"Десатанізація" УПЦ. Гоніння за віру чи боротьба зі злочинцями в рясах - інтерв'ю з Ігорем Козловським

Цього тижня Служба безпеки України продовжувала слідчі дії в храмах та єпархіях московського патріархату в різних регіонах країни в рамках справ про колабораціонізм і державну зраду.

Напевно, вже зібрані та задокументовані факти надихнули Раду нацбезпеки і оборони зробити наступні кроки проти Української православної церкви (раніше — УПЦ Московського патріархату). А 2 грудня на сайті президента України було опубліковано указ, яким вводиться в дію гучне рішення РНБО — про фактичну заборону на функціонування церков УПЦ МП у нашій країні. Також держава ввела персональні санкції проти окремих представників верхівки московської церкви в Україні.

"Телеграф" поцікавився думкою авторитетного українського вченого, релігієзнавця, кандидата історичних наук Ігоря Козловського, як розвиватимуться далі події довкола УПЦ і що буде з проукраїнськими вірянами та священниками цієї церкви. Пропонуємо вашій увазі першу частину інтерв`ю з Ігорем Козловським.

"Всі організації, які діють на території України, як і громадяни, рівні перед законом"

— Як співвідносяться крайні рішення РНБО, указ президента та дії правоохоронців з принципом відділення церкви від держави? Чи не переходить держава якусь допустиму межу в боротьбі проти колаборантів у священницьких рясах?

— По-перше, церква у нас дійсно відділена від держави. Церква трохи інша структура, тому що вона не може втручатися в справи держави. Але ж держава, встановлюючи ті, чи інші закони, регулює діяльність на території України різних організацій, в тому числі і релігійних. Це не є втручанням, а є регулюванням згідно чинного законодавства. У нас інша система взаємодії з церквою, порівнюючи, наприклад, зі Сполученими Штатами. Там церква і держава обидві відділенні одна від одної. А у нас же відділена тільки церква від держави.

По-друге, всі організації, які діють на території України, як і громадяни, рівні перед законом. Рівність перед законом передбачає, що на них розповсюджуються всі вимоги, в тому числі воєнного часу. Тому що воєнний час диктує свою логіку. Якщо є підозра, що та чи інша організація, або та чи інша людина, яка є громадянином України, являється частиною гібридної політики ворожої держави, то тоді очевидно, що українська держава повинна приймати певні рішення.

— Якщо говорити про УПЦ МП, напевно наступне рішення держави буде остаточна заборона цієї церкви. Так, в Раді вже зареєстрований відповідний законопроєкт. За вашою оцінкою, наскільки наближена УПЦ МП до повної заборони?

— Треба розуміти, що коли ми говоримо про заборону, мається на увазі заборона діяльності, яка прописана в законі про свободу совісті і релігійні організації. В українському законодавстві також написано, що будь-яка організація може діяти і без реєстрації. Тому діяльність повинна розумітися в широкому сенсі. Не тільки як зареєстрована організація, але й незареєстрована. Але ми ж не можемо порушувати Конституцію України. Згідно з норм Основного закону, є право людини на свободу совісті.

Свобода совісті означає, що людина має право сповідувати будь-яку віру і вільно її розповсюджувати. Це конституційна вимога. А з іншого боку ми розуміємо, що є міжнародне законодавство, яке підписувала Україна. І наші всі закони, особливо ті, за якими слідкує Європейський Союз (оскільки ми готуємося до вступу до ЄС), повинні відповідати міжнародним нормам. Тому ми з вами повинні усвідомлювати, що всі ці рішення мають бути в правовому полі. На чому й наголошує президент. А це означає, що всі рішення, прийняті на РНБО і затверджені указом президента, як раз розписали кроки, які буде робити держава у правовій площині.

Перший крок — два місяці для того, щоб був підготовлений законопроєкт стосовно того, як ввести в правове поле ті організації, які афільовані з центром, що знаходиться у ворожій державі. Ви сказали, що в парламенті є підготовлений законопроєкт, але ж я розумію, що є бажання написати новий, або, враховуючи минулі ініціативи, створити такий законопроєкт, який дійсно враховував би і рекомендації міжнародних структур, і правозахисників.

"УПЦ не змогла чітко розірвати всі зв'язки з РПЦ"

— Але ж війна йде вже 9 місяців. Хіба колаборанти у рясах якось зміняться за цей двомісячний термін, якщо до того жодних кроків від москви вони не робили?

— Це складна ситуація з юридичної точки зору. Є ці два місяці. Це термін, за який церква (УПЦ МП, — Авт.) повинна увійти в діалог з державою стосовно того, що цей закон буде спрямований саме на цю організацію, яка на жаль так і не змогла чітко сказати, що вона церква українського народу, яка так і не змогла вичистити зі своїх лав прибічників "руського міру" серед єпископату, священників і т.д. Тому ми й маємо таку певну кількість колаборантів. Вона так і не змогла викинути цю літературу, яка фактично є пропагандистською і де просувається ідеологія "руського міру". Вона (УПЦ, — Авт.) не змогла чітко розірвати всі зв'язки з РПЦ.

Зараз вона опинилася в тій ситуації, коли є новий етап. Або входити в діалог з державою, в діалог з громадянським суспільством, доводити, що вони є тими, хто не є частиною московської церкви. Хоч канонічно вони залишаються в цих зв'язках. Для цього держава буде проводити певні експертні дослідження і статуту, і діяльності.

Або вона може піти в інший бік і заявити що це — гоніння на церкву і т.д. Це буде працювати на руку нашим ворогам. В рф зразу ж скажуть, мовляв, бачите — наша "спецоперація" є виправдною. Це така небезпечна ситуація, оскільки з'являтимуться нові і нові питання, які потрібно буде вирішувати.

"Якщо людина віруюча, вона молиться Богу, а не певному патріарху"

— Напевно одним з таких є питання з проукраїнським духівництвом та парафіянами, які підтримують соборність України. Як розв'язати цей виклик?

— Ми розуміємо, якщо людина віруюча, християнин, то йому важливо саме церква Христова, а не з якоїсь юридичної структури. І вона (церква, — Авт.) повинна вирішувати все на підставі любові та діалогу. На жаль такого діалогу (церковного в межах УПЦ МП, — Авт.) немає, тому будуть, як я розумію, певні складнощі.

Дійсно, частина проукраїнських священників і вірян можуть доєднатися чи вступити до Православної церкви України. Можуть заявити про свою позицію, що вони а) є християнами і б) що вони є українськими християнами. Це важливо. А тих, хто не хоче (звичайно, що в Україні ніхто не буде переслідувати за віру), їхня діяльність буде обмеженою.

— У чому ж тоді різниця між українським православ'ям та московським, що для багатьох священнослужителів УПЦ МП так важко доєднатися до ПЦУ або розірвати всі зв'язки з РПЦ?

— Православ'я як таке має одні й ті самі канони, одну й ту саму віру. Але, по-перше, це юридичне підпорядкування, яке створює певні такі механізми впливу: московська церква постає як імперська церква, яка не тільки підтримує цю війну, а й проводить спеціальну політику. Вона, зрозуміло, використовує структури, які тут є в Україні. Ось саме на це й спрямовано, щоб розірвати юридичний і канонічний зв'язок. Ніхто ж віру не заперечує: якщо людина віруюча, вона молиться Богу, а не певному патріарху.

По-друге, так склалося історично, що кожний народ, який має свою державу, він очевидно повинен мати свою канонічну церкву. В Україні цей процес завершився в 2018 році, коли Православна церква України отримала томос і стала частиною світового православ'я та має своє місце в диптиху. Диптих — перелік церков, які мають канонічність і є складовою частиною всесвітньої мережі православних церков…

Продовження інтерв'ю з Ігорем Козловським читайте тут.