"Не лише рядові, всі командири аж до Сирського мають знати протоколи": інтерв'ю з бойовою медикинею "Кубою" про Медичні сили (відео)

Евакуація поранених на війні зовсім не схожа на роботу карети швидкої допомоги

Юлія "Куба" Сідорова – бойова медикиня ЗСУ, одна з підписанток звернення до Міноборони України з вимогою скасувати реорганізацію Департаменту охорони здоров’я, що може негативно вплинути на систему військової медицини. Бере участь у війні з 2014 року. Під час Революції Гідності надавала медичну допомогу постраждалим на Майдані, після – приєдналася до батальйону "Госпітальєри", згодом очолила медичну службу "Ульф". У 2024 році приєдналася до 92-ї ОШБр. Однак згодом її евакуаційну службу було розформовано. Нині Юлія служить у 157-й ОМБр. Про Медичні сили ЗСУ та евакуацію поранених бойова медикиня розповіла в інтерв'ю "Телеграфу" в межах проєкту "Лінія спротиву".

Про протоколи

– З усіх місць несення служби де було найважче і чому?

– Складно сказати, де найважче, війна постійно змінюється. Сама війна постійно змінюється: тут не те що не можна порівнювати повномасштабне вторгнення з АТО, не можна порівнювати навіть з тим, що було рік тому. Війна змінюється, ворог вчиться, але і ми намагаємось це робити.

Найважче, коли стикаєшся з некомпетентним командуванням, немає повноцінної взаємодії між підрозділами для роботи, не вирішуються питання, які можна легко владнати і зробити роботу краще.

– Щодо некомпетентності командування – в одних бригадах все працює, покращується, а в деяких "радянщина", відсутність комунікації між підрозділами. Чому так?

– Я чітко знаю протоколи тактичної медицини, понад 10 років цим займаюся, навіть в окремих ситуаціях можу відходити від них, бо розумію, чому я так роблю. Водночас є командири, які цих протоколів не знають, їм нічого невідомо про тактичну медицину, і ці люди, які не володіють темою, організовують навчальний процес з такмеду.

Навіть тоді, коли ти можеш когось навчити, сам організаційний процес хибний і навчання виходить неефективним. Наприклад, щоб розуміти, як відбувається евакуація поранених, треба знати протоколи. Командування на всіх рівнях має їх вивчати, а не просто "ви медики, є вільна хвилинка, підіть навчіть військовослужбовців". Протоколи мають знати не лише рядові військові, а і всі командири аж до самого Сирського: евакуацію поранених, тактичну медицину тощо.

Про Медичні сили ЗСУ

– Ви на фронті з початку війни на Донбасі, були свідком створення Медичних сил ЗСУ у лютому 2020 року. З боку бойових медиків було ряд нарікань до пані Остащенко, що змінилось з приходом на посаду Анатолія Казмірчука?

– Мені важко судити про якісь зміни. До повномасштабки у мене були добровольчі підрозділи: "Госпітальєри", потім "Да Вінчі". Єдине з чим зустрічалась, хлопці із ЗСУ приходили до "Госпітальєрів" і просили турнікети, бо їм не вистачало. Стосовно того, що відбувається під час повномасштабного вторгнення – на мені зміни командування ніяк не відбилися. Мене завжди забезпечували люди, волонтери, давні знайомі, які знають мене ще з 2014 року. По факту я від держави нічого не отримую. Та знаю, що отримати можна, треба робити запити. Однак у мене є власні погляди щодо системних змін в роботі Медичних сил.

Щодо якості: якщо ми говоримо про аптечку, то вони за стандартом всі комплектуються, і там ми можемо розглянути якість турнікета, буде він працювати чи він китайський і просто зламається.

Окрім аптечок, чим більший у вас рівень знань по протоколах, тому що вони є різного рівня – для військовослужбовців, бійців-рятувальників, бойових медиків, тим більше з’являється речей, з якими ви можете працювати. Це питання твоєї власної ініціативи. Бойові медики, особливо ті, що на війні з часів АТО, заряджені не від держави. Мені знаходять портативний обігрівач для розчинів і всякі речі, які не видають в Збройних Силах, і не знаю, чи почнуть колись таке видавати. Якщо є прагнення, мотивація і відповідальність, ти знайдеш необхідне, тобі куплять, аби ти працював ефективно. А так, щоб Медичні сили у нас працювали таким чином, щоб можна було отримувати все необхідне, про таке я не чула.

– До пані Остащенко були нарікання щодо стандартів якості засобів тактичної медицини. Не було визначення, що таке турнікет, оклюзійна наліпка. Як за відчуттями, це змінилося зараз?

– Так, були питання щодо турнікетів. Знаю, що багато залежить від начмеду бригади чи батальйону, хто робить запит на все це. Кажуть, якщо начмед жаліється, що дали неякісні турнікети, то їх можуть замінити. А якщо начмед просто все це приймає, тоді виходить, що його все влаштовує. Останнім часом не зустрічала таких історій з неякісними турнікетами. В аптечках йде хороший український турнікет "Січ". Є, звісно, питання: як на мене, Cat найбільш ідеальний, а "Січ" хоч і непоганий, але його зручніше накладати комусь іншому, ніж самому собі. По факту, частіше хлопці накладають їх самі собі під час поранень. Проблема в тому, що зараз йде один турнікет на військовослужбовця, а це ні про що. Тому що при певних обставинах для того, щоб зробити конверсію турнікету або переміщення, то на одну кінцівку може піти до трьох турнікетів.

Якщо на одну ногу може піти до трьох турнікетів, то менше, ніж шість штук, мені здається, не можна розглядати військовослужбовцю. Ще варто враховувати той фактор, що зараз знайдуться якісь люди, які взагалі вийшли без турнікетів, — стяжкою запаковані або скотчем. Бачила таку картину: Сирський нагороджує одного військового, а у цього хлопця синім скотчем примотаний турнікет.

Еволюція евакуації "300-х"

– Чим відрізняється евакуація поранених на різних напрямках?

– Вона змінюється постійно. Те, що було в АТО, або навіть у 2022 році, відрізняється від сьогодення. У 2022-му в плані евакуації, фактично, було теж саме, що в АТО — ми вивозили поранених одразу. Тільки єдина проблема була у тому, що все було хаотично і не була зрозуміла лінія фронту. Ми виїжджали і не могли зрозуміти, техніка їде наша, чи не наша, чи йде хтось наш, чи не наш. Одного разу ми так виїхали на російський танк. Все одно тоді реально було десь проскочити, заїхати, виїхати, а зараз – чим далі, тим гірше, дуже ускладнюється історія з евакуацією, з наданням допомоги. Зараз більше бачу важливість навчального процесу бійців. Ми маємо розуміти, що вони всі мають бути навчені такмеду. Всі бійці мають вміти надавати допомогу одне одному та самим собі.

Змінилась за цей час і щільність вогню: тепер вона не дає транспорту нікуди виїжджати. От я приїхала у відпустку, і в мене вже мінус Defender броньований — він був просто знищений, і добре, що всі чотири людини, що знаходились у машині, залишились живими. Зараз ми збираємо гроші на наземний дрон, аби за допомогою нього евакуювати бійців.

– Розкажіть про евакуацію важких "300-х" наземним дроном – чия це розробка?

– Будемо евакуйовувати бійців наземним дроном поранених, а потім забирати на машині.

Цей дрон розробили наші друзі "Інтернаціональний медичний легіон", вони зараз окремий медичний батальйон створили. Ми з ними працювали на Бахмутському напрямку і обговорювали цей дрон. Інші виробники теж розробляли різні дрони, але цей практично наша спільна ідея, яку вони втілили в реальність. Частково ми його вже проплатили, але на сам цей дрон необхідний екіпаж. По факту, щоб витягнути одного пораненого, потрібно п’ять-шість людей. На ношах-волокушах, за певних обставин, це може бути і менше людей. Однак така ж кількість людей необхідна, щоб керувати цим дроном. Єдине чого боюсь — щоб його не знищили на першому ж виїзді.

Цей варіант розрахований на військових з важкими пораненнями. Тих, кого потрібно евакуювати прямо зараз, бо інакше вони вже не зможуть виїхати ніколи. За бійцями з легкими або середніми пораненнями цей дрон виїжджати не буде.

Змінитися, аби вижити

– Які системні зміни, на ваш погляд, треба запровадити Медичним силам ЗСУ, аби працювати ефективніше?

– На етапі евакуації до стабілізаційного пункту медична освіта взагалі не потрібна. Я за те, що на законодавчому рівні людям без медичної освіти треба дозволити робити внутрішньовенний доступ. Ми прекрасно розуміємо, що все одно ця заборона не працює.

Проблема у тому, що для повноцінного лікування вже не вистачає медиків. Наприклад, є штурмовий батальйон і при ньому є медпункт. Керівник цього медпункту займається проблемою соматичних захворювань, евакуацією і такмедом, але на ці посади приходять вчорашні стоматологи або гінекологи. Просто люди з медичною освітою, бо є така вимога. Керівник медичного пункту батальйону має бути з медичною освітою. Коли приходить стоматолог або гінеколог, то зрозуміло, що вони не розуміються на усіх цих речах, які необхідні для такої роботи.

Евакуація поранених на війні — це не робота карети швидкої допомоги. Тут не "просто комусь стало погано, ти приїхав за адресою на виклик і надав допомогу". Аби надавати допомогу ти вигадуєш цілу схему, щоб пораненому допомогти і зробити так, щоб через нього ніхто не загинув. Відповідно, на посаді начмеда штурмового батальйону має бути людина з лідерськими якостями, яких вимагають від комбатів, ротних і т.д. Це не обов’язково лікар, а людина, яка буде стратегічно і тактично розуміти, як це все має відбуватися і як надаватиметься допомога пораненому.

Для того, щоб вирішувати загальні медичні питання, достатньо медичної роти бригади, бо там зібрані всі лікарі, які є безпосередньо в цій бригаді. Раптово хтось захворів грипом або чимось подібним, то одного якогось фельдшера на батальйон можна тримати. Можна взагалі зробити розподіл, щоб медична рота могла закривати всі фахові питання і лікарі були виключно у медичній роті.