Хроніки вторгнення. Житель Мелітополя розповів, як з першого дня війни пішов у терборону захищати рідне місто

42-річний Олексій Надієв — сержант 110-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ — був серед відчайдухів, які вступили в бій з противником 24 лютого 2022 року, що сунув на Мелітополь з Криму. Дивом разом з побратимами чоловік вцілів і продовжує нести службу на Запорізькому напрямку.

До повномасштабного вторгнення РФ Олексій Надієв не мав жодного стосунку до військової справи, навіть строкову службу не проходив. Лише 2014-го коли Росія окупувала Крим, а потім розв'язала війну на Донбасі, був серед лідерів мелітопольської самооборони, що протистояла сепаратистам, які намагалися розхитати ситуацію в місті. А згодом разом з однодумцями на волонтерських засадах налагодив виробництво бронежилетів і постачав їх підрозділам, де служили земляки. Однак у перший день повномасштабного вторгнення мелітополець навіть не розглядав варіант виїзду з міста, бо вирішив, що має стати на його захист.

— Прокинувся два роки тому 24-го лютого від гуркоту літаків, які піднімалися з нашого військового аеродрому (у Мелітополі дислокувалась 25-та бригада транспортної авіації. — Ред.). Невдовзі пролунали вибухи. Зрозумів, що почалася війна, — описує події того ранку Олексій. — Зібрав документи, речі, продукти швидкого приготування (до речі, по цю тривожну валізку я додому так і не повернувся) і щойно більш-менш розвиднілось, вирушив до військкомату. Але там вже нікого не було. Звідти піднявся до вулиці Івана Олексієва, де на той момент розташовувався штаб територіальної оборони. Там вже тривала мобілізація.

Зброї у нас не було, якусь, наскільки знаю, хлопці дістали у військовій частині на аеродромі, і потім ще у Нацгвардії — вони єдині тоді лишались ще в місті — кілька "Мух" (ручна реактивна протитанкова граната РПГ-18 "Муха". — Ред.) взяли. З цим арсеналом в обід ми прийняли бій в районі села Нове з передовими розвідувальними групами противника. Підбили одну російську БМД, друга почала розвертатися і впала в канаву, по нас відкрили вогонь у відповідь. На щастя, нікого серйозно не поранило, ми відступили до міста, розуміючи, що мало що можемо вдіяти, бо нас було всього десятеро.

На той момент якогось страху не було, була ідея повоювати за місто, але їй не судилося справдитися. Ми були впевнені, що мають підійти якісь серйозні сили, а тероборона займатиметься контрдиверсійною роботою. Розраховували, що вистоїть Чонгар, але й цього не сталося, бо противник був підготовлений, мав перевагу у силах і чи внаслідок саботажу, чи диверсії не було підірвано мости, як планувалось. Але тоді ми ще цього не знали, — згадує чоловік.

Ввечері того ж дня Олексій разом з іншими містянами, з яких було сформовано дві роти ТРО, вирушив з Мелітополя до Василівки, де вже були озброєні як годиться. Згодом їхній підрозділ брав участь у боях під Молочанськом і тримав оборону в Гуляйпільському районі на Запоріжжі.

— На моє переконання, людей мало б бути набагато більше, адже чоловіки зранку приходили, записувались, але їм казали прибути з речами десь о 20-21-й годині. При цьому вже о 18-й ми отримали команду вирушати. Таким чином, частина людей просто прийшла і "поцілувала" замок, — каже Олексій. — Якби мобілізаційна система спрацювала нормально, то можна було б сформувати не один, а два батальйони добровольців за перший же день. А якби місто протрималось ще пару діб, то піднялось би багато мелітопольців, я впевнений.

Тримати оборону в Мелітополі було можна, бо воно оточене природними перешкодами. З південного сходу — це болотиста місцевість у долині річки Молочної, з південного заходу — річка Тащенак і канали. Першою запорукою успіху мав би стати підрив мостів — це питання пів тонни тротилу, і, звісно, якби були завчасно підготовлені укріплення навколо міста й підвезена необхідна кількість озброєння. Інша річ, що це б призвело до значних руйнувань міста, а тоді цього ніхто не хотів, — висловлює свою точку зору мелітополець.

Нині, за словами Олексія, і місті у нього нічого не залишилось — квартиру забрала окупаційна влада, перед тим тричі обшукавши, а більшість друзів та однодумців виїхали. Проте він не має сумніву, що з часом Мелітополь повернеться під контроль України.

— Будь-яка оборона може бути прорвана при належному плануванні та наявності техніки, — наголошує Олексій. — Наразі росіяни перебувають у вразливій оперативно-стратегічній позиції. Тобто, як ми могли оборонятися, закриваючись у природних перешкодах, так само можна використати їх для обмеження логістики ворога, поступово тиснучи з півдня. Знищити Кримський міст, мости через річки Кальміус, Берда та інші, а потім їх давити, давити, давити. Єдине, що це можна робити за умови домінування в повітрі, без авіації такі операції не матимуть сенсу.

Як повідомляв "Телеграф", у Військово-морських силах України прогнозують, що вже цього року Кримський міст може бути остаточно знищений. Крім того, вже цього літа Україна зможе нарешті отримати винищувачі F-16.