Я вирішив застрелитись, щоб врятувати побратима, та у бога були інші плани, – історія розвідника з Одеси

Якщо Держкіно колись раптом забракне ідей для створення українських фільмів, то історія 42-річного розвідника Дениса з позивним "Єврей", без сумніву, варта екранізації. Бо ж саме життя інколи моделює такі сценарії, до яких не додумаються навіть професійні фільмейкери.

З відірваною кінцівкою в маленькому бліндажі, разом з пораненим побратимом, чоловік 11 днів (!) тримав позиції. Військовий вже готувався померти, "Але у бога були інші плани", – каже Денис. Своєю історією війни захисник поділився з "Телеграфом".

"Я був той лопух, хто вважав, що війни не буде"

Денис "Єврей" уродженець Одеси. В цивільному житті працював моряком, та коли в його родині з'явився син, чоловікові довелося покинути довготривалі морські рейси.

– Це така професія: або працюєш моряком, або родиною займаєшся. Я обрав друге, – каже Денис.

Як і багато хто з українців, чоловік не вірив у можливість повномасштабної війни.

– Я був той лопух, який вважав, що ніякої війни не буде. Доводив дружині з точки зору логіки, що цього ніколи не станеться. Ну це тому, що я сам собі не міг пояснити реальних причин для такого вторгнення, – зазначив "Єврей".

Все змінилося 24 лютого 2022 року, коли Денис прокинувся від звуків вибухів. Паніка охопила його лише на мить. Разом із братом він вирушив до військкомату.

– Там було дуже багато добровольців, ніхто не боявся. І люди якось схопили таку хвилю, що вся Україна об'єднується. Я відчув це, – каже чоловік.

Строкову службу Денис не проходив, то ж у військкоматі лише записали його дані, сказавши чекати дзвінка. Та Денис чекати не став — пішов прямо до військової частини Національної гвардії.

– Стукаю у ворота. Відкриває молодий строковик. Я кажу: "Хочу служити". Він покликав майора, я йому все пояснив. І навіть не проходячи медичну комісію вже наступного дня я отримав військовий квиток, – пояснив військовий.

За словами Дениса, рішення піти на війну не було продиктоване надмірним пафосом чи героїчними поривами.

– Я просто хотів довести і собі і рідним, що ми не боїмося ворога і що я можу захистити своїх близьких, – пояснив чоловік.

Після двох тижнів служби в Одесі його разом із іншими добровольцями відправили на Запорізький напрямок у складі бригади НГУ "Кара-Даг".

Завдання – вижити

На фронті Денис зіткнувся з жорстокою реальністю війни.

– Ми були просто в шоці від кількості снарядів, які падали на нас. Щогодини, щохвилини, двадцять чотири на сім. І так близько і так потужно. Так, росіяни дуже сильно поступалися нам у штурмових діях, але снаряди… Дрони, артилерія, дрони, артилерія… Нас просто саджали в ці ями-бліндажі і ми постійно сиділи під обстрілами, – пригадує він.

Військовий шлях Дениса тривав більше року до квітня 2024-го. Аж поки ворог не вирішив застосувати хімічну зброю по позиціям нацгвардійців. Захисник запевняє, що це найстрашніший досвід, який він отримав на фронті.

– Була гарна сонячна погода. Сталося затишшя: близько півтори години нічого не розривалося. Ми з хлопцями навіть трохи розслабились: посміхаємось, п'ємо каву, аж раптом на нас починають скидати гази з дронів. А протигазів у нас ні в кого не було! Падає і шипить. Починається паніка. А який же він задушливий той газ, ви навіть уявити не можете. Починається такий сильний кашель, що легені працюють тільки на видих, а вдихнути ти не можеш. Чесно, я думав, що це якась Перша світова, – каже захисник.

У цей момент ворожий снаряд поцілив поруч, тяжко травмувавши Денису ноги. Коли захисник отямився і оцінив обстановку, то зрозумів, що із всієї групи залишився живим тільки він і поранений побратим Павло.

– Спочатку у нас був відчай. Але потім ми з Пашею впіймали хвилю героїзму, потиснули один одному руки, як у кіно, і сказали: "Для мене честь служити з тобою". І вирішили триматися до останнього, – зазначив чоловік.

В маленькому бліндажі посеред поля, без жодного зв'язку зі "своїми", двом військовим залишалося тільки одне – вижити.

– І інших варіантів у нас не було. Ми знали, що нас розстріляють, тому що ці придурки вважали, що Національна гвардія це "нацисти". А плюс я ще був розвідником. Мене б дуже сильно катували, тому здаватися в полон точно не варіант, – пояснив Денис.

Хоч бліндаж, в якому опинилися побратими, був настільки маленький, що радше нагадував звірячу нору, Побратимам пощастило з його розташуванням, адже дістати цей схрон артилерією росіяни не могли.

– Влучити у нас можна було тільки з FPV-дрону. Разів сто вони над нами пролітали і кожного разу серце завмирало, – пригадує Денис.

Так минав день за днем, а за чоловіками ніхто не приходив. Надія на евакуацію поступового згасала. Ситуація ставала все більш драматичнішою, адже травмована нога у Дениса почала відмирати і чоловікові доводилося накладати турнікети все вище.

– Кожного разу мені доводилося прощатися з частиною ноги. У мене шість сантиметрів кукса. От і уявіть собі, куди я наклав останній турнікет," – говорить він.

Після семи турнікетів (!) сил у захисника майже не лишилося. Денис став готуватися до найгіршого.

– Вище турнікет вже не було куди накладати. Я розумів, що ще трохи часу, і у мене почнеться зараження крові і все. Я кажу Паші: "Я зараз помру поряд з тобою. Мені треба вийти з бліндажа, та застрелитись. Наші дрони мене побачать (чіткість зображення дуже гарна), а я застрелюсь, показуючи рукою на бліндаж і вони зрозуміють, що тут залишився ти і прийдуть за тобою" – розповів Денис свій жахаючий план.

Та у бога, як каже чоловік, план виявся геть інший. Повертаючи позиції у ході контрнаступу, бліндаж Дениса та Павла несподівано почали штурмувати… бійці "Кара-Даг".

– Слава богу, що нас не закидали гранатами, а почали питати хто ми такі. Кричать: "Сдавайся, п*дар’. А я відповідаю: ‘Сами вы п*дары. Слава Украине!" Обійнялись з Пашею та стали чекати – все, зараз нас точно закидають гранатами і це наш кінець, – згадує Денис.

Декілька хвилин, і військові між собою розібралися, а Дениса з Павлом відправили на евакуацію. У підсумку, з травмованою кінцівкою, чоловік 11 днів (!) виживав в норі посеред поля.

– Військові медики досі кажуть, що таке неможливо. Коли мене привезли до лікарні в Запоріжжя, то навколо мене зібрався цілий консиліум медиків, знімали на камери. Вони такого раніше не бачили, адже згідно з моїми аналізами я вже був мертвою людиною. В крові не було нічого: ні кисню, ні гемоглобіну, і самої крові я втратив дуже багато, – зазначив військовий.

"Допоможу ветеранам в будь-якій точці України"

Медикам довелося ампутувати чоловікові практично повністю праву кінцівку і стопу на лівій нозі. Втім, за словами чоловіка, пережити психологічно такі травми для нього було не вкрай важко і трагічно.

– Можливо, мені було набагато простіше психологічно впоратись, тому що я хотів вижити. Я був дуже щасливий, коли мене рятували. Знаєте… Так хотілося жити і так страшно помирати, – підкреслив захисник.

Близько року знадобилося чоловікові, щоб опанувати впевнену ходьбу на протезах.

– Взагалі то хлопці з такими ампутаціями не ходять. Їм видають протези, вони сідають у крісла колісні і все. Та я навчився ходити. Одна нога у мене майже на місці – тільки стопи немає. Плюс я раніше багато займався боксом, акробатикою, тому тут у мене перевага над пересічною людиною, адже я контролюю найменші рухи м'язів, – пояснив Денис.

Завершивши власну реабілітацію, чоловік загорівся підтримкою і допомогою у відновленні для інших ветеранів. Денис подорожує по всій країні, мотивуючи поранених військових до життя.

– Наприклад, нещодавно мені зателефонувала дружина одного важкого військового, який зараз в госпіталі і залишився без рук, ніг і ока. Каже, що він не хоче жити. Я до нього буду їхати і за десять хвилин переконаю. Він стане невиправним оптимістом і буде радіти, що живий. Я просто йому нагадаю, як він хотів жити, коли його рятували. Згадай це! Дякуй богові, що він дав тобі ще час радіти, чути своїх близьких, просто відчувати повітря, продовжувати мислити! – каже захисник.

Крім того, "Єврей" заснував спортивну організацію для ветеранів із тяжкими пораненнями, де вони займаються адаптивним веслуванням.

– Сонце сяє, бриз, тепле спілкування. Пливеш, радієш, п’єш чай, знімаєш ролики. ПТСР одразу зникає і всі думки про суїцид випаровуються. Коли людина знаходиться серед рівних, то знову віднаходиться цей дух об’єднання. Як тоді, коли всі ми стояли в чергах до військкоматів, – ділиться він.

Команда ветеранів виступає на чемпіонатах України, їздить світом, встановлює рекорди.

– І зупинки не буде. Кому потрібна допомога, я приїду в будь-яку точку України, заберу його в Одесу, він пройде тут реабілітацію і все у нього буде добре, – запевняє Денис.

Свій натхненний оптимізм чоловік проектує і на всю українську націю.

– Коли я лежав в тому бліндажі, то в голові перебрав всі варіанти, як мене можуть врятувати і жоден варіант не підходив. Але у бога інші плани на нас. Тому я вірю і в Україні і відчуваю, що бог нас не залишить. Не знаю як, але ми будемо врятовані, – резюмував Денис "Єврей".

Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.