"На полонених спускали собак, інших змусили дивитися", — травматерапевтка про те, як пережити тортури та сексуальне насильство (відео)

Як пережити тортури і сексуальне насильство, про теми-табу і тригери у спілкуванні з людьми з досвідом полону, роль сім'ї та суспільства в посттравматичній реабілітації – травмотерапевтка, експертка по роботі з людьми, які пережили полон і тортури, голова правління ГО Ресурсний центр "Лісова Поляна", заступниця директора з психологічного напряму ДЗ ЦПЗРВ "Лісова Поляна" МОЗ України Тетяна Сіренко розповіла "Телеграфу" в межах проєкту "Лінія спротиву".

Полон руйнує віру в людей

— В полоні страждає не так віра в себе, як віра в людей, бо над цим системно працюють. Руйнується здатність довіряти, тому що одні люди (росіяни. — Ред.) цілеспрямовано і усвідомлено завдають страждань іншим. У полоненого підсвічується розуміння, що люди злі. Є така думка у психотерапевтів, що пережити тортури — значить зустрітися з найбільшим злом у світі.

"Відчуття, що у мене немає шкіри"

— Які наслідки полону? Дуже різні. Та тому, що умови утримання схожі, є спільні особливості, наприклад, нетерпимість до контролю. У них є досвід, коли вони повністю втрачали владу над своїм життям. Є питання до кордонів, тому що дуже часто вони розмиті, зруйновані. Багато хто з моїх пацієнтів, а це абсолютно різні люди, незнайомі між собою, котрі переносили тортури, казали фразу: "Таке відчуття, що у мене немає шкіри". Я часто наводжу цей приклад, коли навчаю психологів, аби вони розуміли глибину вразливості наших пацієнтів.

Наших військовослужбовців росіяни брали у полон: були поранені, і на них спустили собак, а решту полонених змусили на це дивитися. За весь час мене ця історія шокувала найбільше.

Подібних досвідів багато, це щось жахливе, але при цьому люди знайшли у собі ресурс захистити свою гідність, коли її намагалися відняти різними маніпулятивними способами. Але люди знаходили щось, що допомагало їм впоратися. Коли людей змушують читати гімн Росії, вони намагаються одночасно вголос говорити цей гімн, а уявляти гімн України.

Не жертви, а експерти з виживання

— Люди, котрі пережили полон і тортури, — це люди, які вижили. Та у суспільстві, можливо, через надмірне співчуття, є тенденція до акцентів саме на травматичному досвіді. Якщо ти не був у полоні, там дуже багато невідомого і такого, що лякає. Однак я бачу переможця, це експерт з виживання! По факту люди були вимушені зустрітися з колосальною внутрішньою силою. Для того, щоб вижити у голоді, страшних нелюдських умовах, потрібна велика міць, і вони на цьому виснажуються, зболюються і травмуються. Наша задача — допомогти подолати наслідки.

Повернути себе собі: неприйняття підтримки

— Коли людина не бере допомогу, відмовляється від підтримки, найчастіше тут йде мова не про "не хочу", а про нездатність прийняти підтримку. Може бути страх стати вразливим, тому що людина мала навчитися бути менш чутливою, неемпатичною, щоб витримати біль. Якщо ми говоримо про контакт з родинами, це також може бути пов’язано з тим, що людину настільки позбавили приватності та особистого простору, в неї настільки порушені кордони, що їй дуже важко бути в контакті в принципі. Часто люди після полону потребують більше часу та особистого простору, щоб повернути себе собі. Буває страшно відкритися і проявити якісь свої симптоми, свій біль, налякати близьких людей, травмувати їх. Причини різні, але часто все зводиться до того, що людина після пережитого просто не здатна приймати підтримку в цей момент.

Місяць спокою: жодних сюрпризів і великих застіль

— Після повернення з полону хочеться все і одразу. Людина воліє насититись тим, у чому був дефіцит. Це про харчування, воду, сон, можливість митися, споживати інформацію. Дуже часто вони просто залипають у Ютубі, починають передивлятися новини, надолужувати. Нервова система від цього теж дуже перенасичується.

Загалом, я б рекомендувала десь місяць їх не чіпати, дати "набутися з собою", принаймні, поки проходять реінтеграційні процеси, слідчі дії. На цей час я б не радила запрошувати гостей, влаштовувати великі родинні свята, робити застілля, запрошувати сусідів. Якщо вже проводити такі заходи, то необхідно їх дозувати, щоб не було забагато. Натомість дати людині самій обирати, кого вона хоче бачити і скільки контакту може витримати. Це буває дуже непросто, бо члени родин можуть ображатися і не розуміти. Точно не потрібно робити сюрпризів: цілий стіл однокласників, які чекали з полону. Такі сюрпризи теж можуть сприйматись як елемент втрати контролю.

Людині потрібна людина

— Близькі люди дають відчуття безпеки. Коли ми переживаємо близький контакт, відчуваємо любов, у нас виділяються гормони, які дуже гарно впливають на психічне і фізичне здоров‘я. Якщо травми завдали люди, то для відновлення також потрібні люди. Тому хороша, ресурсна родина, що підтримує, – це безумовний і надзвичайний плюс, буде кому контейнерувати цей досвід і поруч з ким проживати цей досвід. Якщо родина дуже не в ресурсі, це навпаки може стати тим, що забирає ресурс.

Надмірна увага стигматизує

— Дуже рекомендую не нав‘язувати допомогу і підтримку, а мати мужність тримати дистанцію. Та членам родини це важко. Треба не тиснути любов‘ю, а прийняти потребу людини у дистанції. В цьому і є виклик, бо воно може не збігатися: потреба родини і самого звільненого. Часто вони стикаються з таким ефектом фізичної присутності, але психологічної відсутності. Фізично людина в полоні, а психологічно, в думках — поряд. Все життя підв‘язується під полоненого: "Що з ним, як ми його будемо звільняти, що можемо зробити?" Коли людина повернулась з полону, то може статись навпаки: фізично повертається, але дуже сильно змінилась, вона може хотіти більше дистанції й не ділитись тим, що з нею відбувається.

Відчуття горювання

— Це може наштовхувати членів родин на відчуття горювання, яке часто їм важко для себе легалізувати, бо "ми чекали і ми маємо радіти". А замість радості хочеться плакати, як при втраті, тому що втратили певну ілюзію, очікування. Ця ілюзія про те, що людина звільниться з полону і "ми будемо дуже щасливі", вона далеко не завжди справджується або принаймні не одразу, тому що потрібно пройти шлях відновлення. Іноді ми даємо їм погорювати, але тоді це дозволяє їм рухатися далі, вибудовувати стосунки, знайомитись наново, бо цей досвід змінює не тільки того, хто в полоні, а і родину.

Не запитувати подробиць про полон – слухати

— Був випадок, коли моя колега їхала у таксі з бійцем після полону і таксист, якось дізнався, що військовий пережив полон, і питає: "Ну що, сильно тебе там мучили?" Що він розраховував почути? Не розпитувати, а більше слухати. А якщо і запитувати, то про те, про що вони хочуть говорити, що їм цікаво, що вас поєднує, про теперішнє, про спільне минуле, говорити про майбутнє. І якщо вже запитувати, треба бути готовим чути відповіді. Якщо ви спитали про пережите, то потрібно розуміти, що людина буде розповідати дуже болючі речі, і це треба вміти витримати.

Героїзація шкодить

— Людей, що пережили полон, відштовхує жалість, але не дуже гарну роль зіграє і героїзація. Часто бачу, коли зустрілись і кажуть: "Ти наш герой". Але ти не знаєш, як людина зараз почувається, в якому вона стані і як взагалі це переживає. І коли ми нав‘язуємо людині роль героя, то це може зіграти в мінус. Героїзація – це про заборону на слабкість і вразливість, людина може соромитись звернутись по допомогу, тому що треба відповідати образу героя.

"Вільний step" – самовідновлення і свобода

— Платформа "Вільний step" центру "Лісова Поляна" об’єднує 53 організації, які надають допомогу різних напрямків: медичну, юридичну, соціальну і психологічну. Працюють кейс-менеджери, що забезпечують комплексний супровід колишніх полонених. Чому ми обрали таку назву? Тому що люди, що звільняються з полону, вільні. Англійською "step" — крок. Крок до вільного і гідного життя, символ відкритих можливостей, свободи. До того ж степ після руйнації дуже швидко відновлюється. І люди, які пережили полон, мають такий же потенціал.

Як отримати допомогу

— Хто може до нас звернутись: люди, які пережили полон, тортури, ті, хто пережив сексуальне насильство в контексті війни, і члени родин людей, які пережили вищезгадане. Варто звертатися через сайт. Можна самостійно знайти собі організацію, ввести напрямок і послуги, які тобі потрібні. Також є можливість замовити послугу кейс-менеджера, заповнити коротеньку формочку, де ви просто залишаєте свій контакт. Потім з вами зв‘яжуться.

Ми маємо велику кількість людей, які звільнились з полону. Після 2022 року це понад три тисячі, і їх буде більше, але є люди, які звільнялись з полону ще до 2022-го і теж пережили тортури. Це потужний травматичний досвід, і людей з таким досвідом стає все більше. Дуже важливо для відновлення таких людей, щоб працювала система, бо вони складно встановлюють контакт і довіру. Це дуже легко обірвати: маленька неправильна дія, слово, зміна фахівця або просто щось, що викликало відчуття небезпеки, і цей контакт може обнулитись. Тому важливо, щоб в межах системи людина могла рухатись і отримувати різні послуги. Тоді такі люди не губляться, не втрачаються і не залишаються наодинці.

Звільнені з полону люди — надважливі свідки воєнних злочинів РФ. Росіяни ніколи за це не були покарані. Ми маємо допомогти колишнім полоненим засвідчити!