Кожне рішення - за тисячу життів: як бійці ЗСУ та волонтери евакуюють цивільних із Бахмуту

Військові ЗСУ ні на мить не зупиняються у спробах порятунку цивільних з найгарячішої точки фронту – Бахмуту, а волонтери – з сусідніх з містом-фортецею сіл. Днями зі зруйнованого міста, де бої не вщухають ні на хвилину, вдалось вивезти крім дорослих 9-річного хлопця. Перед тим бійці шукали його тиждень (!). Допомагають вибратися із небезпеки бійці і літнім людям. Проте далеко не всі з цивільних хочуть виїздити.

"Позиції москалів фактично за 200 метрів"

Попри надскладну ситуацію в Бахмуті, де вже декілька місяців поспіль тривають жорсткі бої і ворог продовжує наносити артилерійські та авіаційні удари по будівлям, — в місті ще досі лишаються цивільні. І це не тільки самотні літні люди, а цілі родини, в тому числі з дітьми. Їх порятунок наразі можливий тільки зусиллями військових, що тримають оборону міста-фортеці. Серед таких бійців Юрій Бовт та його побратими з мотопіхотного батальйону 24-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Чоловік, до речі, багатодітний батько – має четверо дітей, на фронт пішов добровольцем, тричі був поранений, має контузію, але весь час повертається на передову.

Днями дружина військового — Олена, котра сама активно волонтерить, виклала відео, на якому зафільмована чергова вдала операція з порятунку. Разом з дорослими з Бахмуту вивозили і 9-річного Прохора разом з його котиком, якого хлопчик намагався в дорозі заспокоїти. Чоловік зі сльозами на очах каже: "Боже, я тебе так шукав".

"Як тільки хлопці дізнаються, що в якомусь будинку є люди, приїжджають, забирають, – розповіла "Телеграфу" Олена. – Про цю дитину почули, але не знали точно, де він знаходиться. Родина не хотіла до останнього виїжджати і врешті решт з хлопцем погодилась відправитися в дорогу тільки мама, а тато так і лишився в Бахмуті. З міста Юра з хлопцями допоміг їм вибратися, але що вони вирішили далі, куди попрямують, — поки невідомо".

На інших відео, якими поділилась Олена, ще одна місія з порятунку. Юрій з побратимами збирають по району людей, останньою – жінку поважного віку. Вона і досі мешкала у квартирі на третьому поверсі багатоповерхівки, що вочевидь неодноразово зазнавала ударів росіян. Потрощені двері і вікна, дірки та тріщини у стінах, сліди пожеж і руйнувань від влучання снарядів. Загалом у пікап до бійців разом з речами вдалось того разу помістити шість жителів Бахмуту, також слідом за військовою автівкою виїхали ще три цивільні.

"Чоловік разом з хлопцями вивозить останніх людей з Бахмуту, бо туди волонтерські еваки вже бояться їхати, – додає Олена. – "Прилетіти" може будь якої миті, позиції москалів фактично за 200 метрів. Військові ризикують щосекунди. Було, що 14 людей в пікапі за один раз везли, а в середньому десь по 50 місцевих за день евакуюють".

"Сусіду розбили хату, а мене "авось" пронесе"

До порятунку цивільних з населених пунктів довкола Бахмуту долучаються і волонтери, серед них Денис Христов. Зокрема, 8 квітня він евакуював людей з села Міньківка, що розташоване за 20 кілометрів від міста-фортеці. На відео, присвяченому цій поїздці, чутні звуки вибухів, і видно наслідки обстрілів – більшість будинків у цьому населеному пункті вже зруйновано. Вибратися до більш безпечного регіону цього разу погодилось дві жінки. Проте одна була готова до поїздки, бо про неї подбав рідний брат, сповістивши волонтера, а другу – бабу Машу – Денис був змушений вмовляти.

Так само з тривалими перемовинами проходила евакуація кількома днями раніше з сусіднього села Оріхово-Василівка. Тут волонтер цілеспрямовано завітав до місцевого мешканця Віктора, також отримавши про нього інформацію від брата. Спочатку чоловік навідріз відмовився з аргументацією: "Це моя земля, у мене батьки тут поховані, а через тиждень Пасха!" Але сумніви викликати в нього допоміг друг Коля, що пожалівся, як його напередодні під час обстрілу привалило землею. Зрештою, чоловіки завантажились до автівки.

Ще одну сімейну пару, за якою Денис був змушений вертатися, не змогли одразу переконати залишити будинок задля збереження власного. 84-річний чоловік як відрізав: "Не поїду, вже все!" Згодом волонтер на своїй сторінці в Instagram емоційно прокоментував ситуацію з евакуацією людей з Донеччини.

"І ще про Бахмут. 31 березня я виїхав на евакуацію, у мене була заявка з вулиці Молодіжної – дідусь з бабусею, і кілька адрес поруч, – зазначив Денис. – Якщо ви пам’ятаєте, тоді був дуже сильний снігопад і я не зміг заїхати до міста. Це я до чого. Протягом року волонтери безкоштовно вивозили людей. Можна було за цей рік будинок свій просто по цеглинках вивезти спокійно. Але це наше "авось", сусіду розбили хату, а мене "авось" пронесе. І оце "авось" доводить до евакуації у таких умовах (тут на підтвердження слів волонтер додав кадри, як цивільних садять в бронетранспортер, що вивезти у безпечне місце – авт.) Дякуючи таким хлопцям, як розвідка 93-ї бригади "Холодний Яр", які після тижня очікування все ж таки знайшли можливість заїхати і забрати цих людей".

На додачу волонтер розповів, що зараз росіяни, серед яких найманці з ПВК "Вагнер", що контролюють частину Бахмуту, дивуються його руйнуванням. При цьому, що саме це формування разом з російською армією зробили все, щоб зрівняти місто з землею.

"Стасик фактично врятував всю свою родину"

На середину квітня в Бахмуті лишається не більше двох тисяч цивільних, хоча це вже фактично не місто, а лінія оборони. Так говорить про цю гарячу точку боєць ЗСУ Петро Волощук ("Стоун"). На його рахунку не одне врятоване життя. Найбільш відому операцію військовий разом з побратимами здійснив в останні дні 2022-го року. Її героями стала сімейна пара з двома синами: 13-річним Олексієм і 7-річним Стасиком та домашнім улюбленцем – котом Маркізом. Саме молодшому члену родина завдячує збереженням життя, він першим познайомився з Петром.

"Виїжджати першим захотів Стас, потім погодився батько, а мама була проти до останнього, врешті решт під обстрілами ми їх вивезли, – згадує в розмові з "Телеграфом" Петро. – Але на тому спілкування з цими людьми не закінчилась, а триває і досі. Була допомога хлопцям зі школою, реабілітацією, а для Стасика я став хрещеним. З житлом також закрите питання: наразі сім’я живе в Чернівцях, але згодом перебереться в Дніпро, де для них придбана квартира. Це стало можливим завдяки тому, що історія стала знаковою, розійшлась по всьому світу".

Петро додає, що і в цьому випадку, і в інших, евакуації передували довгі та ґрунтовні розмови, адже усвідомлюючи небезпеку від перебування в епіцентрі бойових дій, люди переймаються, а де і як їм жити далі.

"Люди не хочуть виїжджати в нікуди, бо до них сарафанне радіо доносило поганий досвід земляків, – наголошує військовий. – Ще на початку повномасштабної війни людей вивозили до Дніпра, Харкова, міст Західної України, де їм давали прихисток десь в садочках, спортзалах тощо. Але згодом потрібно було виїжджати звідти та винаймати житло, тож люди повертались. І при цьому їх власне житло за час відсутності могло бути як не зруйновано, так розграбоване. Додайте до цього такий аспект: не завжди ті чи інші організації хочуть приймати чоловіків, а зосереджуються лише на допомозі жінкам з дітьми. І це теж змушує багатьох лишатися в містах поруч з фронтом чи там, де безпосередньо точаться бої".

Також Петро підкреслює, що з урахування всіх факторів тільки наполегливість і індивідуальний підхід допомагає доводити справу порятунку цивільних до кінця. А ще підтримка після евакуації. За останні дні, за його словами, вивозити людей вдавалось тільки з Костянтинівки та Часового Яру, бо ситуація в Бахмуті дуже стрімко змінюється і вибратися з нього не ушкодженим майже неможливо.

"В Часовому Яру, зокрема, обходили підвали, де переховуються люди, перевіряли, чи немає дітей до 18 років, хоча ніби всіх вже евакуювали, — уточнює Петро. — Тобто робота з порятунку дітей ведеться постійно. А в історії зі Стасиком… фактично він спас всю свою родину, якби він не підійшов до мене, не повів показувати свою квартиру, ми з ним не роззнайомились, то вони б там і лишились. Їх будинок, до речі, як і район вже не існує, там все знищено "під нуль".

Як повідомляв "Телеграф", раніше вагнерівці були основною силою росармії, яка продовжує спроби добитися повного захоплення міста-фортеці. Наші військові прогнозують, що без зміни тактики та налагодження постачання "свіжої сили" протриматися вони можуть ще пару місяців.