Дійсно сталевий! Ветеран про три поранення, кротів-окупантів і суперногу

Далеко не всі люди адекватно реагують на поранених військових на протезах

"Я давав присягу. Я не міг не піти", — каже ветеран з Полтавщини 32-річний Олег Сподін, пояснюючи свій мотив стати на захист України в перші дні широкомасштабного вторгнення.

Гірничий інженер в цивільному житті, з початком "великої" війни взяв до рук зброю, маючи за плечима лише військову кафедру інституту. Схід став місцем звитяги і одночасно особистої драми захисника: в боях під Куп’янськом чоловік втратив кінцівку. Втім, жага до життя у Олега виявилася настільки сильною, що вже через тиждень після протезування військовий прогулювався вуличками Львову. Своєю історією боєць поділився з "Телеграфом".

"Треба було захистити рідних"

Олег Сподін зізнається, що і близько не вірив в таку зухвалість ворога — відкрито напасти на Україну.

24 лютого 2022 року все змінилося.

– Я якраз в цей день працював в нічну зміну. І по корпоративному радіозв’язку хтось передав: "Хлопці, почалося!" А що почалося? Зайшов в інтернет і прочитав, що по Харкову вже були перші прильоти, по українських аеродромах, — пригадує Сподін.

Декілька днів чоловік був в легкій розгубленості, а потім вирішив піти до ТЦК. Та на війну Олега… не взяли. Справа в тому, що прописка у нього була на Дніпропетровщині, а мешкав чоловік у Горішніх Плавнях, тож у ТЦК сказали йти до дому, та чекати дзвінка. Однак боєць не міг сидіти без діла, коли вся країна палала, а тому вступив до місцевої самооборони.

– Тоді люди в Україні майже в кожній громаді створювали такі загони самооборони, бо ж ніхто знав, куди дійде ворог. А там вже хто чим міг, тим і допомагав. Робили блокпости по місту, коктейлі Молотова, — розповідає чоловік.

Потім з ТЦК все ж зателефонували і запросили Олега на ВЛК. Медкомісія визнала чоловіка придатним до служби і його скерували на навчання до Національної академії сухопутних військ. А напередодні відправки на навчання, 7 травня 2022 року, Олег навіть знайшов час, щоб одружитися.

– Одружитися в цей день ми запланували ще в 2021 році і тоді ж подали заяву. Так, почалася повномасштабна війна, але ми вирішили не змінювати дату. Та ніяких ресторанів у нас не було, просто розписалися та дома за столом посиділи. Не той настрій був, щоб святкувати, — пояснює військовий.

По завершенні навчання Олег доєднався до 14-ї окремої механізованої бригади. Ось так інженер став військовим. Що рухало в ті дні чоловіком?

– По-перше, я ж давав присягу. А, по-друге, в небезпеці мої рідні і їх треба захищати, — каже співрозмовник.

"Четверо загинуло. Я вижив"

Спершу підрозділ чоловіка був відправлений на Донбас в район Соледару. Там Олег отримав своє перше поранення: уламки потрапили в руку та шию. Та на щастя серйозних травм не було, то ж незабаром боєць знову поїхав на фронт. Цього разу на Харківщину. Там було жорстко.

– Нас накривали артилерією, танками і всім, чим тільки можна. По нам працювали дуже файно і це точно були добре навчені військові. Ворога не можна недооцінювати. Озброєння у них не гірше за наше і дронів не менше. Вони як кроти – копають постійно. Копають і роблять фортифікації. По ним б’ють мінами, вони швидко ховаються, а потім продовжують далі копати, — пояснює військовий.

Поблизу Куп’янська Олег отримав друге поранення – уламок потрапив в ліве стегно, але нічого серйозного. Драматичним і найважчим для бійця стало третє поранення.

– Ми несли пораненого бійця. Над нами висів дрон. Він корегував міномет, і одна з мін прилетіла по нам. Четверо хлопців тоді загинуло… Вижив тільки поранений, я, та ще один хлопчина, який дуже сильно постраждав, — каже захисник.

Уламками міни військовому розтрощило ногу в районі колінного суглобу. Бойовий побратим швидко наклав Олегу турнікет, а далі почалася важка евакуація під обстрілами ворога.

– Коли мене несли, ще дві міни поряд пролетіли. Випадково, один хлопчина, який мене ніс (на жаль, він вже загинув), щось там зашпортався на декілька секунд в районі відірваної ноги і тільки над головою фух… пролетіла міна. Якби він не зашпортався, можливо, ті пару секунд були б останніми, — зазначає військовий.

Олегу пощастило – за дві години він вже був у стабілізаційному пункті. Втім, вирок лікарів був невтішним – колінний суглоб не врятувати, то ж кінцівку треба ампутувати.

– Я вийшов з наркозу і одразу запитав у лікарів як моя нога. Мені відповіли: "Вибач, ми не змогли її врятувати". Нога була сильно понівечена, коліно було розтрощене. Я подумав – ну окей. Як сталося, так сталося, — пригадує боєць.

"У пана супернога"

Однак, за словами чоловіка, впиватися горем у нього не було жодних причин, бо ж він вижив, а це найголовніше.

– Я не впадав в депресію. Лише запитав лікарів, чи моє "хозяйство" ціле? Мені сказали, що все на місці. Ну то слава Богу, — жартує захисник. – А на ногу поставлю протез, то не проблема. Чому впадати в депресію? Я ж залишився живий. Хіба що батьки засмутилися, та потім дружина їм сказала, що треба заспокоїтись, адже я вже більше не повернусь туди. Тобто всі нормально і адекватно відреагували.

Під час лікування і загоєння ран, військовий мотивувався відео з в мережі, на яких люди без кінцівок своїм прикладом показували, що навіть з тяжкими травмами можна вести повноцінне життя і активно займатися спортом. А відтак, щойно отримавши довгоочікуваний протез, вже через тиждень Олег став на ноги і спираючись на милиці "намотав" з друзями по Львову п’ять кілометрів. Через місяць військовий замінив милиці на паличку, а ще через два тижні вже повноцінно ходив.

– Мені то сподобалось. Я думав, що буде набагато складніше. Якщо слухати реабілітолога, то можна швидко навчитися ходити, було б бажання, — запевняє захисник.

Втім, за словами бійця, в Україні, на жаль, далеко не всі люди адекватно реагують на поранених військових на протезах.

– Ще вчити і вчити людей, як правильно реагувати. Наприклад, приїжджав я в гості до батьків на Дніпропетровщину і там була жінка, яка, певно, вперше в житті таке побачила. Підходить і каже: "Це у вас протез?" Я на неї дивлюсь, сміюся, кажу: "Пані, ну з такою ногою, певно, не народжуються". Вона: "А-а-а… ну так". І друге її питання: "То це у вас ноги немає?" Оце логіка у людини. Звідки ж вона здогадалася. З одного боку, можна зрозуміти: якщо людина ніколи такого не бачила, то їй цікаво, але вона не навчена правильно спілкуватися, — каже Олег.

З особистого досвіду бійця, за кордоном реакція оточуючих на травму все ж відрізняється.

– Я був у відпустці в Польщі і гуляв парком. І маленька полячка запитала у мами: "Що то у пана за нога?" А мама відповіла: "То у пана супернога". І це було так мило, — зізнається військовий.

Зараз Олег повернувся до роботи гірничого інженера на рідному комбінаті. Чоловік мріє про дітей і, звісно ж, перемогу України, адже наш народ діаметрально відрізняється від російських загарбників, а тому заслуговує, щоб жити гідно.

– Ми розумні, а вони ні. Бо ж ну яка розумна країна буде нападати в сучасному світі на іншу країну? По-друге, ми сильна і стійка нація, — резюмував Олег Сподін.

Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.