла, чоловік мобілізувався в 73-й морський центр Сил спеціальних операцій — еліту українського війська. У складі підрозділу спецпризначенців Павло потрапив на південний напрямок.

"Наш ворог дуже швидко вчиться. Якщо до нас він прийшов тупим, необізнаним радянським солдатом, то зараз це такий собі "наскілений" вояка, але все ж на пару ступенів нижчий, аніж наші воїни. Та навіть якби це було зграя мавп. Зграя мавп з автоматами чисельністю у мільйон — дуже небезпечна. Навіть якби вони були такі тупі, як про них кажуть у телемарафоні, вони все одно дуже небезпечні, тому що їх багато", — каже військовий.

Як Павло з побратимами-спецпризначенцями неодноразово брав у полон окупантів.

"Здебільшого мені в полон траплялися зеки зі "Шторм-Z" і "Шторм V" (російські підрозділи, сформовані з ув’язнених. — Ред.) Вони так прямо і казали, що для них війна — єдиний шанс вийти на волю. Траплялися і контрактники: вони прийшли з якоїсь глухої провінції, грошей нема і воно прийшло тупо заробити грошей. І тільки дуже мізерна кількість була тих, хто "своіх нє бросаєм", "ми патріоти" і таке інше. От вони й прийшли "визволяти" Україну від "нацистів", але знову ж таки, їх мізер", — пояснив Якімчук.

Чоловік брав участь в деокупації Херсонщини.

"Це емоції, які просто не можна описати словами. Люди вішались над шию, люди закидували машини квітами. До речі, я був першим, хто підняв український прапор на контрнаступі. У селі Калинівське (звільнено в листопаді 2022 року. — Ред.) на телефонну вишку висотою в 9 поверхів без страховки заліз", — згадує захисник.

У звільненому Херсоні

Боротьба за ноги

17 лютого 2023 року стало найважчим днем на війні для Павла. Чоловік отримав важке поранення.

"О 4 ранку ми почали надягати скафандри. Завдання було вийти на острів, одна частина якого належала нам, а інша — була під п*дарами. Ми вийшли на човнах, стали на березі і вели спостереження. Хлопці сховалися в одну хату, а я з товаришем сидів на вулиці на веранді. Відстань до противника була максимум 600 метрів. Дрони над нами літали, як мухи, а ми навіть не знали, чиї це дрони — наші чи ні. Один з цих дронів летів надто низько. Я кажу побратиму "Чорному", що давай хоч ноги приберемо, бо дурне передчуття якесь було. І через дві хвилини спрацював УЗРГМ (уніфікований запал ручної гранати модернізований. — Ред.), а через три секунди стався вибух", — каже військовий.

Далі події розгорталися блискавично.

"Я впав і тільки встиг крикнути хлопцям, що поранений. "Чорному", який був поряд зі мною, роздробило праву руку і розрізало живіт, а у мене на правій нозі нижче коліна був відкритий перелом, вирвало шматок ноги, а на лівій нозі перебило пахову в артерію. Мені в інтернеті трапилося якось відео про хлопця з ідентичною травмою, і через 30 секунд він помер", — розповідає Павло.

Та наш герой вижив. Можна сказати, що дивом.

"Коли мене евакуювали, я двічі помирав, у мене двічі була зупинка серця. Але час від часу я приходив до тями. Перший раз отямився, коли мене повністю роздягли. Річ у тім, що коли стається поранення і у військового запитують, де болить, то йому не вірять. Тому перший пункт — роздягнути й обслідувати все тіло. Другий раз прийшов до тями, коли мене несли до човна: я на секунду розплющив очі і побачив тільки, що "Чорний" з боку йде. А йому нутрощі просто "затрамбували" назад у живіт і заклеїли скотчем. Потім я від болю прокинувся в човні, коли на хвилях його хитало. А у човна дно тоненьке, гумове, і ти на хвилях відчуваєш, що наче по камінню тебе тягнуть", — згадує військовий.

В госпіталь Павла доправили майже знекровленим.

"У мене була дуже велика крововтрата: поки доставили до Херсона, а це зайняло десь півтори години, я втратив майже 4 літри крові! Тобто майже всю кров. Але дякуючи хлопцям, які наклали мені турнікети і тампонували рани, я вижив", — додає Якімчук.

Опинившись між життям та смертю, чоловік зізнається, що більш за все прагнув тоді одного — зберегти ноги.

"Коли мене заносили в шпиталь, я побачив знайомого хлопця з Одеси, який за кілька днів до того давав мені милиці для медика з нашого підрозділу. Я взяв цього хлопця за барки і кажу: "Будь-що тільки врятуйте мені ноги". І відключився", — розповідає Павло.

Прийшов до тями військовий наступного дня.

"Побачив, що обидві ноги на місці. На правій нозі стоїть апарат зовнішньої фіксації, а на лівій — пальці ледве-ледве ворушились. Але і нога, і пальці були, тому я тішився тим", — каже "Шустрий".

Та радіти довелося недовго. Вже на третій день після поранення Павла перевезли до госпіталя в Миколаїв, де лікарі призначили ампутацію.

"На лівій нозі мені зшили артерію, але через пів години після операції утворився тромб, тому її розпороли і зшили повторно. Мене доправили до Миколаєва, прийшов головний лікар, помацав пульс на лівій нозі, а в мене знову закупорка артерії. Тоді лікар прийняв рішення ампутувати ногу. Але я його послав і сказав, що ампутувати я не дам, бо пальці все ж трохи ворушились. Я підняв "на вуха" всіх, кого тільки міг, і мене доправили до Одеси, там зробили п’ятигодинну операцію, під час якої я знову помирав на 3,5 хвилини, але ногу мені таки врятували", — розказує чоловік.

"Завжди будуть ті, кому дорога Україна"

Загалом Якімчук пережив 12 операцій. І йому не так було важко фізично, як морально.

"У мене позивний "Шустрий" і мені дали його не просто так, адже я дуже непосидючий. Я постійно десь мотаюся, не можу сидіти на місці, а коли мене поклали на спину, без можливості навіть повернутися на бік, для мене це було психологічно дуже важко", — каже захисник.

Недавно Павло повернувся з реабілітації в Польщі, пройшов МСЕК і отримав II групу інвалідності.

"Коли я проходив МСЕК, то просив, щоб мене не списували остаточно і не знімали з військового обліку, бо це була б закрита дорога в силові відомства, а я зараз, поки триває війна, не бачу себе без армії і армії — без себе. Навіть якщо я поранений, у мене голова все одно працює. Я хотів би мати можливість повернутися в якесь із силових відомств: ДБР, НАБУ, Міністерство оборони, адже поки триває війна, я планую подальшу свою долю зв'язати з відомством, яке допомагатиме Україні бороти цю чуму, як зовнішню, так і внутрішню (маю на увазі корупцію)", — зізнається Якімчук.

Захисник запевняє, що воює, в першу чергу, за свою родину, за українську націю і за Україну площею 603 тисячі квадратних кілометрів.

"Чому ми переможемо? Тому що в Україні завжди були і будуть люди, яким ця країна дорога́ навіть тоді, коли вона нічого тобі не дала. Дякуючи таким людям, ми і вистоїмо. Людям, які борються за українську націю і за українську ідею", — резюмував Павло Якімчук.

Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.