"Наближається важкий період, готуватись всім": лідер Центру підготовки населення до нацспротиву про еволюцію війни і загрози для України

Володимир Авдєєнко (позивний "Вальдемар") у складі 67-ї ОМБр воював у найгарячіших точках: на Київщині, Харківщині, Донеччині. Дронщик, професійний атлет, він отримав надважке поранення кінцівок під час виконання завдання у Соледарі. Попри постійні болі й важкість ходьби, вже рік як очолює Центр підготовки населення до нацспротиву.

— Наближається зима, і це поганий період для нас,— про це та інше воїн розповів в інтерв'ю "Телеграфу" в межах проєкту "Лінія спротиву".

Нас "змалювали", і я став важким "300"

— Раніше керування дронами не було так розвинуто, з укриття працювати було неможливо. Щоб спіймати зв’язок, доводилось підходити близько до ворога. Снаряди лягали поруч. У ССО протокол: коли обстріл, треба ховатись. Йшов штурм, і якби ми посадили дрон, у керівництва просто не було б очей. Кажу побратиму: давай далі слідкувати, росіяни прийдуть, ніхто не буде знати куди. Ми залишилися, та дронщиків відстежують, нас "змалювали" і атакували. У нас була група з п’яти бійців, поранення отримали троє: один — маленький уламок, а я та ще один боєць стали важкими "300".

Війна еволюціонує

— Якщо взяти ті умови, у яких перебував я у 2022-му, то їх не порівняти з нинішніми. Ворог вчиться як на наших досягненнях, так і на наших помилках. До прикладу, раніше вони запускали "Шахеди" прямо, то зараз роблять буквально малюнки в повітрі. Ми навіть шуткуємо між собою: "Можливо, вони хочуть нам щось сказати?" Росіяни вчаться не гірше нас. Ми теж еволюціонуємо і зараз більшість нових досягнень не викладаємо в безпекових цілях.

Готуватися всім!

— Ми живемо в стані війни. Українці гинуть щодня як на фронті, так і в тилу.

Я б такі навчання (підготовка населення до нацспротиву. — Ред.) зробив би обов’язковими для українців на різних етапах життя. На етапі школи, коли ти підліток, йдеш в університет — починається військова кафедра, де тобі дають базову військову підготовку. Для дорослих потрібно зробити обов’язковими ось такі базові навчання, як у нас, бо я не думаю, що кожен з тих, хто колись служив або здобув військову освіту, має більше розуміння, ніж ті, хто проходять у нас навчання.

Молодший братик теж у війську

— Мій молодший брат був на захисті Харкова на початку 2022 року. Влітку 2024 року він закінчив Харківський національний університет повітряних сил імені Івана Кожедуба і отримав звання лейтенанта. Наразі відправляється на ротацію виконувати бойові завдання. Його посада — авіаційний навідник. Працює з вертольотами та літаками, знаходить цілі та корегує.

Щоб ефективніше здійснювати свою роботу, підрозділу брата потрібен гарний дрон, який буде краще бачити як вдень, так і вночі. Підтримати збір на дрон можна за посиланням чи за картою: 4149 4390 2259 0172.

У екстремальних ситуаціях не підіймаєшся до рівня своїх очікувань, а опускаєшся до рівня підготовки

— Ми записуємо це інтерв'ю під вибухи, над нами літають дрони, і людина, яка не знає, як діяти під час атак, як надати собі першу домедичну допомогу, відчуває розгубленість. В екстремальній ситуації ми не підіймаємося до рівня своїх очікувань, а опускаємося до рівня підготовки.

Для вишколів у нас розроблена програма Генштабу і ТрО: 14 дисциплін, ми додали ще одну — БПЛА. В минулому я аеророзвідник і вважаю правильним додати цю дисципліну. Є психологічна підготовка, вчимо, як діяти у критичних ситуаціях, як самозаспокоїтися, сприймати ситуацію тверезо і бути ефективним. Є ще така дисципліна "Основи лідерства", ми навчаємо, як згрупувати людей або, приміром, біля бомбосховища організувати якусь дію, яка допоможе людям вижити. У нас є основне навчання: раніше воно було семитижневе — у вихідні, з ранку до вечора. Зараз це скорочений курс, 36-годинний. Він ділиться на три-чотири тижні. Потім іспит. Після курсів ми часто збираємося з нашими випускниками у ком'юніті, граємо у страйкбол чи, коли росіяни вдарили в дитячу лікарню "Охматдит", ми зібралися і поїхали розбирати завали.

Страх смерті

— У нас багато "зрадофілів", які починають розносити безлад у суспільстві та розповідати, що захищати Україну не так важливо, що можна виїхати з неї, та й взагалі країна тобі нічого не дала. Найбільший бар’єр для тих, хто боїться доєднатись до війська, страх смерті. Якщо навчити людину володіти цими думками та вміти їх опанувати, то це не відволіче, а саме навчить, що смерть не присутня завжди і її можна уникнути.

"База" бійця-новачка

— Для потенційного бійця перша навичка — фізична підготовка. Далі — тактична медицина. І далі ще накладаєш, як торт, знання зброї й все інше, володіння дроном (зараз це як стандарт), топографія, інженерна підготовка. Бажано знати й вміти поводитись з різною зброєю. Також важливим є вік воїна: у молодому віці наші гормони на високому рівні, це допомагає бути більш вмотивованими. Якщо накласти на це фізичні можливості, то такі люди жваво йдуть у бій. 25-30 років — зелений коридор для людини. Проте брак життєвого досвіду може коштувати життя. Тому є тонка межа між віком і мудрістю. Ніби молоді хлопці активніші, але доросліша людина має досвід і психологічно інакше сприймає ризики.

Бар'єр на навчаннях зникає

— Усі наші інструктори — воїни, ветерани "Азову", 3 ОШБр. Багато хто пройшов Маріуполь, полон, в Крим їздили на спецоперації. Вважаю неправильним навчати людей воювати, не знаючи, що таке війна. Тож цивільні, які до нас потрапляють, не будуть отримувати холодну інформацію. Коли наші учні надсилають фото з присяги, долучаються до лав ЗСУ чи вже проходять базову військову підготовку і кажуть, що ті інструктори не дотягують до наших, це дорогого вартує.

Навчання цивільних військовій справі можна назвати шляхом посттравматичної реабілітації для ветеранів. Вони не лише фізично відновлюються, а й психологічно, відчувають себе потрібними, залученими до великої місії — приносять користь державі. Цінним є й діалог з цивільними. Некомбатанти цікавляться, як "там, на нулі", бо не мають цього досвіду. Цей умовний "бар'єр", прірва розумінь в ході навчань стираються.

Закон України "Про основи національного спротиву"

— Виконання закону поклали на ТрО, але територіальна оборона виконує зараз завдання на лінії зіткнення. У них немає фізичної можливості цим займатися. Однак вони над цим працюють, але охопити більше, ніж зараз, не можуть. Тому відкривають такі центри, як наш.

Спочатку нас сприймали скептично, бо думали, що ми ще одна комерційна ГО-шка, яка планує заробляти гроші, але ми не прибуткові, навчання безоплатні. Коли ми провели кілька вишколів, керівництво ТрО побачило, що це робиться добре і цікаво для людей. Тому почали допомагати нам зі зброєю, з моментами, коли треба домовитись за полігон для навчання.

Так, як раніше, вже не буде. Наближається зима, і це поганий період для нас: холодно, техніці важко пересуватись. Війна невідомо коли закінчиться. Треба готуватись до більш важких періодів.