18 кульових поранень, поруч от-от вибухнуть ракети Stinger: Дмитро Суходольський про війну та адаптацію до цивільного життя

Майже два десятки кульових поранень — в шию, око, живіт, руку, ногу. Накласти турнікети й зупинити кровотечу не вдається. Машина, у якій знаходився, спалахує вогнем, всередині 4 ракети Stinger, які от-от вибухнуть…

Про шлях у війську, напад ДРГ, надважке лікування після поранення та адаптацію до цивільного життя Дмитро Суходольський (псевдо "Тіма") — ветеран війни, раніше — виконувач обовʼязків командира ЗРВ (зенітно-ракетного взводу. — Ред.) 2-го батальйону президентської бригади ім. Богдана Хмельницького розповів Telegraf UА у проєкті "Лінія спротиву".

Працював у компанії, що співпрацювала з "Газпромом"

— До Майдану працював у компанії, що розробляла проєкти для "Газпрому". Коли Росія окупувала Крим, я звільнився з роботи й вирішив піти в армію.

Підписав контракт, пройшов навчання на ППОшника. Спочатку був стрільцем ПЗРК (переносний зенітно-ракетний комплекс. — Ред.), далі командиром відділення. По закінченню терміну договору повернувся до цивільного життя, почав працювати в ІТ-сфері. Коли сталося повномасштабне вторгнення, мене відправили до президентської бригади імені Богдана Хмельницького.

Вижити після розстрілу

— Травень 2022-го, Харківський напрямок. Я відповідав за відділення ПЗРК — "Ігла", "Стінгери". Обирали позицію для прикриття хлопців від ворожих літаків та гелікоптерів. Я поїхав з водієм, двоє хлопців позаду. На дорозі нас зустріла ДРГ — п’ять осіб. Двоє з кулеметами спереду, троє з "калашами" ззаду. Їм брати полонених сенсу не було — відбувся розстріл.

З обличчя і шиї сильно йшла кров. День був прохолодний, від крові стало тепленько. Потягнувся за телефоном, аби зателефонувати чи щось написати наостанок дружині, і тут згадую, що немає зв’язку. Намагався накласти турнікети, аби спинити кров, та рука бовталася — нічого не вийшло. Від перших куль якось повернуло на праву сторону і зрешетило ліву частину: шию, око — воно не бачить, стегно, гомілку, лікоть, зап’ястя, підборіддя, ноги, ліву лопатку, одна куля прострелила живіт і застряла між кишками. Великий палець на правій нозі майже відпав, його пришили.

Машина палає, а в ній ракети

— Коли нас атакували, ми були в авто. Водій, також важкий "300", вистрибнув. ДРГ втекла. Бачу, зсередини починає горіти машина. У нас повний бак, 4 ракети ППО, фугасні заряди, які от-от вибухнуть.

Допомогти водію я був не здатний фізично, тому сказав: "Відповзай". Він не рухався, але ознаки життя подавав. Згодом він загинув. Ракети вибухнули.

18 кульових, 33 шрами, 23 операції

— Загалом, внаслідок атаки у мене 18 кульових поранень, 33 шрами, було 23 операції, зокрема, пересадка шкіри, і це не фінал, травмоване око, яке врятували суто як орган, та воно не бачить.

Як казав Яценюк: "Куля в лоб, то куля в лоб". З побратимами жартували, що краще загинути, ніж повернутися з вадами. Стати тягарем для своєї родини, не потрібним ні державі, ні родичам — я не хотів такого. Зараз я бачу, що то все була хибна думка. Багато людей з ампутаціями ведуть майже нормальне життя.

Після пережитого став дорослішим. Зрозумів, що хочу дитину. Життя — найвища цінність, сьогодні є, завтра може не бути. Треба робити все, що ти можеш сьогодні.

Мобілізовані сьогодні — ветерани завтра

— Ветерани — це демобілізовані внаслідок важкої травми. Ти більше не можеш міцно обійняти свою матір або дружину, підняти на руки дитину, просто вийти на футбольний майданчик зі своїм сином і дати йому, хоч і корявий, але пас. Не можеш подарувати такі моменти своїм рідним.

Перед державою стоїть завдання створити гідні умови для життя ветеранів, які повертаються з війни.

Кожен мобілізований сьогодні — ветеран завтра. Суспільству треба готуватися до повернення ветеранів, їх будуть тисячі, і вони мають свій вайб. Військові повернуться і їм не одразу вдасться інтегруватися у цивільне життя. Адаптація може пройти не дуже добре, якщо вони не будуть зайняті та не будуть знаходити розуміння у суспільстві.

Дратує ставлення до військових

— Іноді дратує, як люди ставляться до військових. Коли я їжджу Києвом, користуюсь безоплатним проїздом по УБД (учасник бойових дій. — Ред.). Один водій вже знав мене. Бачить, що я на зупинці, і не став зупинятися. Просто, побачивши мене, поїхав далі.

Один зі ста тисяч якусь дурість утне, і це кидає тінь на всіх військових. У нас так само з ТЦК: один телепень людину пов’язав та побив, а потім всіх ТЦКшників вважають поганими.

Після переговорів Росія нападе знов

— Є у мене страх, що у разі нових переговорів "а-ля Мінські домовленості" Захід забуде про війну і перестане нас підтримувати. Припинять передавати Україні зброю — максимум доставлять ті поставки, що були, і все.

А за наступні п'ять років, якщо Путін ще буде жити, вони зберуть танки, іншу техніку і знову нападуть на нас. Тоді відбудеться Буча в інших містах.

Тим, хто каже "давайте домовлятися", раджу поспілкуватися з людьми з окупованих територій та тими, хто поховав рідних. Скажіть тисячам українських ветеранів, що все це дарма, що не треба було воювати, а потрібно домовлятись.

Що допоможе Україні втриматися?

— Для України це останній шанс: або перестати існувати, або вирватися і стати потужною державою з часом. Треба зробити переоцінку цінностей, перезавантажитися: нам дають такий карт-бланш, не можна його втрачати!

Також важливо все пропрацьовувати із західними партнерами. Ряд операцій, що зараз проводяться в Україні, відбуваються завдяки їх підтримці. Допомогло те, що багато "щурів" СБУ зловило і допомагало у цьому ЦРУ.

У 2022 та 2023 роках у війську було дуже багато зрадників. Над ними якісно попрацювали, зменшили їхню кількість, і та операція, що проводиться зараз на Курщині, тому доказ.