Шукала чоловіка на відео з полоненими та убитими, — співачка INSHAYA про те як діяти, коли військовий не виходить на звʼязок

Чоловік авторки-виконавиці INSHAYA служить в ЗСУ з початку повномасштабного вторгнення. Під час виконання бойових завдань на Курщині перестав виходити на зв’язок — згодом його вирішили визнати безвісти зниклим. Як діяти в подібних ситуаціях, дружина військового розповіла "Телеграфу".

Операція на Курщині

— Чоловік доброволець, тому вмотивованим йде на всі бойові виходи. Якось він зателефонував і сказав: "Нас за кордон відправляють". Звістка про Курськ мені не сподобалась, непроста ситуація, все стрімко змінюється. Спитала: "Якщо у вас на місцях хтось з командування змінився, будь ласка, надай мені телефони". Як то кажуть — сподівайся на краще, будь готовим до гіршого.

На четверту добу подали документи на безвісти зниклого

— За 20 років шлюбу у нас утворився тісний зв’язок. Зазвичай, я відчувала, що з ним все нормально, а того разу все підказувало — щось трапилось. Я писала, щоб він тримався, що ми чекаємо і віримо, але мої повідомлення не доходили до адресата. В новинах була інформація, що у Курській області почався контрнаступ росіян, — одразу склався ланцюг подій. Я почекала добу і написала лист до командування, де попросила по можливості надати статус чоловіка.

На четверту добу подали документи на безвісти зниклого. Я була на зв’язку з командирами, за що їм дуже вдячна. Остання інформація — він виконав наказ, але з групою звʼязок втрачено. Я зрозуміла, що він в оточенні, також був страх, що його випадково "обнулять" дружні, тому що, коли відбувається м’ясорубка, може статись будь-що.

Моніторинг каналів з інформацією про полонених і вбитих

— Паралельно підписалась на всі українські телеграм-канали, де викладають інформацію про наших полонених і вбитих. Переглядала кожне відео, щоб переконатись, що його немає серед загиблих та полонених.

Мене заспокоювало те, що я не бачу його обличчя серед інших. Важко було бачити скільки там наших хлопців. Раджу моніторити ці групи без звуку. Важко чути російську мову, багато ворожих реплік росіян — що дуже впливає на психіку. Це робиться спеціально, адже вони розуміють, хто дивиться ці відео. Від цих кадрів практично перестала спати — бачила полеглих хлопців, коли заплющувала очі.

Відсутність поганих новин — це надія

— Спочатку було нерозуміння, що робити, — я відчувала себе безпорадною. Потім почались фізичні прояви відчаю: почало трусити, не могла говорити. Спіймала себе на тому, що я лежу на підлозі у ванній кімнаті й вию.

Що необхідно зробити в цій ситуації — спочатку допомогти собі, знайти сили. Коли зрозуміла, що не зможу конструктивно розв'язати жодне питання, написала знайомому психотерапевту, він сказав шукати психіатра, який може негайно виписати рецепт на заспокійливе. Ліки були потрібні, аби я взяла себе в руки та могла комунікувати з командирами.

Як діяти?

— Часто люди не знають номеру частини, де служить їх чоловік\син\брат. Якщо він довго не виходить на зв’язок — необхідно писати офіційне звернення на частину про надання статусу бійця. Я спілкувалась з начальниками штабів різних військ і мені розповідали, що такі ситуації обробляються з різною швидкістю — в одній частині можуть за кілька діб, в іншій — інформація може оброблятися до місяця, великий потік інформації.

Знати посаду, номер частини й ТЦК, з якого призвали

— Ви маєте знати посаду бійця, номер частини й ТЦК, з якого його призвали. Стосовно центру комплектації потрібно знати районний він (якого саме району) чи обласний. В цій ситуації дуже важлива правильна комунікація: не істерити, не плакати, спілкуватися чітко і конкретно, адже чітко сформульоване питання дає шанс на чітку відповідь.

Після того, як ви склали всі необхідні листи та запити, залишається лише вірити. Вірите в Бога — йдіть в церкву, моліться, щоб він допоміг повернутися близькій людині. Я медитувала, уявляла, як віддаю свою енергію йому, веду його безпечним шляхом, аби він відчував куди йти.

Їх група перебувала під атаками КАБів. Він казав, що поки він не мав зв’язку, було безліч ситуацій, коли він міг загинути. Але він звертав увагу на різноманітні знаки, які допомагали рухатись в правильному напрямку.

"Якщо загинув — прийди уві сні, попрощайся"

— Я до нього постійно зверталась подумки: "Сонечко, якщо ти пішов (загинув. — Ред.), прийди уві сні, попрощайся". Цього не сталося, я зрозуміла, відчула, що він живий. На п'яту добу я чітко відчула, що він от-от вийде на зв’язок. Я навіть боялась спускатися у метро, бо деякий час буду не на зв’язку.

У суботу о 15:09 я отримала від нього +.

Було страшно взяти слухавку, коли він зателефонував: невідомо хто дзвонить з його номера. Коли відповіла і почула його голос, ком стиснув горло і якийсь час ми просто мовчали. Хотілося кричати від радості. Він сказав: "Твоя віра в мене допомогла мені вижити"…