Про дрони на кухні, "отруєння" Лорак, і новий скандал у шоубізі: відверте інтерв'ю EL Кравчука

Повномасштабна війна України проти Росії зачепила чи не всі сфери життя українців. Не стала винятком і культура, музика зокрема. Хтось із топових музикантів пішов служити в ЗСУ, випускає патріотичні пісні чи займається волонтерством, а хтось — втік за кордон чи й зовсім виїхав до РФ, підтримуючи агресію Кремля.

Як війна впливає на музичні тренди в Україні? Чому деякі музиканти не повертаються на Батьківщину і що все ж таки сталося з Ані Лорак?

Про це "Телеграф" розпитав популярного виконавця 1990-х, який успішно повернувся на велику сцену після тривалої перерви. Пропонуємо вашій увазі першу частину інтерв'ю з EL Кравчуком.

Про війну, хейт та ухилянтів

— Андрію, почнімо з питання, яке жваво обговорюють: дрони своїми руками. Ви вже почали складати коптери вдома? Наскільки вам як гуманітарію було б важко в домашніх умовах робити БПЛА?

— Думаю, якщо буду складати, це триватиме дуже довго. Десь на третю добу, може, щось і вийде. Але це цікава ідея. Якщо хтось до мене звернеться з такою пропозицією, може, і спробую. До речі, я привозив в Україну з Іспанії деталі для всіх цих моментів.

Але я артист. І якби знімався в кіно у ролі складальника дронів — довго сидів би, складав, зняли б кілька дублів, щоб потім у кадрі все це зробити. У мене такий характер. Якщо беруся за щось, то доводжу справу до кінця.

— Ви зараз працюєте над новими піснями та проєктами. Чи увійдуть ці композиції у якийсь новий альбом? Плануєте черговий реліз?

— Зараз артистам дуже важко мислити альбомами. Бо їх не можна фізично взяти в руки, як CD. Все стало цифровим. Тому хочеться робити цифрові релізи, але щоб була цікава обкладинка, яку можна подивитися і зберегти. Можливо, це теж буде трішечки мистецтво: якийсь ексклюзив, особливий зміст і вся точна інформація.

Якщо купуєш реліз, він буде 100-відсотково ліцензійним. Щоб ти мав усе, що хочеш. Забажаєш "мінус" — будь ласка. Хочеш караоке — будь ласка. Хочеш співати це — будь ласка. Танцювати теж можна (під авторські пісні на якихось шоу, змаганнях, дискотеках тощо).

— Про що будуть ваші нові композиції, якщо не секрет?

— Я зараз працюю над піснею з цікавою назвою — "Діджей". Це історія, яка відбулася зі мною в культовому Cafe Del Mar в селі Сан-Антоніо (Іспанія) на острові Ібіца 2004 року. Там є дуже класна набережна, берегова лінія з каміння і просто море. Дуже так по-людськи. Як вважається, там найгарніша і найдовша у світі сансет-лінія із заходом сонця.

Саме в тому кафе були зустрічі, люди, кохання. Я вірю, що іноді ми можемо за хвилину пізнати один одного краще, аніж все життя з кимось спілкуватись, але так і не знати. А в екстремальній ситуації зрозуміти, що поряд з тобою зовсім не друг. Іноді минають хвилини і все, ти розумієш, що це на все життя, і поруч перебуває своя людина.

От про це буде історія в пісні "Діджей". Саме про цей, можливо, космополітичний мій погляд на життя. Адже я не дуже люблю кордони. Класно було б жити без кордонів, як люди світу, але ж ми вимушені зараз бути з кордонами.

Окрім того, зараз ми працюємо над відеокліпом на мою другу нову пісню "Голлівуд". Там хочеться зробити трішечки специфічну хореографію, але потрібні хореографи, танцівниці. Хлопці ще є, а дівчат взагалі нема. Дуже-дуже мало, їх можна порахувати на пальцях. Тому шукаю танцівниць. Цікаво ж буде хлопцям фронті побачити, що EL Кравчук приїхав і з ним дві дівчинки з балету. Розумієш?

— У своїй пісні "Додому" ви закликали українських жінок повертатися на Батьківщину. Що спонукало написати цей трек? Зараз у контексті мобілізації багато розмов про необхідність повернення не лише жінок, а й чоловіків, які покинули країну…

— Чесно кажучи, бачив за кордоном небагато чоловіків. Але вважаю, що багато з них планують повернутися в Україну. От, наприклад, історія з нашого артистичного життя. У нас із Андрієм Данилком є друг з його колективу — дуже молодий сурмач. На жаль, спочатку війни він перелякався і залишився за кордоном після гастролей. А зараз дуже хоче повернутися і щось зробити для країни. Але постає запитання: "Що зробити? Як повернутися?".

І я це чую не тільки від нього. Справді, є чоловіки, які на момент вторгнення працювали за кордоном, а тепер дуже хочуть повернутися. Але як це зробити? Мабуть, бояться, що їм загрожує служба в армії. Проте в армії потрібні різні люди.

У мене батько був військовим, викладачем, тож я жив у військових частинах і бачив, яка там величезна інфраструктура. Солдатам потрібно їсти, їздити, одяг тощо. Багато професіям є, що там робити, і не треба боятися. І на сурмі в армії теж треба грати.

Але я вважаю: якщо це гарний музикант, який в таких відомих колективах працює, то він корисніший на сцені, бо тил також має бути. Це дуже велика помилка — призивати усіх без розбору. Коли я читаю коменти у себе в соцмережах, де кажуть: "Чому ти не служиш? Іди служи!" А я служу, справді служу, у мене дві медалі вже є. Служу своєю піснею, моя зброя — мій мікрофон. Не знаю, може, це не дуже коректно казати, але я теж готовий співати там, де ризиковано. Я хочу їздити в армію як чоловік і співак на самісінький передок.

Разом з тим дуже вірю, що чоловіки за кордоном мріють, щоб прийняли нормальний закон, який допоможе їм легально повернутися, красиво віддати борг державі, відпрацювати свою "вину" і спокійно повернутися додому.

— У Вас була тривала творча пауза, після якої відбулось гучне повернення у шоубіз і реліз двох альбомів. Хто чи що повернув Вас на велику сцену і чи важко було знову набирати оберти, адже в публічній площині було чимало скепсису, кепкувань і навіть мемів?

— На сцену мене повернули друзі і шанувальники, які писали і телефонували, казали: "Ми розуміємо тебе і ходимо на твої концерти в Берліні. Ми бачимо, ти нормально живеш. Але це клуби. Ти мав величезні аудиторії в Україні. Чому ти там, у Берліні?" А я їм відповідаю: "Я у Німеччині можу співати, що хочу. Там все спокійно".

І мені дуже важко було повертатися. Бо, наприклад, "Радіо Київ" перетворилося на хаб, у якому працювали люди з усього СНД. Я приходив на радіо, а там, наприклад, люди з Білорусі. Звідки вони знають, хто такий Кравчук і що в мене своя історія в житті?!

Я приношу їм свою пісню, а вони дивляться на трек, як на нові ворота. І все. Що я буду їм розповідати? Також пам'ятаю розмову з менеджеркою на каналі СТБ, яка хотіла знімати про мене програму "Моя правда". Вона з першої зустрічі каже мені: "Знаєш, Андрію, я взагалі люблю Домогарова, Женю Міронова (російські актори. — Авт.)". А я її перебив: "Звільняйтесь, що ви тут робите?! Передачу про мене? Ні, не буде". Я так і не підписався на це, і цієї програми не було. З ким мені було працювати? Якщо вона любить Домогарова, то що вона про мене знімає?! В кожній роботі потрібна любов, повага до людини і не тільки.

— Чимало зірок також часом стикаються з хейтом через пісні, стиль життя тощо. Що Вам допомогло протистояти цьому?

— Часом хейт — це цікаво. Люблю хейт в інтернеті. Бо є час подумати, що відповісти. Дуже не люблю, чесно кажучи, хейт у житті, коли люди кажуть щось образливе в обличчя. Неприємне, що тебе принижує. Ми одне одного повинні поважати. А інтернет дає нам можливість діяти анонімно і писати що завгодно. Про мене писали просто абсурдні речі.

Іноді мій менеджер Андрій присилає смішні штуки. Не можу зрозуміти, як це взагалі можна придумати?! Я б теж так хотів. Якби я це придумав і поширював навмисно, це була б інша історія. Є артисти, які намагаються навмисно вигадати меми. Наприклад, Мадонна, яка робить все, щоб про неї постійно писали, щоб меломани всі ці роки ходили на її концерти. І вона не гребує нічим. У мене все по-іншому.

— А були образи чи хейт через заздрощі або конкуренцію? Чи відчувалося це в особистому спілкуванні з нашими зірками?

— Якщо чесно, ні. Зовсім. Бо я завжди працював. Коли була пауза в творчому та публічному житті, я працював. Все одно були концерти, корпоративи, ми бачилися в Україні на знімальних майданчиках і новорічних вогниках. Все одно я був у (публічному) просторі, але не дуже нав'язливому.

Але одного разу я почув такий жарт про себе і цей випадок запам'ятав. Сидимо ми з Лілією Подкопаєвою на концерті "95-го кварталу", а Володя Зеленський чи не у кожному своєму реченні каже: "Звичайно, EL Кравчук та Лілія Подкопаєва були на тому заході. А на цьому, звичайно, EL Кравчук та Лілія Подкопаєва". Тобто, кепкував з нас як тусовщиків.

А тоді як раз був такий період, коли Лілія тільки з'явилася в Києві. Я хотів їй показати все, що можна — від Оперного театру до всіх вечірок. І ми багато ходили кудись.

Лілія — все ж таки олімпійська чемпіонка і має право на тусовки. Я, на жаль, не олімпійський чемпіон і не маю права. А я їй казав: "Ліліє, стоп, гра! Ходи з дівчатами або сама. Я буду робити музику". Бо я не можу, щоб мене писали як про тусовщика, а не співака. Це щось не дуже хороше. І через цей жарт трішечки пригальмував свої часті виходи у світ.

Про "отруєння" Ані Лорак

— Раніше ви також товаришували з Ані Лорак і багатьма іншими проросійськими зірками вітчизняної сцени. Давно розмовляли/бачилися з Кароліною? Чому, на Ваш погляд, вона зайняла таку антиукраїнську позицію?

— З Лілією Подкопаєвою спілкуюсь і зараз, так. А з Ані Лорак — ні. Не знаю, що з нею сталося, це взагалі "отрута" якась, що перетворила її на страхіття. Так ницо впасти! Я розумію, що можуть бути якісь обставини, але взагалі нікому цього не побажав би. Це стосується й деяких інших артистів, що теж так низько впали. Говорю про людей, які народилися в Україні, яким Україна все дала, і таке робити.

Водночас вони ж знають правду і що таке справедливість. Все точно знають. Я у цьому переконаний. Це не ілюзія і не таблетка, яку з'їдаєш і забуваєш все, що було вдома. Ти не забудеш ні материнської мови, ні материнського молока, ні ночей цих, ні Дніпра. Я не забуду ніколи. Я так Київ люблю!

Тому вірю, що ніякі американці, ані хтось інший, хто нам допомагає, не захистять краще за нас самих. Підтримувачам України, звісно, можна подякувати. Але ж, якщо буде якась екстремальна ситуація в Україні, ми всі станемо знову. Я вірю в це без зайвих слів.

— А як українцям налаштувати себе у такі важкі часи на позитив і оптимізм? Як самі боретеся зі стресами і яку можете дати пораду?

— На позитив налаштовуватися не треба. І на оптимізм теж. Це, знаєш, "перебірчик" під час війни. Такий оптимізм, коли всі навколо позитивні, — це вже з іншого життя. Зараз просто потрібно вірити в Перемогу і спокійно робити своє діло. Я вважаю, що українці дуже працьовиті люди, і вони щасливі, коли працюють. У праці вони відкриваються на 100%.

Про Винника і "люстрацію" зірок-зрадників

— Яке майбутнє ви бачите для тих артистів, які покинули Україну після вторгнення. Наприклад, Олег Винник? І що робити зі зрадниками, які перебрались до Росії (умовно, Анна Асті)?

— З ними нічого не потрібно робити. Чи потрібно їх "люструвати", видалити їхні пісні з усіх баз, чи щось таке? Не знаю. Якщо люди не люблять цих зірок, вони не слухають їхні пісні. Композиції самі зникнуть кудись по нецікавості. Я вважаю, що їх не будуть слухати.

— А провести кардинальну ревізію репертуару чи фінансову з огляду на виступи деяких зірок-втікачів у РФ?

— Я про взагалі не хочу про них думати і спілкуватися з цими зрадниками, хто таке зробив. Я бачив недавно Джанго (екс-киянин і путініст Олексій Піддубний, більше відомий під сценічним псевдонімом Джанго, який підтримав повномасштабне вторгнення РФ в Україну. — Ред.) і був у шоці. Я ж не знав, чим він займається. Взагалі не цікавився ним. І тут бачиш пику знайому поряд із Путіним. Ти ж киянин! Хворий, чи що?! Це просто шизофренія, чесно. Знати все, тут жити, а потім зраджувати.

Історія зробить цю ревізію. Вона робить це завжди, обираючи найкраще з пісень, творів, живопису, музики, поезії.

— А з Винником що сталося і що з ним буде далі?

— Винник взагалі мав малий стосунок до України. Багато років працював у Німеччині до того, як з'явився в Києві. Вже мав там кар'єру, співав у театрах. Мабуть, він повернеться до цього, як і виступав на німецькій сцені раніше. І буде жити, як і жив до того, як вирішив пару років у Києві працювати і пару мільйонів євро вивезти в Європу після виборів. І все.

Буде цікаво, коли дізнаються, скільки він заробив на цих виборах, на яких всі програли. Ніхто там не виграв, але гроші заплатили.

— Чи не всі проукраїнські артисти роблять римейки на свої колишні російські хіти. Як ви до цього ставитеся? Чи не псуються ці пісні через переклад? Чому раніше українські артисти в першу чергу освоювати російський ринок?

— Є тонкощі перекладу, це точно. Але є пісні, навпаки, створені українською, а потім озвучені російською. Наприклад, мій трек "Голлівуд" спочатку був написаний українською. Потім я приніс його на "Русское радио", мені сказали: "Ні, не можна!" Тільки російською. Перекладай. З письменницею Машею Штельмах робили цей переклад. А все одно краще і ритмічніше було українською.

Зараз Борис Гриньов зробив дуже класний текст на "Голлівуд". Ця композиція буде як нова сучасна пісня і така, як мала бути в той час. А є пісні, які, може, й не треба перекладати в публічному плані.

Наприклад, є концертна програма. Ти дуже любиш якусь пісню, хочеш її почути. Її співають на концерті українською мовою. Або є пісня "Дорога длинная, да ночка лунная". Її співають французькою мовою, італійською, англійською тощо. В 1968 році вона перемогла на Євробаченні. (Насправді Пол Маккартні запропонував молодій співачці Мері Хопкін виконати сингл на мотив відомого романсу Those Were The Days, який вийшов 20 серпня 1968, очолив британський хіт-парад, змістивши з вершини бітлівський Hey Jude, і протримався на вершині шість тижнів, у США пісня піднялася до №2. — Ред.) Тоді ще не було заборони співати старі пісні. Чому вона не може звучати і українською?

(Наспівує) Шляхами довгими, ночами темними. Та співам тим, що в серці вогнянім. Та старовинною, та семиструнною, яка ночами мучить так мене.

— Красиво звучить, цікаво.

— Скажи! Може, вона так написана була. Звідки ми знаємо, як то було в ті часи, коли її створювали. Тому і Булгакова все ж таки спокійніше потрібно сприймати. Це зараз не на першому місці. У моєму списку дане питання — на останніх місцях. В моєму списку на перших місцях — Перемога, армія, вибори, президент, підтримка (Заходу). Те, про що люди розмовляють.

Іще одна історія спливла, яка мене зачепила сьогодні, і яка стосується тих, хто цікавиться сучасним українським живописом чи модерним мистецтвом (я цікавлюсь, тому що співпрацюю з багатьма художниками як модель у багатьох проєктах).

Мені здається, що декілька людей роблять виставки якоїсь сумнівної художниці (по якості, по всьому), так активно розганяючи її ім'я. Але це наречена якогось чоловіка, який вкрав багато грошей в армії. Тож зараз він намагається зробити з неї художницю, легалізувавши таким чином ці гроші. Одна її картина коштує 100 тисяч доларів.

Хто ти така?! У нас є величезні художники класні. Їхні роботи не коштують стільки. Що ви робите?! Розганяння цього для легалізації грошей? Хоча є чимало справжніх художників, які хочуть розвивати сучасне мистецтво, а не користуватись ним як прикриттям. Це вже скандал.

Довідково

• EL Кравчук, справжнє ім'я якого Андрій Остапенко-Кравчук, народився 17 березня 1977 року (зараз йому 46 років) у литовському місті Вільнюс. 1989 року родина переїжджає до Києва, де Андрій закінчив школу та вступив до київського Музичного училища імені Глієра. Одночасно навчався і в Університеті імені Драгоманова на історичному факультеті.
• 1995 року Андрій Кравчук переміг на міжнародному конкурсі "Червона Рута". Тоді ж і розпочав свою музичну кар'єру та запис першого альбому. У 1997 році вийшов його перший альбом "Нічий". Всього в доробку артиста 9 альбомів, з яких 7 він випустив до творчої паузи і ще два з 2021 року.
• На початку 2000-х EL Кравчук (де EL — означає електронний), був дуже популярним та затребуваним артистом, він брав участь у різних телешоу, робив успішні дуети (наприклад, з Вєркою Сердючкою) та навіть знімався у фільмах та серіалах, робив мюзикли. Однак після гучного успіху артист на довгий час "зник з радарів" українського шоу-бізнесу. І лише останніми роками відновив свою творчу діяльність.

*Про любов до історії, вивчення української і Фаріон, провокацію Скрябіна, Петлюру та перевтілення у Тараса Шевченка читайте у другій частині інтерв'ю з EL Кравчуком на "Телеграфі" завтра зранку, у вівторок 23 січня.