Рацією передали: евакуації не буде. По мінному полю тягнули... на "кравчучці" – голлівудська історія порятунку ветерана

"Уявлення про війну у мене формувалося з фільмів, де безсмертний Термінатор всіх знищує, та в реальності все інакше", – каже 25-річний ветеран з Івано-Франківська Володимир Чернега. Втім, направду, історія хлопця схожа на кінематографічний сюжет, адже після отримання важкого поранення військовий більше доби не міг вибратися з-під обстрілів і його евакуація перетворилася на гостросюжетну історію, яку боєць розповів "Телеграфу".

"Хотів взяти участь в історичних подіях"

Володимир Чернега ще з юних років мріяв стати військовим. Після школи вступив до інституту на "Кібербезпеку", та з навчанням не склалося, то ж хлопець відрахувався та пішов служити строкову службу в повітряних силах.

Та після демобілізації Володимир потрапив на роботу в банк, де і працював до початку повномасштабного вторгнення.

– А 24 лютого 2022 року о п'ятій годині ранку друг мене розбудив і каже: "Війна почалася". Як війна? Звісно, в медіа про це говорили, та я до останнього не вірив, що в ХХІ столітті може бути така велика і страшна війна, – розповідає чоловік.

Втім, спочатку Володимир не усвідомив всієї серйозності моменту. На цей день він з другом запланував подорож в Чехію, то ж хлопці вирішили нічого не скасовувати, тому сіли в автівку і поїхали у бік кордону.

– Я побачив багато військової техніки на дорогах і мене якось в цей момент душею потягнуло до всього цього. Я зрозумів, що також хочу брати участь в цих історичних подіях. І кажу другу: "Поїхали назад в Івано-Франківськ, вип'ємо кави та я піду у військкомат", – пригадує ветеран.

Сказано – зроблено. Володимир потрапив у 10-ту окрему гірсько-штурмову бригаду "Едельвейс". Спочатку служив на Волині, чергуючи на кордоні з Білоруссю. Потім була Київщина і Донеччина.

– Перші бойові виходи це на адреналіні, емоціях і патріотизмі. Плюс ти ще не розумієш, що може з тобою трапитись, адже уявлення про війну формувалося з якихось фільмів, де безсмертний Термінатор всіх знищує. Та чим більше ти маєш бойових виходів, тим більше у тебе досвіду, відповідно, страшніше перед кожним виходом, адже ти вже знаєш реальність війни, – пояснює чоловік.

Характеризуючи ворога, ветеран зазначає, що хоч в російській армії і вистачає навчених військових, проте основна їхня мотивація – гроші.

– Просто за підписання контракту до 50 тисяч доларів. А воюють, здебільшого ж не високоосвічені люди – батраки. Вони сидять в кредитах, їм нема чого робити, а тут тобі дають легкі гроші. Тому вони і йдуть воювати, – каже Володимир.

"По рації передали – евакуації не буде"

Згодом боєць перевівся у Третю штурмову та вирушив воювати на Харківщину, де в серпні 2024 року і отримав важке поранення.

В той день Володимир разом з побратимами заходив на позицію, яка одразу ж "гаряче" зустріла військових.

– Тільки но ми скинули речі з пікапу, як миттєво почався обстріл з міномету, – розповідає ветеран.

Військові швидко сховалися в окопах, а вже наступного дня отримали команду переміститися на іншу позицію в лісосмузі. Чоловікам треба було рушити відкритим полем повз купу підбитої техніки. Дорога, звісно ж, була замінована, а над головою висіли ворожі дрони

– Тому цю відстань у 300 метрів потрібно було пройти якомога швидше, адже укриття ніякого не було. Якщо дрон до тебе підлетить, то ти вже потенційно двохсотий, або трьохсотий, – пояснив співрозмовник. – Переді мною йшов хлопець, він крикнув: "Дивіться під ноги, тут міни". І не дійшовши метрів сто до лісосмуги, я наступаю на міну… Одразу стан шоку. Перша думка – не хотілося вірити. Два роки провоювати і наступити на довбану міну… Ну як так? Дивлюсь на ногу: взуття розірване, а передньої частини ступні взагалі немає.

Володимир опинився на відкритій ділянці посеред поля. Потрібно було терміново знайти укриття. Чоловік наклав собі турнікет, однак йти вже не міг. Боєць спробував використати як милицю автомат, та за декілька кроків впав, втративши рівновагу. Врешті, побратими допомогли ветерану і затягли його в бліндаж, який був настільки маленький, що радше схожий на нору в землі.

– Спочатку не було боляче. Коли ж мене затягнули в ту нору, мозок зрозумів, що я опинився в плюс-мінус безпечній обстановці і тоді почався справжній біль. Це було просто жахливо: п'ять хвилин відчувалися як година. Та я думав, ну гаразд, зараз 2-3 години перетерплю, а там приїде евак та забере мене, – пригадує Володимир.

Та згодом по рації передали – евакуації не буде! Треба терпіти до завтра! Для пораненого чоловіка це стало справжнім ударом і тільки сильне знеболювальне хоч якось допомогло військовому впоратися з болем.

Наступного ранку ветеран вибрався з бліндажа і заповз в підбитий БТР, очікуючи евакуації. Володимир розраховував, що за ним приїде техніка, та замість неї з'явилися троє побратимів.

– Я питаю: "Хлопці, а ви також на евакуацію?" Вони відповідають: "Та ні, ми прибігли тебе забрати. Зараз будемо тебе на візку витягувати". А візок такий, як "кравчучка" з якою бабці на базар по картоплю ходять. Я тоді подумав, що все, мене звідти вже не витягнуть. Ну як це на візку, по відкритому полю, під дронами… – розповідає ветеран.

Та побратими впорались. Вони дотягнули чоловіка до більш безпечної позиції і стали чекати на БТР, який під обстрілами вже рушив на порятунок Володимира.

– Мене винесли з лісосмуги і поклали на землю. Я вже став чути звук мотору, я бачу техніку, вона до мене не доїжджає метрів 30… і підривається на міні. Все, ніхто нікуди не їде, – каже військовий.

Чоловіка знову занесли до бліндажу, та залишатися там було небезпечно, то ж побратими вирішили продовжити операцію "кравчучка" і більше двох кілометрів пораненого військового тягнули до точки евакуації. У підсумку, порятунок Володимира тривав більше 30 (!) годин.

"Перший бій у боксі, як перший вихід на позицію"

А далі був стабілізаційний пункт і госпіталь в Харкові, де і відбулася ампутація травмованої ноги. Втім, чоловік запевняє, що це не стало для нього трагедією.

– Я був на позитиві і проблем у мене не було. Треба в житті відштовхуватись від того, що у тебе є на даний момент. Не треба жалкувати, що втратив ногу. Навпаки, треба було думати як діяти в ситуації, в якій ти вже опинився. Я розумів, що зараз технології розвинені, можна собі поставити гарний протез і жити повноцінне життя, – пояснює військовий.

За великим рахунком так і сталося, після загоєння ран боєць буквально за три тижні опанував ходу на штучній кінцівці.

– І зараз я вранці прокинувся, вдягнув протез і так до самого вечора. Не використовую ні милиці нічого такого. У мене нормальна, рівна хода і стороння людина навіть не помітить, що я на протезі, – підкреслює чоловік.

А згодом, Володимир настільки впевнено навчився триматися на ногах, що зайнявся… боксом! Ветеран виступає на великому ринзі і, за його словами, отримує справжнє задоволення від випробовування себе на міцність.

– Перший бій, напевно, як перший вихід на бойову позицію. Ти просто не дуже розумієш, що з тобою відбувається. Та найкращі емоції після бою: натхнення, відчуття сили духу і хочеться ставати тільки кращим. Відчуття класні. Це дає азарт, адреналін, тобто саме те, чого і потребують зараз військові після бойових дій, – резюмує ветеран.

Крім того, з протезом Володимир навчився керувати автівкою, повернувся до роботи в банку і насолоджується повноцінним життям.

Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.