Після смерті українських воїнів сім’ї загиблих проходять свою особисту війну. І про це треба писати.

Читать на русском
Автор
886
Українських воїнів ховають із почестями
Українських воїнів ховають із почестями. Фото facebook.com/Church.ua

Політичний оглядач, парламентський журналіст, автор порталу "Телеграф" Юлія Забєліна поділилася своїми переживаннями після похорону українського військового, який загинув на "Азовсталі"

Я хочу відчути весь біль цієї війни та не дистанціюватися від неї.

Зараз була на похороні героя, який загинув на "Азовсталі". Ще у квітні. Поховати змогли лише зараз, бо… про це напишу у репортажі, наскільки зможу. Тому що після смерті сім’ї загиблих проходять окрему свою особисту війну. І про це треба писати.

Хоча розуміти, як правильно писати про такі речі, ще належить. Навіть фізично тяжко.

Паралельно читаю книгу "Травма та зцілення" про жертв політичного терору, воєн та насильства, і там автор пише, що ветерани війни у В’єтнамі багато говорили після повернення про те, що мало хто насправді хоче знати реальну правду про війну.

Напевно, це й з одного боку нормально. Важко було б продовжувати у Києві вести мирне життя, знаючи, що на Байковому цвинтарі неподалік центру постійно когось кремують та ховають.

Правда про смерть взагалі мало кому потрібна, бо це складна тема.

Мені у цьому розумінні дуже допомагає особистий досвід втрат і інший важкий досвід.

А ще мені дуже подобається культура ставлення до загиблих військових в Америці. Мені подобається, що вони мають Арлінгтонський цвинтар, де поховані військові, які брали участь у різних війнах. Поховані з почестями за участю перших осіб країни. Подобається їхнє ставлення до ветеранів. Нашому міністерству ветеранів ще багато чому доведеться повчитися там. І нам теж потрібне таке особливе місце поховання. Тому що ці герої гідні того, щоб їх шанували після смерті. І тут мені теж подобається позиція "Азова" (які вони круті!): вони хочуть зробити меморіал у Києві, де будуть поховані всі захисники Маріуполя.

Нам ще жити пліч-о-пліч зі смертю дуже довго. Навіть після закінчення війни. І це варто розуміти.