Дідуся Вову вбила російська ракета: героїня фотографії "Телеграфу" чудом вижила в Охматдиті

Серед численних жертв цілеспрямованої російської атаки на київську лікарню "Охматдит" виявилася родина Петреченків з Кропивницького. Олена, мама маленької Маші, спочатку не хотіла спілкуватися з журналістами. Однак згодом знайшла в собі сили поділитися своєю історією з "Телеграфом", щоб вшанувати пам'ять свого батька, який загинув під час атаки.

"Російська ракета вбила дідуся"

Саме фотографія маленької Маші, зроблена фотокореспондентом "Телеграфу" Яном Доброносовим після ракетної атаки, облетіла весь світ. Вона стала одним зі свідчень російського злочину. Пізніше з цією світлиною зробив публікацію в Instagram берлінський стиліст Франк Вільде. У такий спосіб він хотів привернути увагу світової спільноти.

Завдяки розголосу вдалося зв’язатися з родиною на фото. Як розповідає мама Олена, того дня її шестирічній дитині робили операцію. Під час ракетної атаки дівчинка була у стані наркозу. Тож не усвідомлювала, що відбувається.

— Після того, як вона вийшла з наркозу, почала ридати, у неї йшла кров, яку вона постійно спльовувала. Тоді був хаос, лікарі хотіли записати, що дитина лишилася сиротою. Але потім мене знайшли", — каже Олена.

Сьогодні стан здоровʼя дівчинки у порядку. А Олена так і пояснила доньці, що російська ракета вбила дідуся Вову, і його більше нема…

"Я його знайшла понівеченим"

Родина приїхала до Києва саме задля операції. Дідусь дівчинки, 62-річний Володимир Петреченко наполягав на тому, щоб особисто привезти їх до лікарні.

— Він казав: "Я привезу, я відвезу, я все зроблю", — згадує Олена батька зі сльозами на очах.

Трагедія сталася миттєво. Коли прогримів вибух, Олена кинулася шукати тата.

— Щось мене несло до нього. Бо він завжди нам першим телефонував, писав. А цього разу я не могла до нього додзвонитися, — згадує жінка перші хвилини після атаки.

Олена підбігла до машини: авто було засипане камінням, але батька там не знайшла.

— У мене ще була надія. Я розуміла, що його треба шукати, бо рахунок йде на лічені секунди. І ось я його знаходжу, за будинком… Мене просто привело туди, — згадує жінка, ледве стримуючи емоції.

У Володимира Петреченка була відірвана права рука, закривавлений живіт…

— Я до "швидкої", кажу: "Це мій тато, врятуйте його!' А лікар мені відповідає: "Я бачила, але нічого не можна вдіяти", — розповідає Олена.

Молода жінка не знала, як повідомити про це своїй мамі, яка також поїхала з ними. Але коли та все побачила, то впала на тіло чоловіка і почала ридати.

Медаль від президента і грамоти за працю

Олена з гіркотою згадує про плани батька, які так і не здійснилися:

— Він казав: "Я вийшов на пенсію, тепер буду жити для себе". Тато був переконаний, що у Києві безпечно. Але, так, все в один момент обірвалося і рухнуло.

Володимир Петреченко працював в будівельній фірмі. Ще 2014 року зводив фортифікаційні споруди на Донеччині, чим дуже пишався.

— Здавалося, він не хотів, щоб ми йому казали, що він молодець. Але от зараз я відчуваю, що він би хотів це почути. Я дійсно ним пишаюся, хоча не часто йому це говорила, — зізнається Олена.

Дідусь був справжнім патріотом, каже молода мама.

— Він завжди сварився: "Орки, орки, ці кляті орки, скільки вони принесли зла, скільки вони принесуть". Наша родина багато донатила. Ми підтримували, як могли, українську армію, — розповідає Олена.

У Володимира були грамоти і медаль від Адміністрації президента. Також він мав грамоти від Кіровоградської облдержадміністрації за сумлінну працю і віддану роботу.

— Я хочу, щоб була про нього пам'ять, — каже Олена. — Хочу, щоб Україні давали ППО не тільки, коли трапляються такі трагедії. Коли ракети прямісінько летять у лікарні, в пологові будинки. Світ має якомога більше підтримувати Україну.

На запитання про те, чи вважає вона свого батька героєм, Олена відповідає:

— Так, мій батько для мене герой. І я це буду повторювати. Щоб знали, що він дійсно був гарною людиною. Він дійсно вкладався в державу, бо він був будівельником, — підсумовує жінка.