Щоб не плакати — я сміявся: як боєць після коми, втрати зору і кінцівок знайшов сили жити далі

Тисячі українських бійців повертаються з фронту з важкими пораненнями. Хтось, на жаль, втрачає кінцівки, хтось зір, а дехто — і те, й інше водночас. Для багатьох це відчувається як кінець життя. Проте, є ті, хто доводить протилежне.

Один із таких людей — Сергій Райлян із позивним "Ворон". Після важкого поранення він пережив 20 днів коми, понад 30 операцій і фантомні болі, від яких хотілося кричати. А сьогодні чоловік створює керамічний посуд, допомагає іншим пораненим і живе повноцінним життям. "Телеграф" поспілкувався з Сергієм, щоб дізнатися, як він пройшов цей шлях.

"Не міг спокійно дивитись на те, що відбувається"

Коли у 2015 році 18-річний Сергій вирішив піти до військкомату, він тільки-но вступив до університету на програміста. Але спокійно навчатися не вийшло.

– Я не міг спокійно дивитись на те, що відбувається в країні, тож у 18 просто пішов до військкомату. Навіть не забрав документи з університету — взяв там академвідпустку й пішов служити, — згадує Сергій.

Родина намагалася відмовити. Мама переживала, дівчина була категорично проти. Але у сім'ї вже були учасники АТО, тож усі розуміли, що означає відправляти на війну. За кілька місяців Сергій зміг їх переконати.

Хлопець мріяв потрапити у "десятку" штурмовиків ДШВ, але за розподілом опинився в артилерії на посаді головного сержанта. Перші завдання були пов'язані з прикриттям, адже підрозділ забезпечував безпеку спецслужб, прикривав розвідників ГУР.

– Якщо вони потрапляли у складну ситуацію, наше завдання було відволікти вогонь на себе, щоб вони могли спокійно вийти, — пояснює боєць.

Позивний на честь улюбленого птаха

Історія позивного "Ворон" виявилася несподівано простою та зворушливою.

– Колись у мене вдома жив ворон — його звали Кракен. Він жив у мене вдома, ми щодня гуляли, виходили на вулицю. Я його дуже любив. Коли мені сказали, що треба придумати позивний, я одразу сказав "Ворон", на честь свого птаха, — розповідає Сергій.

До повномасштабного вторгнення Сергій не мав ілюзій. Ще з 2016 року, коли фронт стабілізувався, він розумів — це тимчасово.

– Весь свій військовий шлях я казав друзям: "Йдіть, навчайтесь, бо вони нападуть знову", — згадує він.

Вибух, який змінив все

Червень 2022 року. Сергій щойно повернувся з одного бойового завдання. Близько шостої ранку до нього підбігли хлопці з проханням показати на карті шлях до позицій. Він вирішив провести їх сам.

Його ноги обвуглилися, але саме це стримало сильну кровотечу і врятувало чоловіку життя. Побратими оперативно наклали турнікети та викликали евакуацію. Після Дніпра Сергія гелікоптером евакуювали до Києва. Там він провів у комі 20 (!) днів.

– Лише коли вийшов із коми, то дізнався про свої поранення — до того моменту нічого не пам'ятав, бо мав ще серйозну травму голови і проблеми із зором, — каже боєць.

Кошмари, фіксація до ліжка та фантомні болі

Для Сергія найважчим виявився не біль і не усвідомлення втрат, а перший тиждень після виходу з коми.

– Мене мучили постійні кошмари. Я не розумів, де перебуваю та що зі мною. Дружина прийшла якось у палату — бачить, що я прив'язаний до ліжка. Вона попросила розв'язати, а коли обернулась — я вже сидів на краю ліжка, готовий тікати. При тому, що на нозі був апарат, кістки поламані… Вона тоді тільки й сказала: "Ні, прив'язуйте назад", — розповідає захисник.

Коли Сергія перевели з реанімації, його за один день зняли з усіх наркотичних знеболювальних. Почалася справжня ломка. Лікарі використали фентаніловий пластир, який повільно вводить знеболююче в малих дозах. За три дні він повністю "зійшов" із наркотиків.

Але фантомні болі виявилися ще страшнішими.

Допоміг психіатр в Одесі. Після півроку лікування з препаратами фантомні болі зникли.

Операція в США, яка ледь не коштувала життя

Найважча операція чекала на Сергія в Америці. Виявилося, що в Україні йому неправильно встановили апарат зовнішньої фіксації на ліву ногу.

– Стегно було розтрощене, апарат не доглядали, його не промивали, нічого під нього не підкладали. Через це нога вивернулася, а в кістці з'явилася інфекція, яка почала її "їсти". Якби не втрутилися вчасно — я б більше ніколи не зміг ходити, — пояснює боєць.

Довелося робити складну операцію: поставили новий штир усередину стегна, закріпили болтами та відновили анатомічний кут. Після цього Сергій потрапив до американської реанімації і ледве вижив.

– Пам'ятаю, після однієї з операцій у мене був тиск 60 на 40 протягом кількох днів. А в Америці отримати дозвіл на переливання крові — це ціла бюрократія, — згадує він.

У США Сергій п'ять місяців шукав лікаря, який погодиться зробити операцію на оці. Багато клінік відмовляли. Врешті знайшовся спеціаліст, який навіть погодився на безкоштовну операцію. Але вона не допомогла, оскільки сітківка виявилася пошкодженою понад 80%.

Навчання жити наново

Перші пів року Сергій просто чекав, бо йому казали, що є операція, яка може повернути зір. Коли стало зрозуміло, що дива не буде, він почав вчитися жити по-новому.

– Перш за все — опановував телефон. Не хотів постійно просити дружину щось знайти, перемкнути відео чи поставити музику. Я хотів повернути собі самостійність, — каже Сергій.

Він вивчив функції озвучування на телефоні — VoiceOver на iPhone та TalkBack на Android. Завдяки цьому тепер спілкується в месенджерах, користується YouTube, навіть веде Instagram.

Частину навичок Сергій знаходив у відкритих джерелах — вивчав, як незрячі люди рухаються містом або готують їжу. Нещодавно він проходив навчання у реабілітаційному центрі, де вчився готувати самостійно.

– Тепер я почав краще розуміти, як у нас влаштоване життя людей з інвалідністю. Раніше не помічав, наскільки складно незрячим або людям у візках пересуватись містом, — ділиться Сергій.

Нове хобі і власна справа

Сергію було нудно вдома. Коли з реабілітаційного центру у Вінниці подзвонили з пропозицією взяти участь у програмі, він спочатку сумнівався. Але дружина підштовхнула спробувати.

– Ми ризикнули — і не пожалкували: дізналися багато нового, навчилися гончарити, завели корисні контакти, — каже він.

Зараз Сергій офіційно продає свої вироби — відкрив ФОП. Переважно робить чашки, але подобається також робити вази, пляшки, тарілки. Один із його волонтерських проектів — спеціальні тарілки для людей з ампутацією рук, з підвищеними бортиками та "хвилею", щоб їжа не висипалася.

– Знаю як хлопці з ампутацією рук не можуть поїсти самостійно, і це рішення дуже допомагає, — пояснює Сергій.

Поради від "Ворона"

Сергій підтримує зв'язок з іншими незрячими ветеранами, намагається допомагати.

– Буває, дзвонять: "У шпиталі лежить боєць, втратив зір, поїдь, поговори". І я їду та розповідаю, що життя після цього не закінчується. Так, воно вже не таке, як раніше, але це зовсім не означає, що треба лежати й чекати допомоги, — каже він.

Крім того, "Ворону" часто пишуть поранені бійці, які тільки усвідомили свої втрати. Він завжди готовий поспілкуватися та підтримати. Його поради прості, але дієві:

• По-перше, зберігати гумор і не впадати у відчай. Сергію часто згадується вислів Лесі Українки: "Щоб не плакати — я сміялася".

• По-друге, якщо не має можливості впоратися з травмою самостійно — потрібно звертатися до професійної допомоги: психіатри та психологи. Вони допоможуть усвідомити втрати, привести в порядок життя і рухатися далі.

• По-третє, не відкидати допомогу цивільних. Військові можуть бути зайняті фронтом і не можуть постійно допомагати, а цивільні поруч і можуть підтримати.

• По-четверте, не варто ізолюватися. Спілкування і обмін досвідом з іншими пораненими допомагає зрозуміти: проблеми в інших подібні, і це дає підтримку.

До Сергія можна звернутися через Instagram — він завжди готовий поспілкуватися та підтримати тих, хто проходить подібний шлях.

Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.