Війна росії проти України: що утримує Захід від рішучих дій

Читать на русском
Автор
1166
Світ на порозі глобальної війни
Світ на порозі глобальної війни

Експерт фонду "Майдан закордонних справ", співзасновник "Інституту Чорноморських стратегічних досліджень", експерт із питань окупованих територій Юрій Смєлянський спеціально для "Телеграфу" озвучив "домашнє завдання" для України

На думку міністра оборони США Ллойда Остіна, результат війни в Україні стане визначальним для курсу глобальної безпеки для всього світу у XXI столітті. А тому, впевнений він, події, які відбуваються у Східній Європі зараз, є важливими для всіх. Водночас Остін підкреслив, що НАТО не дозволить путіну втягнути себе у війну, але продовжить допомагати Україні доти, доки вона захищає себе.

Я позитивно оцінюю такий підхід. Давайте трохи повернемося до історії. Влітку 1990 року Верховна рада УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Через рік, у серпні 1991-го, було ухвалено Акт про проголошення незалежності України, який у грудні було підтверджено на всеукраїнському референдумі. Тобто політико-адміністративно чи політико-територіально Україна здобула незалежність. Вийшла зі складу імперії.

А з погляду політико-економічних зв’язків та відносин? А в площині ментальних стосунків? Відповідь – негативна. Ці зв’язки залишилися і, отже, залишилася залежність. Ці зв’язки та залежності заважали нам розвиватися, призводили до того, що кожна каденція влади намагалася збудувати в Україні "московію по-українськи". Інакше кажучи – диктатуру. Одним із результатів цього є те, що Україна залишається слабкою державою. Сильна духом, але слабка економічно та технологічно – з усіма негативними наслідками.

Не секрет, що кремль дивився на Україну виключно як на частину імперії. І всі роки незалежності час від часу нагадував про це. І війна, яку росія розв’язала проти України у 2014 році, вирішує глобальне питання, яке має міжнародне значення: зможе російська імперія продовжити процес свого територіального відновлення чи Україна зуміє відстояти свою незалежність.

По суті, 2014-го кремль поставив під сумнів право та можливість для слабких держав бути незалежними. Ллойд Остін повторив те, про що у нас говорять уже дев’ятий рік – якщо росію не зупинити в Україні, вона, як злоякісна пухлина, почне розповзатися далі світом. І не просто розповзатися, а стимулювати створення нового військового альянсу диктатур, що призведе до глобальної війни. Початок створення цього кривавого альянсу вже покладено — "вісь зла: рф — білорусь — іран".

Створення такого союзу є сигналом про готовність диктатур до об’єднання для війни з цивілізованим світом. А там поряд – КДНР та Китай. Ще знайдуться охочі взяти участь у переділі світу на свою користь.

У зв’язку з таким розвитком подій, виникає ще одне, цілком резонне, питання: "А чому тоді НАТО не ухвалить кардинальне рішення — і військовим шляхом не поставить на місце диктатора, що зарвався?"

Тут цілком доречно згадати один старий вислів: "Так активно і шалено боролися за мир, що каменя на камені не залишили". Держави — члени НАТО дуже сильно хочуть уникнути такого результату. Адже програють усі. Увесь світ. Вся земна куля.

Тому у заявах Ллойда Остіна немає жодної контраверсійності. А лікування росії від імперськості – домашнє завдання для України, як факт "відрізання пуповини", яка пов’язує нашу державу з цією "імперією зла".

Військова та економічна допомога Україні є внеском, участю Заходу у цьому процесі.

Чи можуть держави Заходу зробити більше у питанні забезпечення міжнародної безпеки? Теоретично – так. Наприклад, повне виключення з економічного, технологічного, культурного, інформаційного, фінансового, політичного, дипломатичного тощо міжнародного простору держав "союзу диктаторів". Це може дати позитивний результат, а може збільшити негативний. Та ще й сил не вистачає для, скажімо, перезапуску системи ООН.

Ось ця багатоваріантність у розвитку сценаріїв після кожного рішення і є стримуючим чинником їхнього ухвалення. Не існує, на жаль, і повного консенсусу щодо формування політики щодо агресивних диктатур. Це слабкість демократичних моделей – і водночас їхня сила.