Зараз треба підтримувати ЗСУ та волонтерів, скільки хто може — бо хто, як не ми?

Ций складний час переживаю складно, як і вся країна. Відчув, що таке бути вимушеним переселенцем: село, в якому ми живемо — біля житомирської траси, і ми вирішили бути подалі від бойових дій. Відчув, що таке, коли снаряд нівечить твій будинок…

Нічого, відбудуємо! Аби наші захисники з ЗСУ були цілими і неушкодженими, і гнали ворога з української землі!

Переказуємо потихеньку кошти волонтерам і ЗСУ. Чого і всім бажаємо. Хто скільки може. Бо як не ми — то хто буде їм допомогати?! Діти теж не стоять осторонь: волонтерять, підтримують всілякі фонди.

Наразі ми з дружиною та собакою у Львові. Думаємо за тиждень вже поїхати додому. Полагодити вікна (забити фанерою, бо пластикові вікна не скоро поставимо), засипати воронку від снаряду, поприбирати бите скло з подвір’я. Слава комунальним службам, сьогодні в нашій частині села з’явилося і світло, і газ!

Ну, а після Перемоги мені потрібно дозняти другу частину фільму "У зеніті".

Якщо у Держкіно після війни будуть кошти…