Втратив ногу і врятувався в ковші від трактора, а тепер він чемпіон світу з єдиноборств, - історія вибухотехніка

Війна перетворює життя на випробування, але не на вирок. Все частіше наші герої демонструють неймовірні здобутки, зокрема у спорті. На міжнародних змаганнях вони руйнують стереотипи про неміч та доводять: людський дух не має меж. Серед таких прикладів — історія поліцейського-вибухотехніка Владислава Горнодя, якою захисник поділився з "Телеграфом".

Від поліції до саперної служби

Владиславу Горнодю 35 років, він родом із Сваляви, що на Закарпатті. До вибухотехнічної служби Владислав прийшов у 2019 році. До цього працював у поліції, але вирішив спробувати щось нове.

– Я хотів займатися чимось важливим, тому обрав роботу сапера. Спробував — і зрозумів, що це моє, — згадує він.

24 лютого 2022 року Владислав був на роботі, коли дізнався про початок повномасштабного вторгнення.

– До останнього не вірив, що Росія піде на таку масштабну агресію проти України. Це просто не мало логіки, — ділиться чоловік.

А вже у березні 2022 року, коли з Сумщини, Київщини, Чернігівщини почали вибивати противника, Владислав долучився до зведених загонів, щоб розміновувати та зачищати території. Першим містом він побачив Бучу, потім аеропорт у Гостомелі. На розмінування пішло декілька місяців. Там було багато снарядів, мін та гранат.

Під час роботи Владислав стикався з різними видами мінування. Найбільше вразила винахідливість ворога.

– Росіяни закопували протитанкові міни, замість стандартних підривників вставляли протипіхотні міни. Людина наступала, і вибухали обидві міни одночасно. Шансів вижити просто не було, — говорить він.

Небезпека, що ховалася під землею

Зрештою Владислав також підірвався на міні. Це сталося під час розмінування поля в Чугуївському районі Харківської області.

– Ми розміновували поле, де були позиції ворога. Міна була замаскована уламками, щоб металошукач плутався. Я шукав і щупом, і металошукачем, але все одно наступив лівою ногою. Від вибуху стопу повністю відірвало, — розповідає чоловік.

Серед колег Владислава також час від часу траплялися поранення.

– Ми всі розуміли ризики цієї роботи. Але ж хтось має це робити, — додає захисник.

В евакуації допоміг трактор

Колеги декілька кілометрів несли Владислава від місця поранення на руках. Потім фермер на тракторі допоміг доставити його до машини швидкої.

– Хлопці взяли трактор, мене поставили в ковш, так і вивезли. Річ у тім, що ніяка інша машина не могла під'їхати до мене. Вже потім на поміч прибула карета швидкої допомоги, — згадує Владислав день поранення.

За його словами, все відбувалося швидко. Після того, як він наклав турнікет, то зрозумів: є лише дві години, щоб вижити.

Далі були місцева лікарня, Харківський військовий шпиталь, згодом — лікарня МВС.

– Я вже не думав як врятувати стопу, я думав про те, що треба рятувати те, що лишилося від стопи, — ділиться Владислав.

Пізніше йому провели кілька операцій.

– Точно не пам’ятаю кількість, але була реампутація й ще кілька втручань, — додає чоловік.

Найважче — знову навчитися ходити

Перші місяці були надзвичайно складними фізично.

– Рана була свіжа, біль — постійний. Пересуватися на милицях було дуже важко, — згадує він.

За словами Владислава, рятувала підтримка близьких людей.

– Найбільше мене підтримала дружина Валерія. Вона завжди казала: "Все буде добре, ми все переживемо разом". Її віра додавала мені сил. Родина також була поруч. Всі казали, що все у мене буде добре. Потрібно реабілітуватися, стати на ноги та рухатися вперед, — згадує Владислав.

Зрештою так і сталося. Спочатку Владислав отримав тимчасовий протез в Угорщині, а згодом, у США, встановили постійний.

– Центр у США я знайшов сам через інтернет — дуже хороші відгуки мав Protez Foundation. За два місяці реабілітації там я відчув, як американці підтримують українців. Вони дякували за нашу службу і за те, що ми захищаємо демократію. Вони також співчували й говорили, що хочуть нашої перемоги, — каже вибухотехнік.

Сьогодні Владислава вже понад рік не турбують жодні болі, зокрема й фантомні.

– Ні шов, ні кукса не болять, усе добре, — радіє Владислав.

Нове ставлення до життя

Після повернення до звичного життя Владислав не відчуває значних змін у буденності. Він працює, займається спортом, як і раніше. Єдине — тепер носить протез. Спершу перехожі звертали увагу на штучну кінцівку.

– Люди дивилися, але я швидко до цього звик. Зараз цього навіть не помічаю. Бувало, що в протезі проходив понад дві доби, навіть спав у ньому. Уже звик, — ділиться Владислав.

Чоловік продовжує спілкуватися з колегами-вибухотехніками та знайшов багато друзів серед ветеранів.

– Ми підтримуємо зв’язок, ділимося корисною інформацією та допомагаємо одне одному, — говорить він.

Єдине, що змінилося у житті Владислава — ставлення до життя.

– Я зрозумів, що потрібно цінувати кожен день. Не варто відкладати на завтра те, що можеш зробити сьогодні. Життя — це зараз, — запевняє ветеран.

Спорт і натхнення без меж

Після реабілітації Владислав повернувся на службу. Спершу знову приєднався до вибухотехнічної служби в Закарпатській області. Згодом його відрядили до МВС на посаду головного спеціаліста Управління по роботі з постраждалими та їхніми родинами. Його робота включає підтримку поранених, сімей зниклих безвісти та загиблих.

Владислав допомагає, використовуючи власний досвід. Розповідає, як пережити складні моменти та швидше пройти реабілітацію.

Крім того, важливою частиною життя Владислава завжди були єдиноборства, які він не залишив навіть після поранення. Чоловік виступає в дисципліні змішаних єдиноборств — комбат самозахист ICO (International Cомbаt Organisation).

– Ще до поранення я вигравав чемпіонати світу, Європи та України. Зараз спорт для мене — це більше, ніж змагання. Я вирішив виступати у звичайних категоріях, попри ампутацію, щоб показати: нічого неможливого немає, — зазначає спортсмен-вибухотехнік.

Владислав став єдиним учасником із протезом, що виборов призове місце на Чемпіонаті світу з комбату ICO, який відбувся у Великій Британії.

– Крок за кроком, я повернувся до змагань. Уже здобув два перших місця на чемпіонаті світу. Планую продовжувати, щоб надихати інших. Кожен заслуговує на шанс проявити себе, незалежно від обставин, — підкреслює захисник.

На думку чоловіка, ні в якому разі не потрібно нікого дискримінувати. Навпаки, потрібно показати, що якщо людина вирішила виступати у звичайній категорії, то нехай виступає. Це навіть може сприяти тому, щоб люди з ампутаціями швидше інтегрувалися в соціум.

– Прийміть себе такими, якими ви є зараз. Так, як раніше, вже не буде. Але це не означає, що не може бути навіть краще. Головне — йти вперед, ставити цілі та не зупинятися. Усе можливо, якщо ви цього хочете, — резюмував Владислав Горнодь.

Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.