Українське сонце зійде, — боєць "Якудза" про поліцію на війні, ставлення до смерті і духовну революцію

Сергій Бохонок на позивний "Якудза" несе службу в підрозділі поліції TacTeam (взвод тактичної підготовки батальйону ТОР. — Ред.). З початком повномасштабного вторгнення Росії поїхав воювати у складі зведеного загону "Хижак" Департаменту патрульної поліції, нині бойової бригади. Про "копів на війні", бої, зачистки, смерть, духовність та необхідність належати до спільноти він розповів "Телеграфу" в межах проєкту "Лінія спротиву".

Бойовий шлях і поранення в Серебрянському лісі

— Для чоловіка та офіцера поліції піти воювати було справою честі. Мій шлях на війні почався з Ірпеня та Бучі, потім "турне" перекинулось на "кращі східні курорти" України. Бійці бригади "Хижак" виконували бойові завдання на Київщині, брали участь у визволенні Херсону, Харківщини, були у Лимані, Ізюмі, Бахмуті, в контрнаступі на Запорізькому напрямку, ділі — Часів Яр, Торецьк. Зі свого досвіду окремо можу виділити бої у Бахмуті — все дуже динамічно змінювалось, за один виїзд можна було групою декілька разів опинитись в оточенні.

Поранення у Серебрянському лісі Бахмутського району наклало емоційний відбиток. У той день я замінив травмованого бійця, це був не мій виїзд. Ми були на позиції, вороги нас виявили, прилетіла 120-та міна. Ми повідлітали у сторони. У момент атаки все життя пройшло перед очима, думки наче стали повільними. У мене пропав слух, контузило сильно, на пару секунд знепритомнів, але, коли прийшов до тями, мій травмований товариш, проігнорувавши всі заходи безпеки, почав надавати мені допомогу. Далі евакуація, і я опинився в лікарні — спочатку у Лиманській, а потім у Краматорській.

Поліція воює — це факт

— Люди дивуються, коли бачать поліцейського на війні. Деякі мої знайомі у соцмережах не завжди розуміють, що я служу у спецпідрозділі поліції, яка нині на фронті. Я викладаю фото, де видно, що у мене за підрозділ, та знайомі думають, що це з далекого минулого, а зараз я десь у Нацгвардії, що я перевівся, а я кажу: "Та ні, служив, де і служу". А вони такі: "Як?" Раніше хейт поліції в інтернеті зачіпав, та зараз сприймаю спокійно. До того ж спекуляція на мобілізації в Україні — це одне із найуспішніших ІПСО Росії, мета якого провокувати серед українців ворожість один до одного. Поліція воює, страждає і гине на полі бою — це факт.

CQB: стрілецькі бої на короткій дистанції

— У зоні високого адреналіну твої уміння завжди опускаються до рівня навичок. Я чотири роки служив і нині служу у спецпідрозділі TacTeam — він займається затриманням небезпечних злочинців, один з головних аспектів — момент несподіванки. Бійці TacTeam навчені вести стрілецький бій на короткій дистанції CQB (close quarters battle. — Ред.). Досвід служби у поліції допоміг виживати на фронті.

На мою думку, найголовніші з навичок війни — володіння зброєю і контроль над нею, знання такмеду, фізична підготовка, адже треба тягнути на собі бронежилет, каску, БК і все це по посадках, хащах, потрібен хоч якийсь мінімум фізичної підготовки та витривалості.

Про загибель Романа Зеленського

— Сильного болю завдала втрата Романа Зеленського, побратима і близького друга. Він був командиром груп аеророзвідки та FPV. Загинув на Сумському напрямку під час зачистки населеного пункту від російських окупантів. Як справжній командир, заходив у будинок першим, бо вів за собою групу. У стрілецькому бою отримав кульове поранення у голову. Всі вороги тоді були знищені. 22 серпня 2024 року ми його втратили. Він готувався до одруження, його наречена вступила на службу до нього, а його не стало.

Життя людини — це мить, треба проживати кожний день, жити усвідомлено, реалізувати свою місію. Ми не знаємо, де наш кінець, і коли відбуваються такі ситуації, то планування чи зацикленість на дрібницях по життю стають невиправданими та й взагалі від цього немає користі.

Смерть підсвічує цінність життя

— Коли думав, що це кінець, ти загинеш, та все одно залишаєшся живий, відчуваєш сильне емоційне піднесення. Тоді ви в окопі смієтесь, немов з кращого жарту "Камеді Клаб". Такі моменти підсвічують цінність життя. Відчуваєш, немов хотів пити, а тобі дали найсмачнішу воду. Нічого не міняється, ти жив і до цього, але в цей момент з’являється такий виразний смак життя.

Я не вірю у випадковості, а вірю у долю, і війна — місце, де це підтверджується. Смерть — невіддільна частина життя, і цей перехід від одного стану до іншого все одно відбудеться. Тут нема виключень. Твоя доля знайде тебе у будь-якому місці. Та смерть — не кінець, я в це вірю. Як писав Хемінгуей у книзі "Прощавай, зброє!": "Війна — це місце, де всі солдати живі тому, що навколо них відбувається дуже багато випадковостей". Лотереї, де ти виграєш 8/10 раз, немає.

Атака пройшла, а ти в цьому моменті знову і знову

— Людина після поранення ще довго живе в цьому моменті. Момент поранення продовжує прокручуватись у голові знову і знову, немов заїло пластинку, але його потрібно проживати та позбуватися. Починається апатія до життя, ти не бачиш ні в чому сенсу, бо цивільний світ зовсім інший на контрасті з бойовими діями.

Один із напрямів, який я також обрав, — надавати психологічну допомогу військовим. Нині я вчуся в Переяславському університеті на психолога. Разом зі мною такий напрям обрав і мій товариш, він ССОшник, ми разом проходили лікування. Дуже тяжко буває хлопцям повернутися і займатися чимось у цивільному житті. Дуже довго не можеш знайти свою течію. Саме під час спілкування і пошуку справи до душі захисники у тилу починають оживати. Всім важливо бути частиною суспільства.

Духовна революція почнеться з України та вплине на весь світ

— Навіть якщо ми десь один з одним гаркаємось, то коли у наш дім приходять вбивці, потрібно об’єднуватись, і в єдності колосальна сила. Світ та союзники допомагають, але ніхто не вирішить наші проблеми за нас. Це наш шлях. Таким і має бути момент трансформації та росту свідомості.

Духовна революція почнеться з України, потім вона перейде далі й вплине на весь світ. Я впевнений, що це лише початок нового духовного етапу. Війна для всіх, це спільна справа, буде нелегко. Коли ти не бачиш фінішу, важко рухатися впевнено, та це тільки здається.

Наша задача — рухатись згуртовано: не розділяти військових та цивільних. Ми одна нація, кожен має це пам’ятати. Українське сонце зійде. Духовність — це пам’ять, необхідно, аби наша нація після війни її не втратила. У пам’яті нації повинна залишатись єдність.