Рана гноїлася і все було в крові: історія порятунку офіцера поліції Станіслава Борщака з обложеного Маріуполя

Малювання картин у лікарні допомогло бійцю відволіктися від рутини

Офіцер поліції Станіслав Борщак, родом із Волновахи Донецької області, був одним із перших, хто опинився на місці авіаудару по пологовому будинку в Маріуполі. Майже місяць він виконував обовʼязки в обложеному місті: розбирав завали, евакуював мирних жителів, чергував, аби уникнути хаосу серед наляканих містян. Та 20 березня офіцер потрапив під мінометний обстріл — руку майже відірвало, — тож був евакуйований на "Азовсталь".

Про порятунок людей з пологового в Маріуполі, "Азовсталь" зсередини та спецоперацію ГУР з евакуації поранених вертольотами Станіслав розповів "Телеграфу" у новому епізоду проєкту "Лінія спротиву".

Початок "великої" війни

— Буквально за два дні до вторгнення (22 лютого 2022 року. — Ред.) місцеві жителі виходили на мирні акції "Маріуполь — це Україна". Росіян ніхто не чекав.

Опубліковані хроніки і фільм "20 днів у Маріуполі" показують істинне обличчя Росії. Завдяки цим кадрам весь світ побачив, що там відбувалось. Та найжахливіше в місті почалося пізніше…

Здебільшого ми виїжджали на місце загибелі людей. Місцеві приходили й розповідали про трупи, які бачили. Ситуація погіршувалась. З часом виїжджати на кожне місце, де з’являлися загиблі, стало неможливо через тотальні обстріли.

Бувало, йшов на чергування, а на зупинках лежали тіла цивільних. Ховати їх або відносити в інше місце було просто неможливо.

Кадри з місця влучання авіабомби в пологовий будинок стоять перед очима й досі

— 9 березня 2022 року до відділку забігає наш керівник і говорить: "Хлопці, хто зі мною? Людям потрібна допомога". Ми приїжджаємо на місце, а там просто жах: люди в крові, машини горять, все понівечено, дерева повалені, все розтрощено, величезна вирва від авіабомби, будинки "просіли". Все, що ремонтували до повномасштабної війни, — знищено.

Коли я прибув, вже виносили поранених. Швидко підхопив ноші, на яких лежала вагітна жінка, і доніс їх до евакуаційного авто. Фото з нею облетіли весь світ. На жаль, згодом вона померла, і дитина також. Це жахливо.

Потім спускався в підвал, аби перевірити, чи є там люди, яким потрібна допомога. Саме там була вагітна Мар’яна [Вишемирська] — майбутня пропагандистка Путіна.

На чому трималася відірвана рука

— Майже через місяць повномасштабного нападу, 20 березня, повертався після чергування додому, йшов зі знайомим. І зненацька — мінометний обстріл. У момент, коли прилетіло, мене оглушило, знайомого звалило з ніг. Мені відірвало руку. Я не знаю, на чому вона трималась, але добре, що її не відкинуло. Відчув сильний та пронизливий біль.

Сказав знайомому, що покличу допомогу, бо сам його не зміг би врятувати: у мене сильно кровила рука, були пошкоджені коліно і ребро. Але ми тоді навіть жартували. Дочекались, коли обстріл затихне. Рушив по допомогу. Коли біг, з мене просто лилася кров.

Доступу до кваліфікованої медичної допомоги і ліків не було. Вдома знайшов лише пару бинтів, яких при такій масивній кровотечі було геть недостатньо. У мене з собою не було навіть "тривожної валізки", в якій лежав би турнікет і решта медикаментів.

— Перші два-три дні я перебував лише в горизонтальному положенні. Потім знайомий із дерев'яного піддона виламав палицю, примотав її до руки та зафіксував кістки, щоб я принаймні встав. Це все було страшенно боляче.

Рану потрібно було продезінфікувати, бо смерділо дуже. Тканини відмирали, рана гноїлася. Я коли лежав — піді мною все було в крові, бо вона не спинялась. Зупинилась, коли я потрапив на "Азовсталь".

Про евакуацію

— Мене евакуювали 26-го березня зранку. До цього (за один чи два дні. — Ред.) до нашого будинку зайшли наші військові. Дружина покликала їх на допомогу, сказала, що тут поранений поліцейський. Якщо не помиляюсь, це був підрозділ із Кривого Рогу. Вони зрозуміли, що з тими засобами, які мали з собою, не змогли б допомогти, і вирішили, що потрібно мене евакуювати.

Шлях до заводу також був непростим, бо вже тоді все обстрілювали. Коли я вибирався, якраз дуже "крили" ту територію. Коли потрапив у шпиталь на "Азовсталі", на території заводу були близько 300 важкопоранених, тому лікарі тільки через годину чи дві подивились мою рану.

Поставили якусь крапельницю, бо мене стан уже був тяжкий. Я хитався і втрачав свідомість. Зрештою, рану продезінфікували, ножицями без анестезії зрізали відмерлу шкіру, затампонували й закрили бинтами.

Операція "Азовсталь"

Офіцер розповів про частину унікальної повітряної операції ГУР з евакуації захисників "Азовсталі".

— Це було 31 березня 2022 року близько першої ночі. З "Азовсталі" нас перемістили в порт, куди близько 5-ї ранку прилетіли вертольоти і нас евакуювали. Забирали тільки важкопоранених.

Коли ми злітали, в один із двигунів влучила ракета, але не здетонувала. Інший із вертольотів впав, вижило дві чи три людини — вони згодом потрапили в полон. З "Азовсталі" нас доставили до Дніпра в цивільну лікарню. Мене одразу ж поклали на операцію.

Довідково: для реалізації спецоперації ГУР "Азовсталь", зі слів Кирила Буданова, було задіяно 16 вертольотів типу Мі-8, загалом же було здійснено сім менших операцій. Пілоти гелікоптерів доправили понад 30 тонн вантажу, зброю, боєприпаси, медицину, зв’язок, десантували понад 70 бійців підкріплення й евакуювали поранених захисників Маріуполя. На жаль, близько 90% пілотів з цих операцій назад не повертались.

Найважче у лікуванні

— Найважче в період лікування та реабілітації — коли лежиш, все пече, все розрізане, температурить і не можеш навіть встати.

Коли я опинився в Києві для чергової операції, мені зробили пересадку шкіри. Тоді я не міг ходити, бо з лівої частини стегна зрізали шкіру. Перед тобою тільки стеля й чотири стіни, з яких ти не виходиш. Не можеш цього зробити через біль. Важко очікувати результату навіть від реабілітації. Хочеться якомога швидше, але так можна нашкодити самому собі.

Пошуки реабілітації

— Було капець як тяжко. Біль супроводжував сильний. Я не знав, куди звертатись. Знайомі порекомендували мій перший реабілітаційний центр. І це було найкращим рішенням на той час.

Потім уже потрапив у новий центр, який безкоштовно надає допомогу пораненим. Там уже більш новітня реабілітація, яка дала результат. Бо до цього у мене рука взагалі не зросталась у лікті. Я її носив і не міг розігнути. Згинати досі тяжко: навіть немає кута 90 градусів. Однак постійна реабілітація чинить вплив. Мушу не лінуватись, бо бувають моменти, коли не хочеться нічого робити. Та це робити треба.

А пізніше я почав шукати сам і навіть зробив собі презентацію з усіма даними реабілітаційних центрів. Цією інформацією тепер ділюсь із багатьма пораненими поліцейськими, військовими. Ті, з ким спілкуюсь, навіть не знали про ці центри і що туди можна безкоштовно звернутись.

Є знайомі, які платять за реабілітацію. Багато інформації бачу, що люди збирають на це "банки". Коли я бачу такий пост, то надсилаю цій людині інформацію, куди можна звернутись безоплатно.

Звісно, є центри, які надають дорогі послуги з реабілітації, але там також діють знижки. Є центри, що їх підтримують державні організації чи донори. Це ж від людини залежить, що саме обрати. Якщо звертаєшся до лікарів, то вони не володіють інформацією, бо це не їхня компетенція. Шукати самому можливості реабілітації — це набагато швидше, аніж щось від когось чекати. Адже ти втрачаєш час.

Волонтерство і малювання від депресії

— Коли лежав у відділенні неврології в Києві, погодився піти на артреабілітацію. Спершу розмальовували футболки, свічки, створювали вироби з глини, зрештою дійшло до картин. Це відволікало від лікарняної рутини.

І якось "кинули" мою картину — "Волю", яка на морському фоні (асоціація з Маріуполем. — Ред.), на перший благодійний аукціон, і там її продали приблизно за дві тисячі гривень. Ці кошти пішли на реабілітацію. Потім віддав ще одну. Так зрозумів, що можу допомагати. І потім намалював багато картин.

Загальна сума, виручена від картин, — понад 320 тисяч гривень на різні види допомоги. Ці кошти були направлені дітям загиблих воїнів, батальйону на Харківському напрямку, на реабілітацію поранених.

Чому важливо не вестись на ворожі ІПСО

— Я вважаю, що ми маємо бути об’єднані спільною метою, не підігравати ворогу і не вестись на їхні ІПСО, маніпуляції в інформаційному просторі, бути єдиними, розуміти, хто справжній ворог.

Кожен в тилу має робити все, що може. Донатити обов’язково лише перевіреним людям, адже є чимало шахраїв.

Ми мусимо робити спільну справу, яка і доведе нас до фінальної мети — повалення ворога та завершення війни.