"СЗЧ — злочин і за нього посадять": пілот Апостол про гідність, бойові вильоти і свободу під час війни

Апостол — пілот 12-ї Окремої бригади армійської авіації, народився у родині військових і продовжив сімейну традицію. Здійснив понад 160 бойових вильотів, пілотує гвинтокрил Мі-24. Про сприйняття війни розповів в інтерв'ю "Телеграфу" "Лінія спротиву".

Про небо, кров і свободу

— У мирний час політ — це свобода, кайф, задоволення від того, що люди ходять по землі, машини їздять, а ти в небі. Та коли є загроза, польоти — велика відповідальність, нам не до забавок, ми виконуємо завдання.

Страх — не ворог, а супутник. Кожний виліт несе за собою певний страх. Закурив сигарету, одягнув броню, надів шолом, рукавиці, підготувався, потім оглянув вертоліт, поспілкувався з ним, запустив двигун, і страх просто розсіюється. Я говорю з вертольотом і він мені допомагає. Ми разом боремося з цим страхом, і все мине. Вертоліт хоч і металевий, але у нього є душа. Одного разу ми виходили з-під удару, я сів у гелікоптер і ми просто моментально втекли. Ми йдемо на посадку і я питаю у побратима: "Чого вертоліт вередує?". А він мені відповідає: "Та то я просто з ним не привітався". Це одинадцять тонн металу, якими ти керуєш, але якась душа точно є.

Підтримка військ на передньому краю

— Робота армійської і штурмової авіації — забезпечення підтримки військ на передньому краї. Ми підходимо до ворога настільки близько, наскільки можемо, і підтримуємо піхоту. Приходить завдання нашому керівнику, він нам каже: "Ось ціль, піхота противника у наступі" і дає нам координати. Буквально 10-15 хвилин ми плануємо маршрут польоту, готуємо свій захід на ціль і летимо безпосередньо у зону завдання удару. Поки ми прямуємо до цілі, бачимо нашу піхоту, яка знаходиться на своїх позиціях.

Як витягували загиблого пілота зі збитого вертольота під Маріуполем

— Був випадок у 22-му році: перша ротація на вертольоті Мі-8. Я був льотчиком-штурманом. Ми знаходились у чергуванні під Маріуполем. Приходить вісточка, що збили наш вертоліт і ми полетіли на місце падіння. Привезли кран, щоб підняти вертоліт, аби ми могли дістати тіла загиблих. Ми забрали тіла і доставили їх у шпиталь на ідентифікацію.

Командир нашої частини дав мені ланцюжок і вервицю (точніше, те, що від неї залишилось), аби я передав це родичам загиблого. Я бачив сльози людини, якій передав речі загиблого, її біль. Я служив у підпорядкуванні полеглого пілота, він мене всьому навчав. Завдяки йому я став тим, ким я є. У цей момент прийшло переосмислення цінностей: наскільки все швидкоплинно.

"Азовсталь" — найвизначніша місія авіації світу

— Льотчики розуміли, що це може бути дорога в один кінець, однак вони йшли, тому що потрібно було забирати поранених, везти провізію, озброєння, аби військові в Маріуполі могли оборонятися. Є ті, хто не повернувся і досі вважається зниклим безвісти. Це дуже велика втрата для нас, для всіх льотчиків і водночас найвизначніша місія у світовій авіації. Коли льотчик приймає рішення, він розуміє, що одне його життя не варте двадцяти, які він рятує.

Один з льотчиків, що повернувся з цієї місії, є інструктором. Він герой України, продовжує навчати нас літати і виходить на бойові вильоти завдавати ураження ворогу.

СЗЧ — злочин і за нього посадять!

— Нещодавно в Instagram мені попався військовий медик, який виїхав. Чи коли Сергій Гнезділов пішов у СЗЧ. Давайте всі тепер підемо і що буде далі? СЗЧ — це злочин і за нього посадять!

Є бойова медикиня Софія Янчевська — пішла добровольцем, без жодних гарантій, хлопець у неї теж на фронті, а хтось називає героєм тих, хто виїхав. Де справедливість?

Нам потрібні далекобійні ракети і удари по тилу ворога!

— Чому ми не можемо говорити, що ми пануємо у нашій Україні? Ми пануємо, тому що народ це і є влада, ми чинимо цей опір. Якщо ми всі будемо битися в унісон, то знесемо цю машину ру*няву. Без підтримки іноземних партнерів ми протримаємось, але нам потрібні їх далекобійні ракети і удари по тилу ворога.

Мене дивує, чому ми повинні спонукати цивільних до дій. Ми захищаємо їх, а ще повинні якось підштовхувати їх робити для нас щось на фронті. Я не зобов’язаний дякувати мирному населенню за підтримку. Вони повинні розуміти, що ми для них, а вони для нас — ми одне ціле і працюємо на цю державу. Люди повинні свідомо йти в ТЦК, оновлювати дані, аби потім їх не довелось на вулиці виловлювати. Вони мають усвідомлено долучатися до боротьби.

Чи настане каяття Росії?

— Не бачу передумов. Я би навіть не хотів його сприймати. Це бридко. Потрібно прожити 5-6 поколінь для того, аби ця ідея могла сприйнятися.

Якщо росіяни зараз припинять цей конфлікт, діло дійде до судів, репарацій та відновлення України, а це божевільні кошти і вони цього не хочуть робити. Тому, я думаю, вони не зупиняться щонайменше через це. Москва "вивезла" за рахунок того, що у 2000-х роках Україна припустилася помилок, послабила обороноздатність: відмовилася від ядерної зброї, літаки і вертольоти продавала. Ми самі відповідаємо за свої помилки.

Росія хоче Північною Кореєю захищатися? Тією країною, яка не знає, як вести бойові дії? Це варварство з їхнього боку — хотіти захопити незалежну і суверенну державу. Росіян мотивують грошима, надбавками. Тих же зеків звільняють, а вони потім вертаються додому і там когось ґвалтують. Це не є вмотивовані бійці, вони гинуть тисячами. Що таке вмотивований боєць, який готувався тактично, в нього все є, і що таке, коли просто закинули його в окоп і сказали "якщо буде йти — стріляй". Їх просто закидують, як м’ясо, і продовжують йти вперед.