"Мені сняться сни, наче я досі на своїх двох ногах", – бойовий медик "Азову" про життя після поранення
- Автор
- Дата публікації
- Автор
Ворожий снаряд впав прямо під ноги захиснику
Навіть після важких поранень і тривалої реабілітації деякі українські ветерани все одно бажають повернутися до війська, адже хочуть залишатися корисними під час війни і зберігають шалену мотивацію.
Один із таких військових Павло "Пахом" Кіндій – бойовий медик 12-ї бригади спецпризначення "Азов". Саме його ви могли бачити в одній із гучних реклам "Азову" про перемовини. Про свій бойовий шлях і відновлення після поранення хлопець розповів нашому виданню.
"Хотів бути серед найкращих"
Павло зустрів повномасштабне вторгнення РФ в Україну, на третьому курсу медичного університету, де навчався на стоматолога.
– Памʼятаю, як мене вразив масштаб вторгнення. Я ніколи не жив у країні, де всюди літають ракети й літаки. Хоча паніки не було. Поки всі виїжджали, ми з товаришами спокійно гуляли районом і думали, що корисного можемо зробити, – говорить хлопець.
Відтак, Павло запланував спочатку завершити навчання, щоб довести цю справу до кінця, а тоді вже вступати на службу. Так і сталося: у вересні 2024 року хлопець приєднався до лав 12-ї бригади спеціального призначення "Азов". Хлопець зізнається, що доєднався до азовців з декількох причин.
– Перша причина полягала у тому, як нереально круто вони нищили ворога в Маріуполі, перебуваючи у повному оточенні. Мені хотілося бути серед найкращих і вчитися у найкращих, – ділиться він.
Друга причина була професійною. Павло прагнув стати бойовим медиком, а тому знав, що медична служба "Азову" вважається однією з найкращих. Саме ці люди були новаторами тактичної медицини в Україні. Бойові медики демонстрували, як роблять переливання крові просто в окопах і під час штурмів, коли немає часу чекати евакуації.
Ну а третьою причиною стала Патронатна служба "Азову", яка гарантувала турботу про бійця та його рідних у разі поранення чи загибелі.
Втім, шлях до такого підрозділу був непростим. На Павла чекали шість тижнів виснажливого базового курсу бойової підготовки.
– Ти постійно втомлений, перебуваєш у стресі, тебе морально навантажують. Однак, все те, в чому нас обмежували, потім мало свій сенс і допомагало у бойових діях. Мені сподобався такий підхід, – пригадує Павло своє навчання.
Втратив ногу, коли рятував побратимів
День, коли "Пахом" дістав поранення, почався з виїзду на евакуацію поранених побратимів на Торецькому напрямку у грудні 2024-го. Машину підбило і техніка заглухла прямо біля позиції, на якій були пораненні побратими. Хлопець розумів, що довше він з групою буде залишатись в автівці, то вищим буде ризик. То ж Павло дав команду вийти і підтягнутися на позицію.
– Треба було забрати двох "лежачих" хлопців. Першого ми витягли успішно. Коли затягували другого, скид з Mavic гепнув мені просто під ногу. Я роблю наступний крок і не відчуваю під собою опори. Дивлюся, а там відкритий перелом та масивна кровотеча. Думок не було, окрім того, що потрібно терміново накласти турнікет, – згадує Павло.
Та швидко дістатися стабпункту після поранення "Пахом" не зміг: на позиції хлопець був 17 годин. Як медик, він розумів, що в таких умовах врятувати кінцівку вже не вдасться. То ж військовий подумки попрощався з ногою.
Зранку побратими евакуювали всіх поранених на броні. Спершу Павло потрапив на бригадний стабілізаційний пункт, згодом – до Дружківки, де йому провели ампутацію.
До тями хлопець прийшов уже в реанімації лікарні імені Мечникова у Дніпрі. Звідти його перевезли до Києва для основного лікування та подальшої реабілітації.
За весь час він переніс три операції. Зайве казати, наскільки це важко фізично, проте Павло з усіх сил намагався якнайшвидше відмовитися від знеболювальних.
– Я прагнув відмовитися від будь-якої фармакології, щоб не "підсісти" на неї. Пам'ятаю, боліло сильно, перші тижні було важко спати. Мені дуже допомагало відволікатися на спорт і зустрічі з друзями та рідними. Щойно ми говорили з близькими – біль зникав. Як тільки повертався в палату, він повертався, – ділиться Павло.
"Відчуваю, що зробив ще недостатньо"
Після загоєння ран "Пахом" отримав свій перший протез і вже в травні 2025 року став на ноги. За словами військового, ходьба на протезі – це унікальний досвід.
– Це абсолютно ні на що не схоже, відчуття неможливо ні з чим порівняти. Однак, людина – створіння адаптивне, тож я швидко звик. Зараз ходжу на протезі й іноді навіть забуваю, що він у мене є. А сни сняться, наче я досі на своїх двох, – каже ветеран.
З дитинства Павло займався спортом: тхеквондо, футбол, бокс, боротьба. Саме загартований характер і тіло допомогли йому під час відновлення. На власному досвіді чоловік переконався, що спорт відіграє велику роль у важких пораненнях.
– Чим раніше після поранення людина повернеться до спорту, тим краще. Ви швидше встанете на ногу, зміцнієте й повернете втрачені можливості. Взагалі не уявляю життя без спорту. Крім того, він неймовірно заряджає. Спорт проганяє депресію та поганий настрій буквально на раз-два, – переконаний ветеран.
Серед інших активностей у цивільному житті Павла були гори. Він тричі ходив у походи в Карпати і зараз планує своє перше зимове сходження, але вже на протезі.
– Частини ноги не стало, але цілі мої не змінились, – зазначає військовий.
Втім, зараз Павло занурений у паперові справи, адже займається оформленням групи інвалідності та пенсії. Своєю пріоритетною метою "Пахом" вважає повернення до рідної бригади.
– Моя мотивація проста — війна триває. Я відчуваю, що зробив ще недостатньо, аби просто сидіти на пенсії. Там мої побратими, за яких я переживаю. Хочу бути корисним. Розумію, що колишню посаду медика фізично не потягну, але напрямок роботи буде той самий, – запевняє боєць.
А ветеранів, які зараз проходять подібний шлях відновлення після поранень, "Пахом" закликає не здаватися.
– Не варто "скисати", тому що життя не закінчилось. Воно продовжується. Треба шукати свої власні мотивації, а для кожного це своє. У когось це кохана дівчина, у когось сім'я, друзі або побратими. Та й банально ми живемо в найкращій країні, серед найкращих людей, – резюмував Павло Кіндій.
Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу Ви можете у спільноті EnableMe.