"У деяких підрозділах хлопці не знають елементарних речей": історія бойового медика "Микули"

Прикарпатець Микола Ілійчук несе службу у батальйоні "Вовки да Вінчі" і не з чуток знає, як це — рятувати життя одразу декільком тяжкопораненим. Він — бойовий медик. Побратими його кличуть "Микула", таке псевдо чоловік успадкував від діда-упівця.

Сьогодні Микола працює на американському бронетранспортері М113, який переобладнали для надання медичної допомоги на фронті. Медик не озвучує напрямок, на якому несе службу, з метою безпеки.

Медичний університет закінчував на фронті

Бойовий медик зауважує, що для нього ця війна почалася ще 2014 року, і вже тоді в нього були думки долучитися до лав ЗСУ, але обрав медицину.

2014 року Микола вступив до Буковинського державного медуніверситету, та через життєві обставини був змушений взяти академвідпустку і працювати за кордоном. Шлях у медицину продовжив згодом.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, "Микула" пішов у військкомат і наприкінці квітня 2022-го вже виїхав на бойові завдання у складі Верховинського 201-го батальйону ТрО. Медичний університет закінчував на фронті, до завершальних іспитів готувався між еваками в підвалах Часового Яру.

Микола працював пів року на Запорізькому напрямку старшим бойовим медиком мінометної батареї. Саме там були перші поранення та перший евак.

"Перший мій пацієнт на бойових був з мінно-вибуховою травмою, множинне ураження, геморагічний шок… Зараз він живий і здоровий, у нього все добре", — розповідає "Микула".

На кожному напрямку свої складнощі

Бойовий медик зазначає, що на всіх напрямках, де він працював, свої підводні камені. Однак найпотужніша медична робота почалася у батальйоні "Вовки да Вінчі", коли він став працювати кейсеваком (екіпаж, який заїжджає на найскладніші території. — Ред.) на бронемашині М113.

"Навіть не рахував, скільки поранених тоді було. Згадується населений пункт Хромове, околиці Бахмута, там було жорстко… — розповідає Микола. — Я був першим "плечем", забирав поранених з країв окопів. Хлопці мені намагалися підносити постраждалих, деколи їх закидали, деколи я вискакував і сам затягував до себе. Там було складно".

Протягом останніх тижнів — щоразу виїжджали, як востаннє. Точки еваків, маршрути були добре пристріляні ПТУРами.

"На одному з виїздів моя броня зламалася, з'являлися нові поранені, і мені дали штурмову М113. Під час евака по нас відкрили прицільний артилерійський вогонь, машину посікло, довелося зробити маневр і заїхати по пораненого згодом", — розповідає бойовий медик про один з ризикованих випадків.

Микола згадує і про роботу на Куп'янському напрямку, штурмові дії: "Він був по-своєму жорсткий, особливо втратами. Евакуація там була простішою завдяки прикриттю: літо, вузькі лісові дороги, все зелене, в небезпечних зонах і перегрузах машини майже не видно. Але були радіоперехоплення, ворог швидко роздуплявся, точки еваків швидко пристрілювали…"

Одночасно працював з трьома тяжкими

Найчастіше на фронті трапляється мінно-вибухова травма, каже бойовий медик. Це відбувається масово.

"Артилерійські обстріли переважають над стрілецькими боями. Кульові поранення також трапляються, але рідше. Їхня летальність більша, тому до евака поранених доживає менше. Багато моїх хороших друзів пішли з життя саме у стрілецьких боях", — каже медик.

Співрозмовник "Телеграфу" згадує випадок, який трапився з його товаришем на Куп’янському напрямку: "Під час штурму він отримав кульове поранення в плече. Оглядаючи голову, я побачив чужорідне тіло під шкірою потиличної ділянки, спочатку думав, що то уламок, та то виявилася куля 5,45… З товаришем все добре, зараз перебуває на реабілітації".

"Микула" говорить, що йому постійно доводиться обирати, кому надавати допомогу першочергово. Проводить медичне сортування. Легких і відносно стабільних пацієнтів Микола намагається розмістити на кормі машини, а бійців із тяжкими, загрозливими станами підтягує до себе і працює на відновлення прохідності дихальних шляхів, стабілізацію гемодинаміки і підтримку життєвих функцій.

"Частота еваків зменшується. У мене на Хромовому могло бути 7-8 рейсів за добу, інколи більше. На пристріляних маршрутах, а також там, де застосовують ворожі FPV, стараємось мінімізувати усі ці рухи, у випадках коли поранені легкі або стабільні, їх збирають на точках евакуації для зниження ризиків при транспортуванні. Круто, коли там є бойовий медик, який може зробити конверсії, відновити ОЦК (об'єм крові, що циркулює) і цим самим виграти час. Інколи буває така щільність вогню, що евакуація просто неможлива. Коли активізуються бойові дії — з'являються тяжкі, і я вилітаю…"

"Микула" дуже задоволений транспортом, на якому працює. М113 — це прохідний і захищений реанімобіль на гусеницях, що у найважчі часи вміщував понад 10 поранених бійців. У його салоні є все для порятунку та стабілізації поранених.

"В бронемашині М113 одночасно працював із трьома тяжкими. Це катастрофа. Три тяжких на одні руки — це просто задниця. В одного — тяжка ЧМТ, в іншого — кульове поранення грудної клітки, позаду просто вирвана лопатка, останній — із множинними ураженнями спини та нижніх кінцівок… Було складно", — розповідає медик.

Загалом, каже Микола, все комплектується, виходячи зі специфіки поставлених завдань. В період, коли на точку евакуації нічого, крім гусеничної техніки, не могло дістатися, і транспортування мало займати близько двох годин, медик встановив у М113 кардіомонітор, підігрівач інфузій та холодильник для зберігання цільної крові.

Микола говорить, що у його батальйоні все добре із забезпеченням. А от у сусідніх підрозділах, розповідає, не все так гладко.

"Турнікети діряві, китайські… Аптечки майже не містять основних компонентів, зате набиті купою мотлоху і налбуфіну… Також існує слабка проінформованість особового складу, вірніше її повна відсутність. Хлопці просто не знають базових речей: більш як за півтора року війни не вміти накладати турнікет… За пораненого це зробили побратими. Йому болить, він думає, що так не має бути, і послабляє. Мені передають його, а він мармуровий і під ним болото крові", — розповідає "Микула".

І хоча Микола перебуває там, де життя вимірюється секундами, впевнений, що він на своєму місці, адже допомагати іншим — його призначення.