Вивів підлеглих з оточеного Маріуполя: історія комбата Олега Грудзевича

Українські військові вже 10 років чинять героїчний опір російським окупантам. Серед героїв — Олег Грудзевич. На початку повномасштабного вторгення він очолював батальйон 17 окремої танкової криворізької бригади імені Костянтина Пестушка. Згадуючи перші години вторгнення, каже, що масштаб одразу був незрозумілий.

Після важких боїв під Волновахою, воїни були змушені відійти в Маріуполь. Там, разом з піхотинцями тримали оборону та через закінчення боєприпасів, їжі та води, вирішили іти на прорив. Олегу Грудзевичу вдалося вивести з ворожого оточення до своїх 16 військових — 14 танкістів та двох морпіхів. Історію запеклих боїв в Маріуполі та виходу до своїх розповіли у АрміяInform. Довідково зазначимо, що Олег Грудзевич народився у 1990 році на Івано-Франківщині.

Початок повномасштабного вторгення

Запеклі маневрені бої під Волновахою тривали до 28 лютого. Безперервні бої, відходи, контратаки тривали нескінченно — у танків почало закінчуватися пальне. Військовий згадує — на допомогу прийшли місцеві фермери, заливши в кожен танк по 200 л пального. Однак танкісти були змушені зайти до Маріуполя. Там, на "Азовмаші", вони тримали оборону міста разом з морськими піхотинцями.

Придатна для пиття вода закінчилася 15 березня, військові почали пити воду з протипожежних водойм. Без новин, без зв'язку, вони тримали периметр заводу, а росіяни кидали нові і нові сили намагаючись зламати оборону українців.

Прорив кільця окупантів навколо "Азовмашу"

11 квітня відбулася вдала спроба прориву оточення окупантів. З батальйону Олега залишилося два танки, в одному було 20 снарядів в іншого 15. Окрім танків з ними йшов бронетранспортер, на якому сиділи поранені. Олег Грудзевич каже, що їм пощастило, адже в той день йшов дощ і безпілотників в небі не було. Проривались з боєм. Коли танки стали, все що могли танкісти забрали з собою, що не могли унести знищили, щоб не дісталось росіянам. Далі пішли пішки.

"Ми приблизно знали, де будуть наші підрозділи і скільки нам іти. Напряму виходило 138 кілометрів, а щоб обійти ра**стів, то всі 175. Планували рух так: вночі йдемо, одночасно гріємось, вдень десь ховаємось. Єдине, що дуже дошкуляло, — то холод. Хоча, можливо, то нас зрештою і рятувало, бо противнику також не хотілось десь у таку мерзенну погоду визирати", — згадує військовий.

На шляху довелося кілька разів відбиватися від груп росіян. Через тиждень у військових закінчились сухпаї, довелось шукати їжу наражаючись на небезпеку бути заскоченими зненацька окупантами. Зв'язок з'явився на дев'ятий день. Коли Олег зміг додзвонитися командиру бригади, той спочатку не впізнав, а потім дуже зрадів і допоміг зв'язатися з командиром підрозділу поблизу: "Крайні 12 годин він допомагав нам іти. Пам’ятаю, як він нам каже, що там є діляночка невеличка, яку треба буде пробігти. А нас вже ноги не несуть, і шлунки болять, я от кров’ю блював… У мене хлопці автомат і рюкзак забрали, кажуть: "Їх ми донесемо, ваше завдання — довести нас". І так прийшли…"

З оточення під командуванням Олега Грудзевича 16 людей виходили 10 днів. За бої під Волновахою та в Маріуполі та прорив ворожого оточення військовий отримав "Золоту зірку" Героя України. Також він нагороджений двома орденами Богдана Хмельницького 3 та 2 ступенів. Олег Грудзевич продовжує оборону України, нині він заступник командира 43-ї окремої механізованої бригади.

Раніше "Телеграф" розповідав про Ольгу Коротку з 92 ОШБр імені кошового отамана Івана Сірка. Вона обороняє Україну з 2016 року.