Зона ризику: чому ветерани чинять самогубства і як допомогти українцям оговтатися від потрясінь війни

У неділю, 10 вересня, відзначався Всесвітній день запобігання самогубствам. За даними ВООЗ, кожні 40 секунд одна людина у світі скоює суїцид. Україна, на жаль, посідає не останнє місце у рейтингу за кількістю таких смертей на душу населення – до повномасштабної війни ці показники були вдвічі вищі за середньосвітові. Як вплинуть на сумну статистику психологічні травми від пережитого за роки війни у цивільних і посттравматичні стресові розлади (ПТСР) – у військових, зараз можна лише здогадуватися.

Втім, з проблемою зростання кількості суїцидів у населення стикаються й у країнах з цілком спокійним способом життя. Так, найближчим часом в уряді Британії з'явиться спеціальний міністр у справах чоловіків. З-поміж іншого посадовець буде займатися питаннями зменшення кількості самогубств серед сильної статі. За словами британського депутата-консерватора Ніка Флетчера, чоловіки становлять 75% самогубців, 83% тих, хто має проблеми зі сном, і 88% тих, хто помирає від хвороб серця, повідомляє BBC Radio 4.

Чому мужні й незламні у жахіттях війни бійці вкорочують собі віку, повернувшись до цивільного життя, і як запобігти трагедії, якщо близька людина перебуває на межі відчаю, "Телеграф" запитав у віце-президента Асоціації політичних психологів України, кандидата психологічних наук Світлани Чуніхіної.

– Існує думка, що люди, які пережили війну, стають більш стійкими до життєвих негараздів і проблем. Чи дійсно такі потрясіння загартовують нашу психіку?

– Людина дійсно стає менш чутливою до негараздів буденного життя, більш витривалою, слабше відчуває страх і душевний біль. Проте, хоч як парадоксально, все це є ознакою не посилення, а навпаки – вразливості психіки. Сила психіки полягає в її адаптивності, пластичності, здатності пристосовуватися до обставин і бути чутливою до подразників зовнішнього світу. Здатність вільно експресувати, відчувати емоції, обмінюватися емоціями з іншими – властивості психічно здорової людини. Війна все це ламає: щоб не відчувати болю від жахливих подій, люди можуть вдаватися до "заморожування" усіх почуттів. Декому це може здатися "загартованістю", але з точки зору фахівця з психічного здоров'я це очевидний перехід людини в зону ризику.

При цьому, згідно з даними досліджень, кількість самогубств під час війни зменшується вдвічі. Це пояснюється тим, що люди стикаються зі зростанням ризиків померти неприроднім шляхом, тому "традиційні" причини для самогубства відходять на другий план. Окрім того, війна призводить до суспільного згуртування, і тому люди, які в мирному житті почувалися ізольованими, під час війни можуть знову відчути зв’язок з іншими, стати потрібними, включитися в життя спільноти. Водночас, для народів, які пережили геноцид, зростає відкладений ризик суїциду.

– У цій статистиці цивільні і військові рівні перед ризиками?

– За даними міжнародних досліджень, кількість суїцидів серед кадрових військових у півтора разу більша, аніж серед цивільних, а у разі з жінками-військовими, у два рази.

Під час бойових дій усі захисні функції психіки загострюються, людина перебуває у мобілізованому стані і орієнтована на власне виживання та збереження життів побратимів, але після повернення до мирного життя вмикаються інші механізми.

Передусім, ризик самогубств серед військових пов’язаний із ПТСР, який часто призводить до ізольованості від оточуючих і розриву значущих соціальних зв'язків. Також суїцидальні ризики підвищуються через зловживання алкоголем і наркотичними речовинами, складнощі із реінтеграцією у мирне життя, кар’єрні невдачі і фінансові проблеми.

– Існує стереотип, що самогубство може стати шляхом "вирішення проблеми" лише для слабких духом людей. Чи погоджуєтесь ви з цим?

– Ні, це некоректна оцінка. Самогубство – не питання сміливості чи боягузливості, слабкості чи сили. Суїцид – це питання відчаю, ізольованості, депресії, безнадії. Це крок людини, який суперечить природному потягу до життя. В нормі цей потяг дуже сильний у всіх живих істот.

Взагалі, в Україні проблема самогубств є дуже гострою. За даними ВООЗ, 2019 року кількість самогубств на 100 тисяч населення у світі в середньому була 9, в Україні цей показник сягає 17. Тобто українці в цьому сенсі перебувають у зоні підвищеного ризику.

– Перебування у стані стресу тривалий час може вплинути на стан здоров'я нації загалом?

– Стрес дає велике навантаження на серцево-судинну систему, а її захворювання і до війни були першою причиною передчасної смертності в Україні. Якщо ми не будемо завчасно турбуватися про своє психічне здоров'я, уникнути ризиків зростання цих проблем не вдасться.

Запобігти цьому можна, але потрібен комплексний підхід. По-перше, інформування населення про те, що турбота про ментальне здоров'я – це не просто норма, а й необхідність, а робота з психологом не може бути чимось соромним або зайвим.

По-друге, зробити ці послуги доступними для широкого загалу в ціні та маршрутах доступу. Люди повинні розуміти, де і як вони можуть отримати допомогу, куди їм слід звернутися. Крім того, ця допомога повинна бути якісною.

Зараз багато фахівців в Україні проходять перепідготовку і перекваліфікацію, опановуючи сучасні методи подолання важких психологічних наслідків війни, надають допомогу тим, хто зазнав втрат, був травмований. Також запускаються різноманітні сервіси і платформи, де людина може знайти необхідного їй спеціаліста.

Звісно, вся ця робота має здійснюватися не на рівні самоорганізації професійних спільнот психологів і психотерапевтів, а бути частиною державної політики повоєнного відновлення.

– Як діяти, коли близька людина перебуває у стані відчаю, але відмовляється працювати з психологом і взагалі говорити про свої почуття?

– Принцип переживання "в собі" частіше притаманний чоловікам. Ймовірно, це одна з причин того, що кількість самогубств у чоловіків значно вища, аніж у жінок. За світовою статистикою, цей показник в середньому становить один до двох, в Україні на одне жіноче самогубство припадає приблизно п'ять чоловічих.

Україна завжди належала до країн екстремально високої передчасної смертності чоловіків і, на жаль, війна не наближає нас до вирішення цієї проблеми, а тільки поглиблює її.

У питанні допомоги близькій людині важливо розуміти, що самогубство вкрай рідко вчиняється тими, хто має сильні, значущі, теплі людські стосунки. Думка про те, що твоя смерть змусить страждати тих, кого ти любиш, виступає потужним запобіжником від скоєння суїциду. Тому нехай краще його буде дратувати ваша надмірна турбота та увага, аніж він залишиться наодинці з відчаєм і завершить шлях від думки про суїцид до власне його вчинення. На самоті цей процес протікає набагато швидше і легше.

Не слід бути надто нав'язливим, головне – підтримувати і давати впевненість у тому, що людину люблять, від неї залежать, що вона є важливою. Можна спробувати пробудити смак до життя. Це можуть бути будь-які позитивні емоції, навіть просто смачна їжа. Іноді така дрібниця може нагадати людині, що життя прекрасне, хоча б з точки зору чуттєвих задоволень.

Та все ж, потрібно намагатися довести людину до спеціалізованої допомоги. Говоріть про це, пропонуйте різні варіанти, забезпечте контактами фахівців. Поясніть, що це безпечно, добровільно і не про "промивання мізків" чи відмовляння від задуманого. Навпаки – таким людям вкрай важливо повернути почуття контролю над їхнім життям, дати впевненість, що останнє рішення завжди за ними. Тільки вони можуть вирішувати: розірвати останню ниточку, що пов'язує їх з цим життям, чи спробувати знайти нові сенси: реалізувати себе, покохати, побачити і спробувати щось нове.