Капеланка Олена Легенчук: Коли близькі повернуться з фронту — буде ще одна "війна"

Читать на русском
Автор
867
Олена Легенчук
Олена Легенчук. Фото Колаж "Суспільне Житомир"

Жінки в тилу сповнені болю й негативу, однак є спосіб перенаправити їхні емоції в інше річище

Житомирянка Олена Легенчук — одна з перших жінок-капеланок в Україні, які у повномасштабну війну почали служити на передовій. Жінка – багатодітна мати, має четверо неповнолітніх дітей (найменшій донечці не виповнилося ще й 4-х). До початку великої війни жила з сім'єю в Іспанії, професійно займалась фотографією, була автором цифрового контенту. За фахом – педагог.

З перших днів великої війни активно включилася у волонтерську діяльність, під час якої познайомилася з представниками Християнської служби порятунку. Щоб закрити збір на приціли нічного бачення, продала власну автівку й невдовзі, залишивши дітей на чоловіка, повернулася в Україну, щоб служити бійцям на фронті. І Бог розпорядився так, що вона, не маючи військового звання, стала частинкою корпусу капеланів. Їй дозволили проводити служіння безпосередньо в окопах. Це був свого роду експеримент, який показав надзвичайну ефективність пасторської служби для підняття морального і бойового духу військовослужбовців.

У Олени Легенчук нема сталого графіка. Деякий час вона проводить на "нулі", деякий — працює в тилу. Зокрема, зустрічається з дружинами та матерями військових і військовополонених, щоб підтримати їх морально, дати поради. Як це відбувається, вона розповіла "Телеграфу".

"Киснева маска" на себе

На такі зустрічі капеланка бере пляшку пепсі, пляшку чистої води й кілька склянок. Вони дуже підходять, щоби зримо продемонструвати, як ми, сповнені негативними емоціями — гнівом, обра́зами, тривогами, — наповнюємо негативом своїх рідних, які перебувають на фронті. Бо якщо до половини склянки пепсі долити пів склянки цього ж напою, то перша переповниться й рідина почне хлюпати через край.

— Військовий, який живе у постійному стресі, дискомфорті, до того ж страждає від контузій і поранень, після важкого спілкування з рідними стає схожим на цю переповнену склянку. У такому стані у нього навіть виникають суїцидальні думки, — пояснює Олена. — Але якщо ви щодня додаватимете йому спокою, радості, надії, впевненості і якщо цього буде більше, аніж негативу, який він отримує, то він очищатиметься від темних думок.

При цьому капеланка поступово розбавляє пепсі в склянці прозорою водою, і напій щоразу стає світлішим і світлішим.

— Той, хто підтримує військовослужбовця, сам повинен мати ресурс. Бо якщо милиця поламана, то можна впасти, — образно каже Олена.

Але ж де брати сили самим жінкам, щоб стати підтримкою рідній людині, яка носить піксель?

— Сьогодні ми всі травмовані війною, всі в зоні ризику. Адже коли хтось із родини йде на війну, то разом з ним вирушає вся сім’я, — каже пані Олена. — Ми живемо з хронічним болем, дискомфортом. Кричимо, зриваємося, плачемо, бо нервова система не витримує. При цьому часто забуваємо про себе. Я — на задньому плані. А дух, душа й тіло взаємопов’язані між собою. І коли настає вигорання, приходять хвороби.

Дружини військових, на жаль, часто мають онкозахворювання. Найчастіше вони вражають молочні залози й репродуктивні органи. Наші клітини постійно мутують, імунна система їх викидає, а коли вона слабне, то мутовані клітини не отримують цього сигналу. Так розвивається рак.

Ми маємо бути сповнені світлом, тишею, спокоєм. Не нервувати, правильно харчуватися, висипатися, навантажувати себе фізично, пити достатньо води. До речі, саме вода виводить з організму стрес — через піт і сечу. Цьому сприяють, зокрема, заняття спортом й активний секс.

Горе не можна маскувати фразою "У мене все добре" і його не можна відкладати на роки. Це призводить до пригнічення емоційного стану. Тому природно плакати і важливо спілкуватися з людьми, вихлюпувати свої переживання і тривоги назовні.

капеланка Олена Легенчук
Олена Легенчук: "Щовечора прошу Бога дати мені мир і спокій"

Щовечора треба знаходити час на себе — не дивитися новини, а провітрювати кімнату перед сном, звільняти мозок від негативних думок, прочитати молитву: "Дякую Богові за все і віддаю все йому".

Щоб мати спроможність дбати про когось, згадайте, як у літаках стюардеси завжди радять у непередбачуваних ситуаціях надівати кисневу маску спочатку на себе, а тоді на дитину. Бо якщо вам не вистачить кисню, про вашу дитину нікому буде потурбуватись.

Але з досвіду знаю, що половина моєї аудиторії не дослухається до цих порад…

Похваліть чоловіка-військового за сміливість

Про що говорити з чоловіком, який на "нулі"? У нас нема тем для розмов! Я боюся викликати у нього негативну реакцію якимось словом, і він не розповідає мені про пережиті жахіття. Тому ми часто мовчимо, — першою включилася у діалог одна з присутніх на зустрічі в Полтаві.

— Похваліть свого чоловіка за сміливість, якщо не знаєте, про що говорити. Це дуже сміливі люди, які заслуговують поваги, бо вони йдуть у бій, попри страх, що є природною емоцією людини, не дозволяють йому опановувати ними. Для кожного, хто на "нулі", важливо просто чути ваш голос, — радить капеланка.

Коли чоловік щось страшне розказує, я ще більше переживаю за нього, — зізналась інша з присутніх.

Мені важко після розмови з чоловіком, — додала ще одна.

— Це називається вторинною травматизацією, — пояснює Олена. — Нервова система чоловіка адаптувалася, бо усе, про що розповідає, він уже пережив, а ви переживаєте ці емоції сильніше. Тому попросіть його берегти вашу психіку.

капеланка Олена Легенчук у Краматорську
"Людина, яка побувала на війні, вже не буде такою, як раніше", - пояснює Олена Легенчук

Чоловік на передовій, практично нічого не розказує. Але я не можу себе контролювати, коли він іде на позицію, — поділилася своїми тривогами одна з учасниць відвертої розмови з капеланкою.

— Звісно, ви наповнені болем і негативними думками, однак треба зупинити ці думки. Скажіть собі: "Все може бути, але я вірю, що цього не станеться", — порадила жінці Олена Легенчук.

Як реагувати на дурні запитання на кшталт: "А чого ти відпустила чоловіка на війну?" і "Чому він не демобілізується?" Хтось ніби підбадьорює: "У тебе сильний чоловік, він усе витримає". Але від того так боляче, — надійшло ще одне запитання із залу.

— Це позитивний аб’юз, тобто спілкування, яке наносить фізичну, моральну й психологічну шкоду, прикрите начебто добрими намірами, — пояснює капеланка. — Раджу просто викреслювати таких людей із життя, щоб вони його не псували. Я, наприклад, заблокувала у телефоні декого зі своїх родичів, оскільки вони деструктивні.

Люди нас дратують більше чи менше. Пропоную ставитися до декого, як до хворого чи як до маленького — поблажливо. Сказала щось така людина, то й сказала, це не важливо для вас, і тоді це не травмує. У мене, до речі, є клієнтка, молода дівчина, у якої токсична мама. Іноді, щоб любити маму, треба, щоб вона була на певній віддалі.

Заново познайомитися з чоловіком

— Переживання за близьку людину, яка воює, може мати фізичні прояви: втрата інтересу до роботи, втрата апетиту, незрозумілі болі, апатія, безсоння, агресія, труднощі з концентрацією уваги, кошмари, суїцидальні думки, емоційне виснаження, галюцинації… Це процес горювання, — продовжує Олена Легенчук. — І це нормально для людини у стані горювання під час війни. Ці процеси треба пройти. Треба не тільки прожити горе, а й відновитися у цьому процесі. Але в кожного своя нервова система, тому кожен переживає це по-своєму. І не кожен, на жаль, уміє ставити реалістичні очікування до себе і до близької людини.

Я нікому не говорю: "Все буде добре". Бо те, що було до війни, не повернеться. І та людина, котра на війні, не буде такою, як раніше. І ви також уже змінені. Ви знайомі зі своїм чоловіком, але ви змінені. І вам потрібно знову знайомитись. Вас буде травмувати те, що говорить військовий, як він про це розповідає, його ставлення до пережитих подій. Він може кричати, матюкатися, тобто проявляти емоційне насилля.

Може зловживати спиртним чи підсісти на наркотики. Але хочу застерегти: треба уникати звинувачення в його бік. Іноді досить бути поруч.

Коли близькі повернуться з фронту, це буде ще одна "війна". Як жити з людьми, які пережили бойові дії? Як боротися за таких людей? І чи треба терпіти, намагатися вдавати, що у вашій родині все гаразд?

капеланка та двоє чоловіків
"Той, хто підтримує військовослужбовця, сам повинен мати ресурс", - каже капеланка

Багато жінок, які отримують подвійну травму, вважають, що справляться самостійно, без допомоги фахівця, тому намагаються не виносити сміття з хати. Але це неправильно.

Добре, якщо комусь досить молитви. Але я раджу мати коло себе трьох близьких людей: подругу, психолога чи капелана. Має бути подруга, яка просто слухала б і нічого не радила. А краще дві, бо одна може не витримати. Активне слухання дуже важливе.

Ще краще, коли подруга годину-другу побуде з дітьми, чи прибере за вас у квартирі, чи зварить їсти, а ви сходите у салон краси.

Серед моїх клієнток є колишня військова з інвалідністю, яку вона отримала внаслідок бойових дій. У неї воює батько, воюють колишній і теперішній чоловіки. Уявіть, яке в неї морально-психологічне навантаження! Недавно ми спілкувалися з нею по відеозв’язку, і я помітила, що жінка давно не робила манікюр й не фарбувала волосся. Я попросила її сходити в салон і оплатила послуги. Через два тижні це була зовсім інша жінка, а не жертва обставин.

Такі елементарні речі дозволяють рухатися далі, — каже Олена Легенчук.

Жінки, які втратили чоловіків на війні — особлива категорія клієнтів капеланки. Перед Новим роком, розповідає вона, її у ТікТок знайшла Аліна, у якої загинув чоловік. Отримавши цю страшну звістку, вона, сама професійний психолог, чотири доби пролежала на підлозі без їжі й води. "Я почекаю, поки помру", — сказала своїй дванадцятирічній доньці й заборонила хоч комусь до неї підходити.

"Я ще жива, але краще б умерла. Мені ніхто не допоможе, сподіваюсь лише на вас", — написала вона мені на п’яту добу, коли її трохи відпустило, — згадує Олена. — Насамперед, я знайшла кур’єра, який привіз їй їжу. Далі ми багато спілкувалися, Аліна відкрила мені своє серце, і я через Бога дарувала їй надію. Паралельно жінка пропрацьовувала свої травми з колегою-психологом. Недавно зустріла її. Це була вже інша жінка. "Якщо неможливо, щоб Бог повернув мені чоловіка, я житиму так, щоб він пишався мною", — сказала вона, і я зрозуміла, що наші старання дали позитивний результат. Нині Аліна готова працювати з дружинами загиблих на війні чоловіків. Ми продумали з нею детальний план її роботи.

Віддати Богу те, що не можеш вирішити

На переконання Олени Легенчук, бути просто капеланом недостатньо. Треба бути наставником, психологом. Сама вона постійно займається самоосвітою, читаючи книги про Другу світову війну, про війни в Африці, у В’єтнамі. Їй цікаві описи війни безпосередньо її учасників. Було навіть, що її запросили на Міжнародну конференцію капеланів країн Балтії, і вона ділилася власним досвідом служіння Богу під час війни.

Пані Олена наголошує: робота капелана тісно переплетена з роботою психолога. На жаль, хороших військових психологів вкрай мало. Вона довіряє не більш як трьом, до яких може відправити своїх клієнтів.

Буває, їй телефонують дружини, чоловіки яких лікуються у психіатричних клініках, і просять допомогти. Бо психолог ставить чоловікові такі запитання, які його дратують. Скажімо, просить заплющити очі й уявити себе у лісі, згадати щось хороше. А він бачить себе у Серебрянському лісі! Тому пацієнт просить психолога ні про що з ним не говорити. І вони цілу годину мовчать. Яка ж це допомога?

Як вона сама відновлюється, часто маючи по 5—8 годинних консультацій за день? Пропускаючи через себе ріки чужого болю, співпереживаючи кожному?

— Жити у стані постійного спустошення і вигорання неможливо. Так, мені боляче від того, що не можу всі рани залатати. На жаль, половина тих, кого я консультую, не скористається моїми порадами. І це теж боляче. Але я адекватно на все реагую. Головне — навчитися віддавати Богу те, чого не можеш вирішити. Тому щовечора прошу Бога дати мені мир і спокій. І закриваю день. І кожен новий починаю з нового аркуша…

P. S. Ось один з красномовних відгуків, які отримує капеланка Олена Легенчук від військових на свою адресу: "Оленочко, я молився Богу, як тільки ми виїхали на позицію. Я відчував Його присутність з кожним своїм кроком. І так, я пригадав твої слова з приводу атаки диявола… Він атакував і намагався мене заплутати. Але я знав, хто мій Бог, і Бог сильніший! Він забрав мій страх і дав мені все, що я просив.

Оленочко, я безмежно вдячний тобі за твою роботу, за твою допомогу. Твоя віра і твої молитви дають великі плоди. Я зрозумів, що тільки з вірою в серці і з Божою допомогою ми можемо здолати ворога".

Фото з відкритих джерел