Копати, щоб вижити: військовий інженер про нові реалії для ЗСУ

Читать на русском
Автор
1063
Телеграф Новина оновлена 13 березня 2024, 08:42

Україна переходить в режим окопної війни

Російські війська, окрилені "великою" перемогою в Авдіївці, посилюють атаки на українські позиції по всій лінії фронту. Аби вистояти у цих важких боях, Україна переходить у нову фазу війни, де головна задача — це копати. Фортифікації будуються на різних напрямках. А подекуди, не маючи іншого вибору, цим доводиться займатися й самим військовим.

Про шанси України вчасно звести ефективні зміцнення з "Телеграфом" поділився військовий інженер, старший викладач кафедри військової підготовки та підполковник запасу Сергій Тягай.

Російська "лінія Суровікіна" — чи справді неприступна?

Росіяни не гаяли часу й окопувалися на сході ще з 2014 року. Час дозволив їм створити потужну систему оборонних споруд. Велика протяжність, мінні поля, "зуби дракона", "лисячі нори", протитанкові рови та багатокілометрові траншеї — все нагадує такі відомі оборонні рубежі, як лінія Мажино, лінія Маннергейма та Західний вал.

Історія свідчить, що жодна з цих ліній не виявилася неприступною. Саме це дає українським захисникам надію на успішне подолання й "лінії Суровікіна" — російської системи укріплень, що простягається на сотні кілометрів на українському Півдні. Збудована ще у жовтні 2022 року, вона обіцяє стати викликом для майбутнього українського наступу.

Як ділиться з "Телеграфом" ветеран військової справи Сергій Тягай, так звана "лінія Суровікіна" мало чим відрізняється від укріплень Другої світової війни.

— Єдине, що використанням матеріальних засобів. Якщо згадаєте фільми про ті часи, то там все це наочно видно. Вони ставили протитанкові їжаки та надовби з бетону чи граніту. А зараз просто роблять такі конуси, які в народі ще називають "зуби дракона". Вони виконують таку ж роль як і їжаки та надовбі. Призначення всього цього — затримати на певний час на тій місцевості, аби уразити вогневими засобами, — каже військовий інженер.

Фото кандидат військових наук, підполковник запасу Сергій Тягай
Кандидат військових наук, підполковник запасу Сергій Тягай

Чи складно прорвати таку лінію? Тут питання інше — який підрозділ її обороняє і який підрозділ їх прикриває. Тому якщо там буде сидіти один "солдатик з автоматом", то толку з фортифікаційної споруди буде мало. Лише сама лінія зупинити наступ не зможе. Зупиняють люди, які там знаходяться та тримають оборону.

Відповідно якщо там сидить певна кількість добре навчених людей, а позаду стоять вогневі засоби для ураження броньованих цілей, то "Лінія Суровікіна" відіграє свою роль дуже добре. Вона може істотно стримати наступ, завдаючи значних втрат.

Фото схема батальйонного району оборони
Схема батальйонного району оборони

З батальйонних районів оборони й складається лінія "Суровікіна". Вони з'єднуються між собою системами траншей та ходів сполучення, як по фронту, так і в глибину. Перед переднім краєм встановлюються міно-вибухові загородження, а на танкодоступних напрямках поєднуються з протитанковими загородженнями такими як "зуби дракона".

Що говорить історія?

Історія воєн знає багато прикладів будівництва масштабних оборонних рубежів, які згодом не виправдовували себе.

— Візьмемо до прикладу "Лінію Сталіна", яка будувалася в кінці 1930-х роках. Залізобетонні укріплення, озброєні кулеметами та гарматами, було збудовано перед війною вздовж Збруча та Дністра. Вони тоді будували бетонні споруди по три поверхи. Але жодна з цих ліній особливої ролі не зіграли. Все тому, що була мала кількість людей на обороні й не було прикриття вогневими засобами. Лінію Мажино німці взагалі просто обійшли та й все. Так, є факти, що деякі з таких ліній довго трималися, однак якщо надійного прикриття не було — зрештою їх просто випалювали, — каже Сергій Тягай.

Фото Лінія Сталіна
Лінія Сталіна
Фото лінія Мажино
Бійці британського експедиційного корпусу на Лінії Мажино

Наші військові знають, що різні типи цілей потребують різних засобів ураження. Для солдат зазвичай використовується кулеметний вогонь, а для техніки – артилерія. Мінні поля, наприклад, призначені в основному для затримки техніки на певний час. Коли ворожі танки зупиняються, щоб прокласти проходи, скупчуючись в одному місці, потрібно одразу накривати їх вогнем.

Українські укріплення будуються вдень і вночі

За словами знавця військової інженерної справи, російські оборонні лінії особливо не відрізняються і від тих, що Україна зводить на кордоні з Білоруссю та в Чернігівській області.

Щоб стримати російський наступ, Україна будує свою так звану "лінію Суровікіна". Ця система оборони складається з трьох рівнів траншей, танкових пасток, опорних пунктів та масованого замінування. Її розташування проходить поблизу Авдіївки, Лимана та Купʼянська. Найпотужніша лінія оборони — навколо Чернігова та Харківщини.

Фото оборонні споруди та окопи в Україні

Швидко та цілодобово, будуються укріплення також на Запоріжжі та Сумщині. Все для того, щоб надати відчуття безпеки цивільним та військовим.

Фото оборонні споруди та окопи в Україні

Поряд з лініями зіткнення кипить робота: екскаватори риють траншеї та будують фортифікаційні споруди. Фронт більше схожий на будівельний майданчик, ніж на поле бою.

А в понеділок, 4 березня, прем'єр-міністр України Денис Шмигаль повідомив, що на будівництво оборонних рубежів виділено майже 31 мільярд гривень, або близько 800 мільйонів доларів.

Зараз важливі звичайні окопи

За словами Сергія Тягая, фахівця з військової підготовки, Україні потрібен час, щоб доопрацювати систему оборонних укріплень.

Та він підкреслює, найголовніша фортифікаційна споруда для України зараз — це окоп. Нехтування фортифікаційними спорудами дорого коштувало Україні. Досвід 2014 року показав, що дуже багато втрат було саме через те, що на фортифікацію приділялося дуже мало уваги та ресурсів.

— Ніхто не хотів копати. Всі думали, що краще просто пересидіти десь під лісом чи залягти під ями. Але росіяни не дрімали. У Волновасі, наприклад, через це загинула ледве не ціла бригада. Люди не приділили достатньо уваги своїм фортифікаційним позиціям, — каже Сергій Тягай.

За його словами, елементарні фортифікаційні споруди – це є одиничні, парні окопи, окопи на відділення, взводні опорні пункти та батальйонні районні оборони. Взводні опорні пункти не є просто вогневим точками. Вони також обладнані для захисту особового складу. Там є перекриті щілини та бліндажі, які дають бійцям шанс укритися від ворожого вогню.

Фото схема взводного опорного пункту ЗСУ
Схема взводного опорного пункту ЗСУ

За такою приблизною схемою будується наша лінія оборони. Саме ця кардинально відрізняється від ліній оборони РФ. Однак це лиш один з варіантів — схем дуже багато. Все буде залежати від місцевості та завдань.

Відомо одне: чим більше траншей та закритих вогневих споруд, а також людей з відповідними вогневими засобами, тим довше можна тримати оборону. Це аксіома, яка доведена на практиці.

— Авдіївка – яскравий приклад того, як добре обладнані українські опорні пункти роками стримували російський наступ. Коли ж боєприпасів стало не вистачати, щільність вогню знизилась, то оборона, на жаль, стала надалі неможливою, — каже знавець військової інженерної справи.

Як підкреслює стаття The Wall Street Journal, зараз солдатам у зоні бойових дій поблизу Авдіївки доводиться копати, окопуватися і будувати оборонні споруди самим. Наші захисники визнають, що бойові умови не залишають їм інших варіантів.

— І це правильно, будь-який командир дав би такі накази. А хороший завжди подбає про багаторівневу оборону. Ще у 2016 році ми обладнували три лінії оборони. На першій ми безпосередньо оборонялись, а на другій – постійно вдосконалювали фортифікаційні споруди. Це давало нам можливість затримувати противника, коли виникала потреба відступити на другу лінію. Оборона – це комплексна задача, — говорить Сергій Тягай.

Утім, складність в напрямку Авдіївки полягає в тому, що для побудови ефективних фортифікацій лише зусиль з боку "живої сили" замало.

Якими є шанси України швидко звести ефективні зміцнення

Час, необхідний для зведення оборонних рубежів, може значно відрізнятися.

— Наскільки швидко, залежить від ресурсу: скільки будуть виділяти техніки, яку техніку можна залучати за тих чи інших умов, де немає вогневого ураження. Адже якщо йде артилерійський вогонь, то використовувати техніку неможливо. Це надто ризиковано — людей одразу пошматує. Тому все робиться вручну. Коли ж обстрілу немає, то можна задіяти техніку. Це значно прискорює процес, адже машини будуть виконувати ту роботу, яка інакше лягла б на плечі людей, — каже Сергій Тягай.

Тобто, є різні фактори, які будуть впливати на виконання оборонних задач. Та попри на всі виклики, українські війська продовжують наполегливо зміцнювати оборону по всій лінії фронту. Адже надійні укріплення стануть ключовою перевагою у майбутньому контрнаступі та деокупації українських територій.

Швидкість та якість фортифікаційних робіт безпосередньо визначатимуть шанси ЗСУ на успіх у вирішальних боях з російським агресором. Тож для України копати окопи сьогодні означає рити шлях до перемоги завтра.