На Курщині воює "сталевий" піхотинець на протезі, який вижив після трьох поранень і танкового обстрілу

Морський піхотинець є володарем національного рекорду України

Морський піхотинець 46-річний Дмитро Долгіх – один із тих військових, кому без перебільшення пасує визначення "сталевий". На фронті чоловік був поранений тричі! Під час останньої травми у липні минулого року Дмитро втратив кінцівку. За великим рахунком, військовий вже міг би звільнитися з армії за станом здоров’я, але чоловік вчинив інакше: повернувся на фронт на протезі і продовжує трощити ворога на Курському напрямку. Свою історію боєць розповів "Телеграфу".

З атомників у військові

Дмитро Долгіх уродженець міста Енергодар. Там він провів більшість життя і працював на Запорізькій АЕС. В 2021 році чоловік вирішив круто змінити своє життя та стати військовим.

– Мені запропонували піти на службу і підписати контракт. А ви ж розумієте, як у кожного хлопця: служба, форма, зброя… Тим паче, мені запропонували піти в морську піхоту – елітні війська. Сіли з дружиною, подумали і прийняли це рішення, — пригадує Дмитро.

Чоловік потрапив в армію якраз напередодні повномасштабного вторгнення РФ, коли в повітрі вже смерділо війною.

– Коли я почав служити, всі ці розмови про війну були у військовому середовищі. Але в реальність цього все ж таки не вірили. Повірили лише тоді, коли все почалося, — каже співрозмовник.

Три поранення

Початок "великої" війни морський піхотинець зустрів якраз на бойовому чергуванні.

– Чергування закінчувалося, мене повинні вже були змінювати, аж раптом о п’ятій годині ранку я побачив розрив снаряду над Бердянськом. Коли повернувся в частину, то там вже загальні збори і виїзд на позиції, — розповідає боєць.

Перше зіткнення з ворогом для Дмитра відбулося в невеличкому місті Васильївка, що на Запоріжжі. Підрозділ отримав завдання зупинити ворожу колону військ. Потім були Херсонський, Донецький та Харківський напрямки.

– У орків, на жаль, є не тільки чмобіки. Є багато кадрових військових, які пройшли Чечню і інші гарячі точки і розуміють, як воювати. Крім того, у них більше боєкомплекту для техніки і артилерії, — каже військовий.

Розповідаючи про своє поранення, Дмитро іронізує.

– А яке саме поранення за рахунком вас цікавить, — жартує морський піхотинець. – Перше моє поранення було в районі Водяного на Донеччині. У мене уламком була перебита кістка стегна. Під Авдіївкою були гази, а третє, найважче, я отримав вже на Запорізькому напрямку.

В той липневий день 2023 року, по позиціям підрозділу Дмитра поцілив танк.

– По нам працював танк. Перший приліт – метрів за вісім від мене. Від нього посікло уламками ноги. Я тільки встиг повернутися і другий приліт вже на мене, — пригадує чоловік.

Евакуації довго не було і Дмитро вже почав думати, що не вибереться з-під обстрілу.

– Тільки-но травмувався, одразу наклав турнікет, вколов собі обезболююче і став чекати евакуації. Години півтори чекав. Чесно кажучи, думки тоді були різні, бо я вже потихеньку втрачав свідомість, рвав і в тілі з’являлася слабкість. Думав, що все скінчено: тут я зараз вже і залишусь назавжди, — каже морський піхотинець.

Втім, доля виявилася прихильною до військового і побратими врятували життя чоловіку. А далі перед Дмитром постала чи не найтяжча дилема у житті: дозволити лікарям провести ампутацію ноги, чи зберегти кінцівку, але кульгати до кінця життя.

– Мені відірвало половину стопи. В лікарні в Запоріжжі мене запевнили, що оскільки зберіглася кістка, то я зможу ходити. Потім мене перевели в госпіталь в Хмельницькому і там пояснили, що ногу мені можуть залишити, але спиратися мені буде важко і я буду кульгати. Тому прийняли рішення, що мінімально мені ногу все ж відріжуть і буде протез, — пояснює військовий.

Дмитро зізнається, що на ранок після операції з ампутації перебував у відверто пригніченому стані.

– Вранці прокинувся і побачив перед собою хлопців без рук. І перша думка: а що краще? Руку втратити чи ногу? І щось так психологічно справа у мене йшла до якоїсь зневіри. А потім я подумав, що добре, що у мене лишилися руки, а стопа… І настрій у мене став більш оптимістичний, я хотів скоріше вилікуватись. Все залежить від мозку: як ти себе налаштуєш, так і буде. А якщо б я постійно думав, що от я втратив ногу, то це було б значно гірше. Крім того, дружина дуже підтримувала. Перше моє поранення для неї було шоком, а після третього вже спокійніше до цього поставилась. Головне – що я живий, — зазначив боєць.

Став на протез і знову до армії

Протезувався чоловік в Україні, хоча й мав пропозиції пройти реабілітацію за кордоном.

– Все одно всі деталі для протезів постачаються з-за кордону. У нас роблять тільки куксоприймачі, а стопи привозять з Японії, Німеччини. А у протеза ж є строк обслуговування. І коли настане цей час, українські виробники можуть не взятися за таку роботу з обслуговування протезу. Це знову треба виїжджати за кордон, десь когось шукати. А це гроші та час. Та і я ж діючий військовий, я поки нікуди не можу виїхати. Але мені і в Україні все зробили не гірше, ніж за кордоном, — запевняє військовий.

Дмитро досить швидко опанував ходьбу на протезі і вже через шість (!) місяців після ампутації знову був в строю. Ба більше, в вересні чоловік навіть вписав своє ім’я до книги рекордів України. Військовий простояв на одній нозі з додатковою вагою у руках вісім хвилин дев’ять секунд. Це рекорд для людей з ампутаціями.

– Взагалі то мені потрібно було простояти усього п’ять хвилин. Я трохи потренувався з пляшками від води і в результаті простояв вісім хвилин і дев’ять секунд, — каже Дмитро.

Наразі ж морський піхотинець воює на Курському напрямку. Протез не заважає йому виконувати бойових завдань.

– Я себе почуваю цілком добре. Я зараз ходжу не кульгаю і навіть непомітно, що я на протезі. Я ж кажу: головне як себе налаштуєш, — підкреслює чоловік.

Чому не пішов з ЗСУ після важкого поранення, хоч і мав на це повне право?

– А хто це буде робити? – по-військовому прагматично відповідає Дмитро. – Коли є у війську мотивовані люди, це ж добре. Ви ж бачите, скільки СЗЧ, скільки випадків, коли залишають позиції. Та багато чого відбувається у війську. Тому я і лишаюся.

Чоловік щиро вірить у перемогу, адже вважає, що у нації просто немає іншого шляху.

– Нам обов’язково треба це зробити. Те, що ворог робить, я не хочу щоб це відбувалося з моєю дружиною, сином та і взагалі з нашими людьми, — резюмував Дмитро Долгіх.

Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.