"Сирський шукатиме слабкі місця Росії": генерал Раян про наступ України, плани окупантів і нову стратегію Заходу

Читать на русском
Автор
1308
Військовий стратег Мік Раян дав прогнози щодо війни в Україні
Військовий стратег Мік Раян дав прогнози щодо війни в Україні. Фото Колаж "Телеграфу"

Україна має домогтися змін у мисленні західної громадськості та західних політиків, каже австралійський аналітик.

Початок 2024 року українська армія проводить у складних боях на сході та півдні, в умовах дефіциту деяких видів озброєння та за невизначеності, чи дотримаються західні партнери обіцянки залишатися з нами "стільки, скільки потрібно". Сили оборони України ведуть кровопролитну боротьбу із противником, який, на жаль, вчиться і вдосконалюється.

Чому цього року ЗСУ навряд підуть у наступ, де далі чекати "м’ясних штурмів" росіян і що у своєму підході має змінити Захід — в інтерв’ю "Телеграфу" розповів генерал-майор Збройних сил Австралії у відставці та військовий стратег Мік Раян. Він неодноразово бував в Україні, тож добре орієнтується у наших подіях.

"Путін може скористатися моментом нестабільності"

— ЗСУ займають оборонні позиції як на сході, так і на півдні. На вашу думку, які ділянки фронту будуть найнебезпечнішими найближчим часом, де Росія може готувати наступальні дії?

— Гадаю, Путін дійсно може скористатися моментом поєднання військової та політичної нестабільності в Україні, хоча таку можливість легко переоцінити, адже ваша країна не раз демонструвала надзвичайну стійкість і єдність.

Втім, дефіцит артилерійських боєприпасів — це надзвичайно важлива проблема на цей момент, також можна казати про потенційний брак засобів перехоплення. По-друге — нестача людей — законопроєкт про мобілізацію все ще розглядається парламентом. Колишній головнокомандувач ЗСУ Залужний давав зрозуміти, що потрібна мобілізація до 500 тисяч осіб, аби дати військам на передовій перерву для ротації для формування нових сил.

Враховуючи усі чинники, гадаю, що майже неминуче ми побачимо більший російський наступ протягом наступних декількох місяців. Росіяни не так дбають про своїх людей, як Україна. Вони будуть раді кинути більше солдатів у "м’ясорубку", якщо це означатиме захоплення територій і водночас шкоду іміджу уряду України перед народом і міжнародною спільнотою.

— Можливо, росіяни спробують вдатися до чогось подібного на Куп’янському напрямку? Недавно ЗМІ повідомляли про серйозну концентрацію російських сил там.

— Гадаю, це буде один із ключових напрямків. Та я вважаю, що саме Донецька і Луганська області є дуже важливими цілями для росіян. Це два райони, на яких вони зосереджували свої сили протягом останнього десятиліття. Це області, які знаходяться поблизу російського кордону, безумовно, там набагато простіше організувати матеріально-технічне забезпечення для наступальних операцій. Вони волітимуть захопити нові позиції та просунутися до ділянок, які легше захищати.

Ймовірно, російські операції переважно концентруватимуться на сході, але атаки триватимуть і на півдні. Зараз це, як ви знаєте, відбувається в районі Роботиного, і там, де ЗСУ мають невеликий плацдарм на лівому березі Дніпра в Херсонській області.

"ЗСУ зосередяться на стратегічній обороні"

Які чинники можуть забезпечити Україну достатніми ресурсами для широкомасштабного контрнаступу? І за яких умов можливі такі операції цього року? Чи 2024 рік має стати роком підготовки до контрнаступу вже 2025-го?

— Гадаю, що 2024 рік буде здебільшого присвячений стратегічній обороні ЗСУ з метою відновлення сил.

Українська армія значно виросла, але також зазнала серйозних втрат за два роки, тому потребує відновлення. Мобілізація матиме вирішальне значення для цього. Також необхідне переозброєння, а для цього — величезні поставки боєприпасів, які, сподіваюся, стануться після схвалення американцями законопроєкту, що включає пакет допомоги Україні на 60 мільярдів доларів, і що знову перебуває на розгляді в Конгресі.

Ще є низка оперативних проблем, які українські військові мають вирішити, і які поки не вдалося розв’язати ані їм, ані росіянам. Я публікував статтю для Інституту сучасної війни про п’ять тактичних і оперативних задач, які мають бути розв’язані цього року Україною та НАТО, оскільки ми не можемо дозволити Росії нас обігнати.

*Зазначимо, у своїй статті Раян наводить такі проблеми:

інтеграція старих і нових технологій;

— масові операції VS розосередження сил: сучасні збройні сили повинні вміти діяти як розосереджено, так і спільно. І при цьому звести до мінімуму можливість їхнього виявлення противником;

— зменшення вартості засобів захисту від ракет і безпілотників: необхідна розробка різноманітних недорогих систем знищення;

— правильний баланс між далекобійними ударами та ближніми боями;

— наближення до ворога: Україні та Заходу варто розробити концепцію, як проривати оборону росіян.

Цього року на ЗСУ чекає багато роботи. Та це не означає, що українські війська мають відмовитися від складних, витончених ударів по противнику, що значно "виросли" за рівнем за останні два роки. Мова про морські безпілотники, БПЛА дальнього радіусу дії та далекобійні ракети. Ці удари досить потужні і явно спрямовані на зниження доходів Росії від експорту енергоносіїв, що є досить розумною стратегією.

Хоча Україна цього року зосередиться на стратегічній обороні, відновленні наземних сил і захисті від російських ракетних атак, вона, ймовірно, також атакуватиме Росію, об’єкти у Чорному морі, аби зберегти відкритими дуже важливі морські експортні шляхи.

Яку стратегію обере головком Сирський

Існують різні точки зору, звідки ЗСУ починати наступальні операції, коли війська матимуть необхідні ресурси. І Крим, очевидно, є одним із варіантів. Чи є сенс у кримській кампанії, і що для цього потрібно Україні?

— Надзвичайно важливо визначити, де слабке місце Росії. І я думаю, це те, що генерал Сирський робив останні кілька років. Під час битви за Київ він атакував росіян не напряму́ – а потужно вдарив там, де вони були слабкі, і це призвело до каскаду проблем у противника. Те саме він зробив у Харківській області.

Тож Сирський шукатиме російські слабкі місця чи прогалини, які можна було би використати чи перевірити, застосувавши українські сили. Думаю, що він намагатиметься зробити щось подібне, скоріш за все, на початку 2025 року. Та він не прагне боїв, подібних до тих, що були на півдні під час контрнаступу.

Як різні процеси у світі можуть вплинути на війну в Україні? Маю на увазі вибори в Росії та США, війну на Близькому Сході тощо. Ситуація у світі стає все напруженішою – лунають занепокоєння навіть про початок Третьої світової війни…

— Безумовно, до війни на Близькому Сході прикута велика увага. Це забирає багато часу тих, хто приймає рішення у Вашингтоні. У них лише 24 години на добу, і їм доводиться зосереджувати увагу і на Близькому Сході, і на Україні, і на західній частині Тихого океану, де вони мають справу з Китаєм. Стратегічна увага національних лідерів і осіб, які приймають рішення щодо нацбезпеки, розосереджена на багатьох конфліктах. Це проблема.

Другою великою проблемою є промислові потужності в Штатах і Європі. Вони покращилися, але їм потрібно пройти довгий шлях, щоб відповідати потребам поля бою в Україні, не враховуючи Близького Сходу та потенційних непередбачуваних ситуацій у Тихому океані.

Нарешті, нам потрібно краще пояснювати населенню на Заході, чому ця боротьба буде затяжною, і чому громадянам, потрібно мати стратегічне терпіння, щоб забезпечити українські Збройні сили необхідними ресурсами не лише для захисту країни, а й для перемоги над Росією. Це вимагатиме змін у мисленні західної громадськості та західних політиків. Очевидно, ускладненнями можуть стати вибори в США та Великій Британії. Не думаю, що російські "вибори" щось змінять — ми будемо свідками, як Путін і далі закидатиме проблемні ділянки солдатами.

"Росіяни не такі дурні, як ми сподіваємось"

— Ми розуміємо, що росіяни також вчаться й адаптуються — як ви самі зазначали у статті для Foreign Affairs. Які ключові кроки мають зробити Україна та її західні партнери, щоб позбавити росіян ініціативи на полі бою?

— На жаль, росіяни не такі дурні, як ми всі сподіваємось. Якби були, уже б програли. Але російські війська змогли трохи навчитися й адаптуватися. Зокрема, вони адаптували стратегічний підхід до кадрів завдяки мобілізації та постійній "криптомобілізації" (прихованій мобілізації. — Ред.) з вересня 2022 року, що дало їм необхідний людський ресурс.

Указ про "часткову мобілізацію" від вересня 2022 року також містив вказівки щодо мобілізації оборонної галузі. Отже, росіяни мобілізували промисловість задовго до Заходу. Вони пристосувалися до санкцій і тепер більше імпортують технологій подвійного призначення з Китаю, а зброї та боєприпасів — з Ірану та Північної Кореї.

Отже, що нам робити з цим? По-перше, Україна має вирішити кадрову проблему, чи то шляхом мобілізації, чи призову на військову службу – тут рішення за вами. По-друге, необхідно вирішити проблему дефіциту боєприпасів, можливо, за рахунок збільшення виробництва артилерії та інших засобів, як-от FPV-дронів і подібного озброєння.

Крім того, Україна, напевно, вже розглядає низку варіантів для стратегічних ударів з метою деградації російського оборонно-промислового комплексу, аби переконатися, що темпи виробництва не зростуть.

"Нам потрібен новий Мангеттенський проєкт"

У лютневій колонці для CNN ексголовнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний зазначав, що "Україна повинна більше зосереджуватися на технологіях, якщо хоче виграти у війні проти Росії". Як ви вважаєте, які технології можуть щось змінити?

— Технологій — велике різноманіття, але Залужний визнає́, що однієї "чарівної кулі" не існує. Він наголошував на критичній важливості ряду технологій протиповітряної оборони: передових перехоплювачів, датчиків, які їх виявляють, а також об’єднання в одну систему датчиків, перехоплювачів і тих, хто ухвалює рішення, де і який об’єкт перехопити. Інформаційні технології та штучний інтелект є частиною цього.

Ще одна технологія – це радіоелектронна боротьба. Протягом останніх 13 місяців відбулося масове відродження радіоелектронної боротьби в Україні та Росії для пошуку ворожих штабів, погіршення роботи БПЛА під час поганої погоди та перешкоджання використанню високоточних боєприпасів на полі бою. Тож РЕБ-боротьба далі лише наростатиме.

Третій напрям — виявлення мін та розмінування. Це сфера, яку я дуже критикував. Технології та підхід НАТО до цього не розвивалися вже півстоліття. Нам потрібен новий "Мангеттенський проєкт" (кодова назва програми розробки ядерної зброї у США, що почалася 1942 року, яка назавжди змінила методи ведення війни. — Ред.), аби на порядок збільшити швидкість і точність очищення замінованих територій. Це важливо не тільки на полі бою. 15% території України забруднено російськими мінами та нерозірваними снарядами.

Четверте — безпілотні системи та ефективне масове виробництво різних недорогих БПЛА. Озброєний боєголовкою FPV-дрон на порядок дешевший і точніший, аніж 155 мм снаряд. Та все ж вам потрібні обидва варіанти у великій кількості.

Недавно ви писали про "мобілізацію інтелектуального потенціалу Заходу для перемоги України". Мова про те, що ви щойно перелічили? І як саме Захід має змінити хід мислення, щоб допомогти ЗСУ?

— Мобілізація інтелектуального потенціалу — одна з тих речей, про яку нечасто кажуть, і про яку мало пишуть журналісти. Але це критично важливо, оскільки об’єднує людські ресурси та новітні технології для розв’язання сучасних проблем.

Під останніми варто розуміти інтенсивне та "чутливе" поле бою, на якому дуже важко сховатися. Отже, як масовому війську просунутися по ньому, і при цьому не потрапити під удар, пройти через мінні поля, атакувати ворога й здійснити необхідний прорив? Жодна зі сторін у цій війні ще не знайшла рішення. І ми маємо випередити росіян у цьому. НАТО відіграє ключову роль у роботі над такими задачами в Україні. Знайшовши вихід, ми допоможемо самі собі, адже цей досвід можна використовувати далі.

Я думаю, один зі способів — це економічно ефективний метод знищення ворожих безпілотників і баражуючих боєприпасів. Ми не можемо ракетами за сотні тисяч доларів постійно збивати дрони, менші за вартістю. Нам потрібні різні дешевші можливості для боротьби з такими цілями. Можливості, які не обтяжують фінансово сторону, що захищається. А натомість завдають втрат стороні, що атакує Україну безпілотниками, боєприпасами, гіперзвуковими ракетами та брехнею.

Ви неодноразово бували в нашій країні. І недавно анонсували вихід нової книги "Війна за Україну: стратегія та адаптація під вогнем". Чи можете розповісти про неї детальніше, і чому Україна є хорошим прикладом адаптації під вогнем?

— Я не хотів просто описувати хронологію, бо війна весь час змінювала свій вигляд. Хотілося поглянути на це по-іншому, і я зосередив увагу на стратегії та адаптації. Тож у першій половині книги розглядають стратегії, які прийняли Україна, Росія та НАТО, і як ці підходи перетиналися й розвивалися протягом війни. Потім я зупинився на різних рівнях адаптації як росіян, так і українців, на важливості реформ, які робили Москва і Київ протягом десятиліть, що передували цій війні. Ви знаєте, здатність до адаптації не може з’явитися з першого дня. Попри визначні військові новаторства українців, все ж є основа, яка закладається в мирний час.

Тож я досліджую перелічене, а потім пропоную уроки, винесені з цього. Мова йде про те, як ця війна дозволяє нам навчитися та вдосконалити підхід до військових дій. Я присвятив цю книгу народу і воїнам України.

*Зазначимо, вихід нової книги Міка Раяна запланований на середину 2024 року. Видавцем виступає United States Naval Institute Press.

Мік Раян - біографічна довідка