Порожні вулиці та дефіцит продуктів: яка зараз ситуація у Курську, Курчатові та Льгові (фото)

Російський журналіст особисто відвідав Курщину і розповів, що там відбувається

Російський Курськ став містом переповненим біженцями, де постійно звучить повітряна тривога, а війну видно вже не по телевізору, а з вікна. Нагадаємо, Збройні сили України зайшли у Курську область минулого тижня, десятирічна війна прийшла на територію Росії.

Кореспондент російського видання "Sota" Олександр Чекнін провів у Курській області п'ять днів, з 8 по 12 серпня. Свої враження опублікував у колонці.

Курськ

"Я приїжджаю до Курська в ніч з 7 на 8 серпня і відразу ж чую оголошення про ракетну небезпеку. На вокзалі оголошується евакуація. Служба транспортної безпеки не пускає нікого на верхні поверхи, де знаходиться готель, при цьому люди вільно проходять на вулицю та перон", — пише журналіст.

Вивчати місто журналіст розпочав з Курського вокзалу. Зранку людей на ньому багатенько, зустрічаються серед них і військові. Проте їх значно менше, ніж цивільних.

"В основному це молоді хлопці у піднесеному настрої, одягнені у камуфляжну форму. На головах у них не каски, а кепки чи панамки", — розповідає Чекнін.

У центрі міста військових значно більше, тут вони у касках та бронежилетах. Біля однієї з будівель кореспондент вирішив зробити фото агітаційного плакату, який закликає росіян йти на війну. Після цього до журналіста підійшли військові і попросили більше тут не фотографувати.

7 серпня у Курську було анонсовано роботу станції збору крові для поранених, проте 8 серпня, коли Чекнін прибув до Курська, вона вже не працювала.

У місті не ходять автобуси та маршрутні таксі, натомість працюють таксисти. По дорозі до готелю, один з них розповідає журналісту, що в час пік у Курську нині незвичайно порожньо, людей на вулицях мало та найбільше його турбує ситуація з паливом. Побоюється, що АЗС розіб’ють ракетами і заправитися буде нічим.

Вже у готелі Чекнін розуміє, що забронювати номер заздалегідь було правильною ідеєю. Надвечір, 8 серпня, у Курську залишаються вільними лише кілька ліжок у хостелах — всюди повно біженців.

"За підрахунками МНС, до 10 серпня кількість біженців досягла щонайменше 76 тисяч осіб. З них понад 6 тисяч перебувають у пунктах тимчасового розміщення (ПТР) у Курській області. Інші або поїхали в інші регіони, або оселилися у друзів та родичів, або шукають орендовані квартири", — розповідає Чекнін.

Надвечір журналіст знову прямує на вокзал. Людей на ньому побільшало, абсолютна більшість — цивільні.

"Я сідаю на сходинки поруч із двома пенсіонерками, бо всі лави зайняті. Одна з моїх сусідок приїхала із села Шерекіно під Льговом. Вона розповідає, що цього вечора майже всі мешканці села евакуювалися своїм ходом. Доїхали спокійно, під обстріл не потрапили", — розповідає журналіст.

Інша бабця скаржиться, що у Другу світову, або на російський манір Велику Вітчизняну, на фронт йшли і у 15 років, і у 65. А зараз такого, бачте, нема.

"О 3 годині ночі до Москви вирушає додатковий поїзд, якого спочатку не було у розкладі. На деяких вагонах взагалі не вказано номерів, на деяких написано від руки. До потягу тягнеться вервечка з сотень пасажирів, серед них багато пенсіонерів та сімей з дітьми. Майже у всіх із собою купа речей: валізи, баули, сумки, рюкзаки, пакети", — розповідає Чекнін.

Наступного дня, 9 серпня, журналіст відвідує "Домик добрых дел" — так називається пункт видачі гуманітарної допомоги. Люди у ньому працюють не те щоб дуже привітні, каже кореспондент "Sota". Біля пункту — сотні біженців, усі стоять в черзі і чекають на свою пайку.

В черзі Чекнін помічає кількох у футболках з літерою "Z" — одним із символів окупаційної армії РФ. Ще одна жінка у футболці з красномовним написом: "Меня не запугать – у меня трое детей".

"Поруч стоїть родина біженців із Суджі. Батько сімейства роздратований і на мої запитання відповідає коротко: його будинок зруйнований, врятувати вдалося лише документи, найбільше потребує засобів гігієни ("мильно-рильного"). Розмова не складається, чоловік просить мене якнайшвидше від нього відв'язатися", — розповідає Чекнін.

Більшість біженців зберігають зовнішній спокій. Багато хто розповідає, що кинув усе нажите майно і приїхав навіть без теплих речей. Жителі Суджанського району кажуть, що у їхніх селищах немає газу, електрики та мобільного зв'язку.

Здається, найбільше біженці переживають за своїх тварин, які залишені в зоні боїв. "Восьмого числа деякі люди взяли і поперлися додому погодувати птахів. І натрапили на нациків. Дивом залишилися живими", – каже одна з росіянок у черзі.

Окрім свійських тварин хвилюються жителі прикордоння і за свої городи. Одна з біженок зі сльозами на очах розповідає, як постачала продукти російським військовим.

"Ми ж печемо пироги, і все віддаємо туди, все, що вирощуємо. Ось я закривала огірки, наприклад, у мене прям підписані. Ну, коли наші візьмуть, то на здоров'я. А якщо ці… Щоб не дісталося їм нічого!", — бідкається росіянка, маючи на увазі Сили оборони України.

Курчатов

Наступного дня Чекнін вирушив у Курчатов — місто, де знаходиться АЕС.

"З динаміків в електричці звучить прохання повідомляти машиністу про дим і "будь-який сторонній шум", якщо пасажири помітять щось таке. Але пасажирів у вагоні майже нема", — розповідає журналіст.

У Курчатові на вулицях так само порожньо, людей майже немає, хоча саме місто виглядає охайно. Повз вокзал, крім легковиків, іноді проїжджають військові вантажівки, вкриті маскувальними сітками. Дух війни відчувається сильніше.

"Майже всі постояльці мого готелю – військові. Дехто приїжджає заселятися зі зброєю в руках. На терасі солдати випивають та обговорюють загиблих товаришів. "Вечір у хату!" – вітається зі мною один із них. "Добрий вечір", — відповідаю я".

Серед ночі журналіста будить шум літака, а тоді вибухи вдалині. Чекнін спускається до адміністратора і цікавиться, чи нема бува, в готелі укриття.

"Співробітниця готелю відповідає, що вони мають відмінний глибокий підвал, а навколо АЕС має бути сильне прикриття ППО, тож можна не переживати. Ми знаходимося за 5 кілометрів від атомної станції", — згадує журналіст.

Льгов

12 серпня з Курчатова до Льгова більше не ходять автобуси, проте до міста все ще можна дістатися електричкою. Журналіст рушає до Льгова.

"Пасажири електрички виглядають спокійними, але обговорюють переважно військову обстановку та питання безпеки. Більшість тут – люди похилого віку. Дідусь запитує, чи ходять ще електрички до Глушково. Інші пасажири не знають. "Та там будь-якої миті ракета може впасти", – бідкається дідусь. Селище Глушково знаходиться на південний захід від Льгова, ближче до кордону. Залізниця до нього проходить через Коренево, де точаться бої. 14 серпня у Глушково буде оголошено обов'язкову евакуацію", — розповідає Чекнін.

Нарешті кореспондент прибуває до Льгова. Місто виглядає ще більш порожнім, у порівнянні з Курськом чи Курчатовим. Перехожих та цивільних мало, всюди їздять військові вантажівки.

"Я чую гучні хлопки, схожі чи то на звуки з будівництва, чи то на постріли артилерії, чи ППО. Але навряд чи у Льгові зараз щось будують. За кілька хвилин звуки припиняються", — згадує кореспондент.

Багато магазинів стоять зачинені, ті що працюють пропонують доволі скудний асортимент. Полиці не те щоб зовсім порожні, проте і товарів небагато.

"З 11 серпня у Льгові діє "сухий закон". У супермаркетах він дотримується суворо, але в одному із маленьких магазинчиків кажуть, що пиво продати можуть. "Ну нічого, ми самогон робитимемо. У нас і яблука є, і виноград", – знаходять вихід із ситуації касирки "Пятёрочки".

Ятки з фастфудом, аптеки та кафе, переважно, стоять зачинені. Біля вокзалу працює лише кіоск з шаурмою. Продавчиня не надто привітна, на діалог не йде.

8 серпня російські ЗМІ писали про черги за паливом у Льговському районі. 12 серпня черги на заправці немає, але також немає світла та води. Співробітники кажуть, що одержують електрику лише від дизельного генератора.

"Коли я питаю у них, куди можна зайти поїсти, на мене дивляться як на ідіота: "Яке кафе? У місті все закрито. Всі поїхали, навіть хліб пекти нема кому".

В електричці до Курська менше пасажирів, ніж було з Курська. Поруч з журналістом сидить дідусь із села, розташованого між Льговом та Суджею. Він також біженець.

"На вокзалі я допомагаю дідусю знайти волонтерів, і ми прощаємось. Він їде до табору для біженців, я їду до Москви", — закінчує свою розповідь Олександр Чекнін.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" розповідав про те, що росіяни скинули КАБ на власне місто. У Льгові стався неабиякий приліт, а звинуватили у всьому українців.