Російсько-українська війна виставляє рахунки: як протистояти ворожій дезінформації

Ще ніколи так гостро, як сьогодні, не стояла тема інформаційної безпеки у нашій державі. Чому досі ми лише тримали оборону на інформаційному фронті й досі обережно ідемо в атаку? Чому росія за таких умов усе таки програла свою кампанію з дезінформації? Якою має бути наша стратегія в майбутньому? "Зелена книга протидії дезінформації", онлайн-презентація якої відбулася 1 грудня, дає відповіді на ці та інші питання.

росія стала токсичною в усьому світі

— У світі немає жодної країни, яка вкладала б у пропаганду та дезінформацію стільки грошей і ресурсів, як росія. Але вона стала токсичною в усьому світі. Навіть у тих країнах, зокрема, африканських, які раніше нас не підтримували. У Африці збагнули, що голод, який загрожує континенту, це наслідки російської політики. Багато міжнародних структур, до яких входила росія, або обмежили її права, або виключили зі свого складу, бо вона порушила всі норми міжнародного права. І це говорить про те, що росія програла інформаційну війну.

Так сказала перша заступниця міністра закордонних справ України Еміне Джеппар, відкриваючи круглий стіл "Інформаційна безпека: російсько-українська війна виставляє рахунки". Захід, організований Інститутом інформаційної безпеки, відбувся 1 грудня в онлайнформаті за участі вітчизняних та зарубіжних фахівців із залученням до участі в дискусії студентів-старшокурсників освітньої програми "Міжнародні комунікації" Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка. І це дуже символічно, адже цим молодим людям завтра вибудовувати політику України з державами світу і захищати нашу інформаційну безпеку. Студенти, як показало обговорення, вже сьогодні мислять досить конструктивно й пояснюють, чому трапляються провали у комунікації наших владних структур із суспільством.

До речі, пані Джеппар зауважила, що громадянське суспільство в Україні набуло небувалої стійкості щодо залякувань кремлівських пропагандистів. А також назвала безпрецедентною роботу українськихів дипломатів, громадських організацій, військових України на міжнародній арені у плані руйнувань російських наративів та інформаційних загроз. Ще два роки тому, наприклад, практично ніхто із зарубіжних політиків не називав війну в Україні війною, хіба що українською кризою. Сьогодні риторика абсолютно протилежна.

Книга, що запустила дискусію, називається зеленою

Під час круглого столу було презентовано "Зелену книгу протидії дезінформації" та "Білу книгу протидії дезінформації", розроблені Інститутом інформаційної безпеки із залученням колективу авторів за підтримки Національного фонду демократії (National Endowment for Democracy (NED) в межах проєкту "Посилення інституційної спроможності публічних акторів задля протидії дезінформації". Проєкт спрямований на підвищення інституційної спроможності органів державної влади та інститутів громадянського суспільства в Україні з метою виявлення та протидії дезінформації, а також надання інформаційно-аналітичної підтримки державним центрам боротьби з дезінформацією. В рамках цього проєкту проводяться також навчальні тренінги та семінари для журналістів, працівників державних центрів боротьби з дезінформацією, державних службовців та громадських активістів.

Насамперед, пояснимо, що це за книги. "Зелена книга" (Green Paper) — політичний документ, який описує певне явище, визначає ключову проблематику, статус-кво учасників та пропонує тези для дискусії. Мета "Зеленої книги" — запустити процеси обговорення механізмів вирішення складної політичної, соціальної, економічної проблеми.

"Біла книга" — політичний документ, який містить аргументацію та твердження на підтримку певних рішень, пропонує бачення змін, в тому числі законодавчих, для вирішення конкретних проблем. Часто "Біла книга" є наслідком дискусій, які спровокувала "Зелена книга", і фіксує напрям реформ та необхідні інструменти.

Зусиллями багатьох експертів та організацій, а саме: Інституту інформаційної безпеки, Інституту постінформаційного суспільства, Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка, Центру стратегічної комунікації та інформаційної безпеки Міністерства культури та інформаційної політики України, громадської організації "Детектор медіа" створено комплексний продукт, який найбільш повно аналізує ситуацію з протидією дезінформації в Україні.

"Зелена книга" уже існує в електронному та пеперовому вигляді. В електроному з нею можна познайомитися на сайті Інституту інформаційної безпеки.

У Польщі вивчають досвід українців у боротьбі проти фейків, але не розуміють, чому СБУ зайнялася УПЦ МП лише зараз

Так як же Україна протидіє дезінформації країни-агресорки в умовах війни? Наскільки ефективно? Які існують недоліки і як їх позбутися?

Загалом, зазначили учасники дискусії, маємо відчутні результати в цьому напрямку. Головне, ми нарешті зрозуміли, що слід переходити, говорячи військовою термінологією, від оборонної тактики, як це тривало десятиліттями, до інформаційних атак. А український практичний досвід ведення боротьби з російською дезінформацією та інформаційними загрозами навіть вивчають у Польщі. За словами професора, директора Центру Східної Європи університету імені Марії Кюрі-Склодовської (Люблін) Валентина Балюка, дуже важливо, що в Україні реалізуються експертні розробки щодо викликів та загроз, які стоять перед суспільством. І навів приклад того, як протягом 2014-2022 років змінювалось ставлення державних інституцій, правоохоронних органів до діяльності Української православної церкви московського патріархату. Питань багато: чому СБУ лише зараз почала проводити слідчі дії стосовно служителів цієї церкви; чому не помічала того, що та відкрито пропагувала ідеї "руського міра" через засоби масової інформації? Але, зрештою, наголосив Валентин Балюк, хай краще поганий закон, який діє, аніж навпаки. (Як відомо, 1 грудня президент України Володимир Зеленський ввів у дію рішення РНБО внести на розгляд Верховної Ради законопроєкт щодо унеможливлення діяльності в Україні афілійованих з центрами впливу у рф релігійних організацій).

Учасники круглого столу зійшлися в думці, що українцям і полякам, які мають спільну ідентичність, слід вибудовувати й спільну стратегічну інформаційну концепцію щодо захисту від поширення впливу у центрально-східній Європі інших держав. Зокрема, Франції та Німеччини, які мають власні інтереси щодо наших країн й можуть зашкодити відносинам.

У нас досі відсутнє визначення поняття "дезінформація" у законодавчих документах

Як зауважив автор видань, доктор політичних наук, юрист і аналітик Сергій Балан (Інститут інформаційної безпеки), "Зелена" та "Біла" книги народилися під час широкомасштабної війни й писалися у перервах між сиренами повітряної тривоги.

— Дезінформація — найбільший виклик для європейської демократії і суспільств. "Зелена" та "Біла" книги якраз пояснюють, чому саме це є життєво необхідним для України, яка, на жаль, дуже пізно усвідомила виклики перед ворожими дезінформаційними атаками, — сказав він. — У нас досі відсутнє визначення поняття "дезінформація" у законодавчих документах, його ще треба впроваджувати у правову площину. Все, на що була спроможна влада, так це на обмеження діяльності ЗМІ, російської мови, заборону в’їзду небажаних осіб до країни. Але це малоефективно.

Проблема, за словами Сергія Балана, також у координації і взаємодії між державними органами й інституціями громадянського суспільства. Маємо цілий пул громадських організацій, але не маємо того, що називається синергією. Кожен (за українською традицією?) намагається перетягнути ковдру на себе, доказуючи, що він кращий, кожен грає у свою гру. На жаль, зусилля розпорошуються, і це не дозволяє вийти на якісний рівень протидії російській дезінформації. А ми маємо перейти вже на інший якісний рівень — формування національної стійкості проти інформаційних загроз.

Журналісти формують у населення завищені очікування від війни

— На жаль, у нас немає й системи навчання інформаційній гігієні, тому відрізнити правду від чорного піару складно навіть фахівцям, — констатував доцент Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка підполковник Руслан Степанишин. — Державна інформаційна політика досить інертна. До 2014 року взагалі не було розуміння, наскільки важливо протидіяти російські пропаганді. І зараз існує проблема координації зусиль різних структур і вироблення єдиної лінії в інформаційній політиці. До того ж, противник досі переважає нас у технічних ресурсах, що підтверджують численні кібератаки на урядові сайти. Ми, треба визнати чесно, ще не можемо ще перехопити ініціативи в інформаційній війні. Але в намаганні щось змінити дуже часто перегинаємо палицю. Як на мене, зараз іде не зовсім правильна подача інформації про хід бойових подій. Журналісти формують у населення завищені очікування від війни, замість того, щоб подавати новини збалансовано і реалістично. Бо солдати це звичайні люди, а не якісь кіборги, вони не можуть атакувати ворога 24 години на добу і 7 днів на тиждень.

Щоб послабити рф, треба працювати з окремими етносами, що її населяють

— Наслідки програшу в інформаційній війні українське суспільство відчуватиме ще дуже довго, — додав доцент Маріупольського державного університету, переміщеного в Київ, Максим Булик. — Схід України в інформаційному плані був програний до війни 2014 року, бо тоді взагалі не існувало розуміння реальної небезпеки російської пропаганди. ЗМІ тоді володіли квазі-еліти, бізнес-структури, які були пов’язані з росією. Тому населення виявилося готовим повірити у "розіп’ятого хлопчика".

Працюючи в умовах агресивної війни, маємо зосередитися на активній протидії російській дезінформації. Сьогодні перебувати в захисті неможливо. Потрібен напад! При цьому слід працювати з етносами, які населяють територію росії, щоб послабити федерацію.

До речі, експерти зазначають, що в російській федерації планували швидке захоплення Києва, в тому числі і спираючись на проведену кампанію дезінформації.

Данілову й Ткаченку варто об’єднати зусилля й зосередитись на відбитті ворожих інформатак на початковій стадії

Треба досліджувати, як інформація впливає на людей, чи існує кумулятивний ефект від неї. Чому є люди, вразливі до дезінформації і можна зменшити цю вразливість? Такі думки висловив докторант Університету Вітовта Великого, (Литва), дослідник Інституту європейських, російських та євразійських досліджень (Університет Джорджа Вашингтона) Дмитро Яровий. Він повідомив також, що країни Балтії готують проєкт протидії російській дезінформації.

Під час публічних дебатів навколо висновків авторів книг була також проаналізована неефективна діяльність РНБО, Національної ради України з питань телебачення радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв’язку. Зазначено, що негласна, але очевидна боротьба між секретарем РНБО Олексієм Даніловим й міністром культури та інформаційної політики Олександром Ткаченком за першість в освоєнні ресурсів для реалізації державної політики у сфері протидії дезінформації не йде на користь справі. Не обов’язково створювати нові структури, витрачати на це державні кошти, а варто об’єднати зусилля, щоб зосередитись на ранній стадії розгортання інформаційних атак, які організовує ворог.

Інформаційне протистояння: чим ми відрізняємося від держави-агресора

— Презентація "Зеленої книги протидії дезінформації" — це ще одна форма діалогу про те, як зробити український інформаційний простір стійкішим до загроз з боку держави-агресора, — наголосив медіа-експерт, політичний аналітик, засновник Інституту постінформаційного суспільства Дмитро Золотухін — Нашою ключовою відмінністю від росіян в інформаційній сфері є рефлексія, постійне обдумування своїх дій, критичне ставлення до нашої діяльності в інформаційному просторі, дискусія про дихотомію безпеки та свободи слова. Ця постійна дискусія на політичному та академічному рівнях, на мій погляд, і є однією з наших ключових переваг в інформаційному протистоянні.

А керівник Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки при Міністерстві культури та інформаційної політики Ігор Соловей додав, що дослідження зроблено на високому професійному рівні: автори акумулювали свій власний досвід роботи в цій сфері, а також провели ґрунтовний аналіз нинішньої ситуації. І побажав авторам дослідження реалізації їхнього бачення на практиці.

Тож у перспективі слід очікувати реформування державної інформаційної політики на основі зроблених академічних оцінок та прогнозів.