Чотири "кити" російської пропаганди: як протистояти фейкам Кремля про війну в Україні

Російські пропагандисти останнім часом зазнають найжорстокіших ударів. На початку грудня президент України Володимир Зеленський підписав указ, яким вводиться в дію рішення РНБО щодо заборони релігійних організацій, що підпорядковуються Російській православній церкві (РПЦ).

У немилість потрапляє багато храмів, які за документами досі вважаються представниками УПЦ Московського патріархату та сіють в Україні насіння пропаганди країни-агресора.

Раніше Німеччина відмовилася запрошувати на щорічну Мюнхенську конференцію з безпеки представників офіційної влади росії. Та й самі топові роспропагандисти почали замислюватись про Гаазький трибунал.

"Телеграф" обговорив з експертами, чому в Україні на десятому місяці повномасштабного вторгнення росії діє пропаганда країни-агресора і як цьому можна протистояти.

Дезінформація — опора кремлівської еліти

Колишній працівник СБУ та консультант Комітету Верховної Ради з питань національної оборони безпеки Іван Ступак зазначає, що всю свою сучасну історію розвитку рф визначала дезінформацію як надійну та постійну опору кремлівської еліти. А самі дезінформаційні кампанії за рівнем результативності та важливості не поступалися масштабним бойовим зіткненням.

"Мета російської дезінформації щодо України та колективного Заходу – дезорганізувати наш опір, посіяти паніку серед населення, зупинити постачання озброєнь з боку союзників української держави. З 2014 року вся міць російської дезінформаційної машини спрямована проти України загалом та проти кожного українця зокрема", – запевняє експерт.

За його словами, Кремль використовує російські, українські та міжнародні ЗМІ для поширення дезінформації. Щоправда, на цьому етапі в інформаційному плані росія більше не випереджає події, а намагається їх наздоганяти.

"Найбільші свої зусилля рф спрямовувала на поширення дезінформаційних повідомлень у сферах нібито порушення Україною норм нерозповсюдження зброї масового ураження, створення за підтримки США на території нашої країни біологічних лабораторій військового спрямування та нелегальної торгівлі зброєю, отриманою як допомога від країн Заходу", — підкреслює Іван Ступак.

Він зазначає: для того, щоб зрозуміти, як протистояти російській дезінформації, потрібно усвідомити, з яких саме основних шаблонів складається Дезінформація.RU — основні конструкти, на які вже надбудовуються найбільш цинічні та креативні дезінформаційні меседжі росії.

Серед них Іван Ступак виділяє низку найбільш використовуваних. Умовно кажучи – чотири "кити" російської пропаганди.

1. Заперечення

Суть у тому, що ініціатор дезінформації намагається відкинути невигідну йому об’єктивну інформацію, при цьому наводячи вигадані причини з метою підірвати довіру до джерела, а також посіяти невпевненість та невизначеність. Наприклад, Кремль всіляко заперечує будь-яку відповідальність за військове вторгнення в Україну, стверджуючи, що він був змушений вступити у війну. Тим самим рф намагається виставити себе жертвою потенційної агресії з боку України та колективного Заходу (блоку НАТО), сфабрикувавши причини нападу на нашу країну.

2. Перекручення

Одна із сторін намагається дати інше тлумачення загальновідомої інформації чи зрозумілих подій. Так рф всіляко, навіть під загрозою кримінального переслідування, уникає називати повномасштабне військове вторгнення в Україну війною, використовуючи гібридний термін — "спеціальна військова операція". Крім того, починаючи з 2017 року в повідомленнях російських ЗМІ слово "вибух" замінюють на "бавовну" ("хлопок" російською) — навіть у тих випадках, коли йдеться про вибух із масштабними руйнуваннями та людськими жертвами.

3. Відволікання

Суть у витісненні та відвертанні уваги від інформації, яка невигідна російській владі, через поширення свідомо неправдивої інформації. Саме в цьому ключі справжня країна-агресор намагається виставити Україну в такій якості, намагаючись при цьому подати нас як неправову державу, яка нібито перебуває під контролем неонацистського режиму. Метою цього, пояснює Іван Ступак, є витіснення з загальної уваги того безумовного факту, що саме росія, порушивши всі норми міжнародного права, напала на демократичну державу із законно обраним президентом та міжнародно визнаними кордонами. Крім того, акцентує експерт, росія намагається приховати свої військові злочини, звинувачуючи Україну, зокрема, в тому, що вона сама нібито влаштувала масові вбивства в передмісті Києва або здійснює обстріл Запорізької АЕС із використанням важкої зброї та ракетних систем.

4. Залякування

Йдеться про реалізацію сценарію постійної потенційної загрози, пояснює Іван Ступак. За його словами, відбувається розпалювання страху у відповідних цільових державах. Тим самим обмежується їхня політична дієздатність.

"Це включає, наприклад, загрози з боку путінського режиму продовжити (або почати) ескалацію щодо держав, що виступають за дотримання міжнародного права. У хід йдуть сюжети, що допускають можливість прямого використання росією ядерної зброї проти України, ЄС і США, — зазначає експерт. — Як "аргумент" рф на міжнародних майданчиках намагалася просувати відверто дезінформаційні матеріали про нібито участь України (за підтримки західних держав) у розробці власної зброї масового знищення. Крім того, Кремль створював і поширював повідомлення про плани України створити з радіоактивних відходів власної атомної енергетики "брудну" бомбу і підірвати її в одному з регіонів країни. При тому, що Україна не має програми з розробки ядерної, хімічної або біологічної зброї, наша країна продовжує дотримуватися Договору про нерозповсюдження ядерної зброї".

Як рашисти "сіють" насіння дезінформації

За словами Івана Ступака, коли дезінформаційні повідомлення виготовлені та готові до поширення, постає питання – як донести їх до кінцевого споживача. В даний час, зазначає експерт, рф для широкого поширення важливих для себе матеріалів по всьому світу активно використовує такі методи.

Брифінги

Найбільш активно такий метод використовують Міністерство оборони рф (спікер – Ігор Конашенков) та МЗС рф (спікер – Марія Захарова).

"Наприклад, Міноборони країни-агресора неодноразово завищувала кількість нібито знищеної української техніки та військовослужбовців, а також багаторазово повідомляла про захоплення одних і тих самих населених пунктів", — зазначає експерт.

ООН

Іван Ступак наголошує, що рф активно використовує майданчик ООН для проведення своєї інформаційної війни, поширення дезінформації, пропаганди проти України, Європейського союзу та США. Озвучену російськими представниками ООН (Василь Небензя та його заступник – Дмитро Полянський) інформацію надалі активно поширюють у переважній більшості союзники рф, зокрема: Білорусь, КНДР, Сирія та Еритрея.

Фабрики тролів

"Фабрика тролів" — це узагальнена назва низки російських компаній, які фінансуються і керуються "особистим кухарем володимира путіна" — Євгеном Пригожиним, "керуючим" також ПВК "Вагнер". У пресі та інших джерелах "фабрика тролів" також згадується у таких контекстах: "кремліботи", "пригожинські тролі", "ольгінські тролі", "лахтоботи", зазначає Іван Ступак. За його словами, головним завданням мережевих тролів є написання коментарів для організації фейкових дискусій, до яких мають приєднатися реальні користувачі. Середня норма коментарів від кожного працівника такої "фабрики" – 135 одиниць на день.

Підроблені репортажі

Окремою категорією, продовжує експерт, є фейки, що видаються за інформаційні повідомлення (відеосюжети, фотографії та скріншоти) світових та інших авторитетних засобів масової інформації, таких як CNN, BBC або DW. Насправді зміст такої дезінформації є наслідком відвертих маніпуляцій та фальсифікацій, пояснює Іван Ступак. Однак деякі з таких інформаційних повідомлень стають вірусними та набирають сотні тисяч або навіть мільйони переглядів у мережі.

"Основна мета творців даного контенту – поширення дезінформації, пропаганди та просування проросійського, антиукраїнського чи антизахідного порядку денного, покликане посіяти сумнів у об’єктивному висвітленні подій та підірвати довіру до авторитетних західних ЗМІ", – наголошує експерт.

Іноземні журналісти та громадські діячі

Політичне керівництво рф активно використовує іноземних журналістів, псевдожурналістів маргінальних іноземних ЗМІ, а також різних експертів, політологів, істориків, колишніх високопосадовців та широко відомих людей для поширення своєї дезінформації, та надання вагомості та авторитетності інформації.

Цих діячів, на думку Івана Ступака, можна поділити на такі групи:

1. Журналісти: Грем Філіпс (Велика Британія), Адріан Боке (Франція).

2. Іноземці, які працюють на росЗМІ і постійно проживають в рф: Соня Ван Ден Енде (Нідерланди), Хаукур Хауксон (Ісландія).

3. Політики та інші відомі особи: Стівен Сігал (голлівудський актор), Леонардо Трікаріно (колишній начальник штабу ВПС Італії, генерал), Річард Блек (колишній сенатор США від штату Вірджинія).

"Не виключено, що деякі такі "журналісти та експерти" знаходяться на матеріальному утриманні та оперативному зв’язку зі спецслужбами рф", — резюмує Іван Ступак.

Як із цим справи в США

Телеведучий, медіаексперт, політичний оглядач Сергій Дойко, розмірковуючи про пропаганду, фейки, дезінформацію, згадує радянський кінофільм "Кримінальний талант". Головна героїня там звинуватила слідчого, мовляв, він у своєму кабінеті намагався її зґвалтувати.

"Коли у слідчого очі стали "по 5 копійок" від її брехні, вона з усмішкою сказала, що прокурори "звичайно ж, розберуться, але крові у нього поп’ють о-го-го", поки зрозуміють, що це був жарт… Скажу з досвіду — немає універсальних методів боротьби з фейками, пропагандою, маніпуляціями та брехнею в ЗМІ, немає таких, які б нівелювали ці явища "на зльоті". Лицемірство, спроби очорнити опонента чи конкурента, всілякі закидання та вкидання, копання в особистому житті та перекручування фактів — це є в будь-якій країні, навіть найзразковішій – США", – розповідає Сергій Дойко.

За його словами, він спеціально зателефонував свому доброму знайомому – американському адвокату і політичному стратегу Юрію Ванетику, який все свідоме життя проживає в США і є одним із топових експертів з теми фейків, пропаганди та всяких різних методів "боротьби" у ЗМІ.

"Так от, він мені розповів, що в США все це є так само, як і в інших країнах. Але особливо в цьому досягли успіху країни колишнього СРСР. Одна відмінність — в Америці журналісти це все якщо роблять, то в рази акуратніше. Наприклад, не беруть прямо гроші за "бруд", а, наприклад, за потрібну статтю пропонують врахувати інтереси своїх, припустимо, родичів. Якщо отримують фінансові дивіденди, то якось побічно це заходить. А якщо якось отримують ресурси не побічно, то все одно брешуть вони набагато акуратніше, ніж наші, але вартість такої брехні на Заході – раз у десять дорожча, при тому, що ніхто не гарантує вихід подібної статті взагалі – або те, що вона буде написана саме в тому ключі, в якому замовник просив її оформити. Такі там "аккуратисти" своєї справи, — зазначає експерт. — На чому акцентував увагу мій співрозмовник, і тут я з ним абсолютно згодний, — рішення, які регулюють такі делікатні питання, вже не встигають за темпами та масштабом поширення інформації апріорі. І правдивої, і хибної – будь-якої".

За словами Сергія Дойка, поки позивач доведе, що певна стаття була цілеспрямовано (з дійсним злим наміром) написана з метою його дискредитувати або тупо оббрехати (саме зі злим наміром, що довести вкрай складно і робити це потрібно дуже довго), в тому ж інтернеті вже 100500 разів все з’явиться, обговориться, висміється і, напевно, вже навіть встигнуть забути.

"Саме позивач, — продовжує експерт, — повинен довести злий намір з боку ЗМІ, а не ЗМІ має аргументувати правдивість своїх слів і неупередженість щодо позивача. Тільки в такому разі позивач, який зазнав дифамації (оголошення в пресі інформації, яка ганьбить), може збиратися подавати до суду на журналістів. У США це так з 1964 року, після гучного рішення Верховного Суду у справі New York Times Company v. Sullivan", яке фактично зробило так, що американські ЗМІ можуть публікувати брехню безкарно і їм це зійде з рук на 99,9%. Що вже про деякі наші медіа говорити, для частини з яких стандарти – темний ліс?"

Як не потрапити в пастку міфів

Сергій Дойко наголошує на важливості подання інформації від першої особи – поширювати матеріал у ЗМІ з посиланням на неї. Він вважає, що немає сенсу звертати особливу увагу на те, що пишуть медіа, якщо цьому немає доказів та свідчень від безпосереднього (!) фігуранта події.

"Припустимо, людина нібито отримала гроші за якусь послугу. Потім той, хто давав ці гроші (добровільно ж давав, напевно, не під тиском), каже скрізь, де тільки можна, що послуга була надана не в повному обсязі чи не надана взагалі. Кому вірити? Свідків розмови не було. А раптом "замовник" вирішив очорнити "виконавця" з якихось політичних чи економічних причин? Як тут вірити одній стороні? У першої сторони більше фінансових можливостей купити статті чи ЗМІ?Резюмую – якщо немає повної впевненості, то краще взагалі нічому не вірити з ходу. Як кажуть ті ж юристи: сумніватися правильніше, ніж вірити сліпо та виключно на слово, – зазначає експерт. — Перевіряти, аналізувати і однозначно ставити самому собі запитання: кому і чому може бути це вигідно? Чи вигідно саме так чинити тій чи іншій стороні? Який прибуток і в кого від цього всього? Якщо вигідно комусь, то — чому? Втрачає більше та чи інша сторона від тих чи інших дій чи набуває?"

Якщо ставити такі запитання, якщо перевіряти інформацію на достовірність, можна протистояти дезінформаційним хвилям, які накочують на нас знову і знову, впевнений Сергій Дойко.

"Як журналіст, я можу "створити" міф дуже "якісно", — запевняє він, — але, як громадянин та публічна особистість, я круто проти таких "вишукувань" з боку окремих "мальків пера".