На фронті загинув військовий фотограф, який піднімав прапор під Маріуполем (фото)

Щодня на війні з російськими окупантами гинуть найкращі люди України. Вони захищають нашу землю, право на життя і свободу, віддають найдорожче майбутнє. На війні загинув воєнний фотограф і оператор, військовослужбовець Збройних сил України з Івано-Франківська Руслан Ганущак.

Про це повідомила на своїй Facebook-сторінці прессекретарка Івано-Франківського обласного ТЦК та СП Наталія Коцкович. Це був її друг.

"Загинув мій друг. Руслан Ганущак — це людина-легенда, і я хочу, щоб про його працю заради перемоги знали всі", — написала Коцкович.

Руслан, відомий за позивним "Остап", розпочав свою діяльність як воєнний оператор у 2014 році, будучи бійцем батальйону "Азов". Він став одним із документалістів війни на Донбасі, фіксуючи злочини російських військових у Широкиному, Гранітному, Бердянському, Лебединському та Мар'їнці.

Його роботи, включно з фільмом про грузинських добровольців "Брат за брата", були представлені у США, Британії та інших країнах світу, привертаючи увагу до боротьби України за свободу. Також він був гідом воєнного кореспондента "Los Angeles Times" Сергія Лойка.

У 2016 році Руслан Ганущак зняв документальний фільм про війну на Донбасі "Два дні в Іловайську" – про те, з чого починався Іловайський котел.

У 2022 році, вже як військовослужбовець 92-ї механізованої бригади ЗСУ, Руслан продовжував свою місію — через фото й відео показувати світу правду про війну. Рік тому в Івано-Франківську відбулася виставка його світлин, що стала свідченням його унікального таланту.

"Україні бракуватиме його. Він міг ще багато зробити для нашої перемоги", — написала Коцкович.

Воєнний журналіст Андрій Цаплієнко також ділиться спогадами про Руслана Ганущака:

"Сьогодні на війні загинув мій друг. Дуже близький. Надійний. Людина неймовірно світла. Наповнена талантом, добром і бажанням змінити світ на краще. Руслан Ганущак. Оператор. Режисер. Боєць.

Ми подружились з ним, коли він був в "Азові". Це Руслан підняв прапор на вишці над відбитою в ворога територією в селищі Широкине під Маріуполем. Ми працювали в одному ритмі й думали однаково. Ми тримались одних і тих же цінностей, що не заважало нам сперечатися. Ми робили сюжети так, щоб нікого наша війна не залишала байдужим. У нас були свої коди і свої прислів’я.

"І настане день, коли мільйони скажуть Героям Слава! А Пінк Флойд заспіває "Червону Калину", – так ми казали. "Хочу з тобою працювати", – сказав мені Руслан, коли почалась повномасштабна. – "Хочу бути корисним".

Нас разом накрило РСЗВ в Анисовому під Черніговом. І він перший крикнув "Лягай!", коли зашелестіли ракети. Врятував, по суті, всіх, хто був поруч. Наша машина була вся в дірках, як решето. І мене теж зачепило. Та, якби не Руслан, все могло бути значно гірше. А коли я ліг на операцію, Руслан сказав мені: "Не хочу ні з ким, крім тебе, знімати. Піду служити". І пішов до 92-ї бригади.

Він все робив так, нібито від його роботи щось мало змінитися. На краще. Він завжди намагався розібратися в тому, що хотів знати. Він мав золоті руки. Він був глибокою людиною, бо бути поверхневою його не влаштовувало. Він ліз в саме пекло не тому, що був "адреналінщиком", а тому, що хотів знати все про цю війну, бачити її впритул і бачити тих людей, які тримають Україну", — написав Цаплієнко.

14 квітня Руслану Ганущаку мало виповнитися 55 років.

Раніше "Телеграф" писав, що у Києві прощались з морпіхом.