Внутрішньоросійська війна та український фронт: аналіз від генерала

На тлі трагедії з підривом росіянами Каховської ГЕС без уваги залишилося зростання внутрішньоросійського протистояння. Тим часом, підполковник Збройних сил російської федерації Роман Вінівітін, звільнений з полону ПВК "Вагнер", заявив, що його та низку його підлеглих найманці євгена пригожина жорстоко катували і навіть намагалися вбити. Не з’явилося у російської влади і виразної відповіді на бєлгородські рейди російських добровольців, які протистоять путінському режиму.

Про що говорять ці розлами і чи впливають вони на перебіг російсько-української війни, " Телеграфу " розповів генерал-лейтенант, колишній заступник начальника Генштабу ЗСУ (2006-2010 рр.) Ігор Романенко.

"Випадок із цим підполковником, командиром бригади, багато інших конфліктних моментів, які мали місце у взаєминах вагнерівців з регулярними частинами Збройних сил рф, демонструє, що розколи серед російських силових структур стають дедалі глибшими. Річ у тім, що у них різні завдання і управління. Хоча в цілому ПВК управляються централізовано, з москви, але мають свої особливості, нюанси. Тому що їхні безпосередні керівники відносяться до різних веж кремля. До різних структур. Це власне Збройні сили, ФСБ, Росгвардія, приватні армії. І кожна структура хоче більше впливу, більше ресурсів. За що й воюють між собою", – пояснює Ігор Романенко.

Тож, зазначає він, не дивно, що це відбувається. Важливо, щоб протиріччя нарощувалися.

"Звісно, такі ситуації на руку Силам оборони України – коли у стані ворога нестабільно, у нас справи йдуть краще. Характерним прикладом того, як позначаються подібні обставини на ситуації на фронті, є ситуація в Бахмуті та навколо нього. Вагнеровці зазнали там величезних втрат у живій силі – від 20 до 30 тисяч осіб, за різними оцінками, утримувати ситуацію в самому місті та на флангах у них уже не було сил, і туди зайшли регулярні частини, у тому числі так звані "елітні" у вигляді повітрянодесантних військ. По суті ж – недоформовані підрозділи 72-ї бригади ЗС рф", – розповідає генерал.

За його словами, сама собою зміна будь-яких підрозділів на фронті – це завжди ослаблення позицій. До того ж, ті, що зайшли, не мали такого рівня підготовки та забезпечення, як вагнерівці. Попри величезні втрати, у найманців з’явився величезний досвід штурмової піхоти. Порівняно з регулярними частинами ЗС рф, та ще й нещодавно сформованими, найманці Пригожина – більш ефективні, пояснює експерт.

Вийшовши з флангів, передавши їх новоприбулим, вагнерівці, звісно, послабили ситуацію, продовжує він. Наша розвідка зуміла виявити, оцінити. У результаті було вжито відповідних дій, які призвели до часткового успіху ЗСУ на флангах.

"Це і Хромове, і на північ від нього. І на півдні – Іванівське та Клещеївка. Повільне, але вірне, наше просування триває. Причому реалізується асиметричний принцип, – акцентує Ігор Романенко. – Ми чинимо не як вагнерівці, які штурмували Бахмут у лоба, зазнаючи колосальних втрат На відміну від них, ЗСУ використовують висоти по флангах. Звідти наша артилерія завдає вивірених ударів по ворожих підрозділах усередині міста. Це, зазвичай, підрозділи, сформовані з чоловіків т.зв. "ДНР". Головні їхні оборонні рубежі проходять знову по річці Бахмутці. На захід від неї мало за що можна зачепитися, щоб обладнати певні оборонні рубежі. Все знесено попередніми штурмами вагнерівців".

За словами генерала, наші Сили оборони успішно використали протиріччя між різними воєнізованими структурами рф.

Колишній заступник начальника Генштабу ЗСУ впевнений, що важливими є і дії російських добровольців-антипутинців на Бєлгородщині.

"У результаті противнику довелося перекидати туди додаткові сили. Причому не лише до Бєлгородської області, а й до Брянської, Курської. Є дані, що туди направили російські частини з Білорусі, а також тимчасово окупованих територій Луганської та Донецької областей. Навіть курсантів-третьокурсників військових училищ (нібито — на стажування). Це говорить багато про що, — вважає військовий експерт. — Резервів у росії практично немає. І будь-яке їх переміщення з одного місця автоматично послаблює це саме місце. Отже, безумовно, слід максимально сприяти розпалу внутрішньоросійських протиріч між різними структурами. Використовуючи це надалі безпосередньо на фронті".