Батьки не хочуть - втрутиться держава: чи правильною є примусова евакуація дітей з лінії фронту та що про це кажуть юристи

Кабінет міністрів України нарешті ухвалив рішення щодо примусової евакуації дітей із зон активних бойових дій. Відтепер рішення про виїзд неповнолітніх з гарячих точок прийматимуть не їхні батьки чи опікуни, а обласні військові адміністрації, виходячи з оцінки рівня небезпеки у населених пунктах. Передбачається, що дітей евакуюватимуть у безпечні місця в супроводі родичів або інших законних представників. Як діятимуть правоохоронці у разі категоричної відмови усіх дорослих від поїздки, наразі невідомо.

"Телеграф" з'ясовував, як такий порятунок відобразиться на психологічному стані дітей, і наскільки юридично обгрунтованим є дане рішення Кабміну, з точки зору діючого законодавства.

Відмова не прийматиметься

Станом на 9 березня 2023 року, в результаті повномасштабного вторгнення окупаційних військ рф в Україну лише загинули 464 дитини, 16 226 неповнолітніх були депортовані на територію рф, ще 356 вважаються зниклими. Поранення внаслідок бойових дій отримала 931 дитина. Варто зазначити, що це офіційні цифри, які підтверджуються конкретними іменами. Ймовірно, кількість жертв та вкрадених до росії дітей набагато більша.

Значної частини цих жертв, ймовірно, можна було б уникнути шляхом вчасної евакуації дітей із зони активних бойових дій. Попри численні попередження від влади та заклики виїжджати з гарячих точок у відносно безпечні регіони України, далеко не всі громадяни готові покинути свої домівки заради спокою власних дітей.

Навіть у "найгарячішій" на сьогодні точці фронту — місті Бахмут Донецької області — все ще проживають близько 4000 місцевих мешканців і щонайменше 39 дітей, повідомила міністерка із питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук в етері телемарафону.

Відмовляючись від евакуації з найрізноманітніших причин, ці громадяни ризикують не лише своїм життям, а й фактично тримають у заручниках власних дітей, які не можуть самі подбати про себе. Саме це спонукало український уряд відібрати у нерішучих батьків та опікунів право на прийняття рішення щодо евакуації неповнолітніх членів їхніх сімей та перекласти відповідальність за цей процес на місцеві ОВА.

"Обов’язок держави – оберігати життя і здоров’я дитини. Прийняте сьогодні рішення має спонукати батьків більш виважено підходити до питання евакуації їхніх дітей. Якщо дорослі не спроможні подбати про безпеку дитини, то це має зробити держава", – прокоментувала рішення Ірина Верещук.

Зокрема, постанова Кабміну передбачає примусову евакуацію неповнолітніх у супроводі одного з батьків, опікунів або ж інших офіційних представників. При цьому, за словами посадовиці, розлучати дітей з рідними держава не стане, а проблему спротиву серед дорослих вирішуватиме Нацполіція.

"Якщо дорослий ухвалює рішення, він має підписати відповідну форму і відмовитись від евакуації. Якщо є малолітня дитина на утриманні, ця опція не працює щодо одного з дорослих. Вони зобов’язані супроводжувати дитину до місця, куди буде здійснюватись евакуація. Досвід останнього місяця показує, що якщо наша Нацполіція або евакуаційні групи прибувають на місце, де перебуває дитина з дорослим, як правило, люди не відмовляються", — сказала міністерка, додавши, що наразі найскладнішим завданням є пошук сімей з дітьми, які відмовляються евакуюватися з гарячої точки й переховуються у підвалах.

Попри те, що активні бойові дії зараз тривають у 132 громадах, примусова евакуація неповнолітніх поки що буде застосовуватися лише в Бахмуті. Варто зазначити, що раніше українські військові неодноразово зверталися до мешканців прифронтових населених пунктів з проханням залишити свої міста до завершення бойових дій, аби не бути використаними російською армією в якості живого щита.

Жорсткі засоби, що виправдовують велику мету

У січні 2023 року в Авдіївці на Донеччині сталася трагедія — від серцевого нападу померла 6-річна дівчинка. Дитина з червня проживала у зоні бойових дій з бабусею та дідусем, поки її мама була на заробітках за кордоном.

"Звечора у дитини почали німіти руки й ноги, вона нікому не сказала. На жаль, немає жодного законного механізму примусово вивозити дітей з міста", — розповів тоді очільник військової адміністрації міста Віталій Барабаш в коментарі "Еспресо".

За словами волонтера Владислава Маховського, він неодноразово пропонував сім'ї виїхати у безпечне місце, проте дорослі відмовлялися, аби не залишати на самоті своїх літніх батьків, які також проживають в Авдіївці. Весь цей час дитина вимушена була мешкати у підвалі, ховаючись від постійних обстрілів.

Приймаючи рішення залишатися у небезпеці разом зі своїми дітьми, батьки нерідко використовують в якості аргументу тезу про те, що діти нібито легше переносять стрес, адже не до кінця розуміють, що насправді відбувається. Водночас, примусова евакуація сприймається ними як щось вкрай травматичне для дитячої психіки через розлуку з членами сім'ї.

За словами дитячого психолога, нейропсихолога, співзасновника психологічного центру "Початок" Дмитра Вакуленка, діти дійсно легше адаптуються до всього нового, проте справа зовсім не у тому, що вони чогось не розуміють. Починаючи з 8-10 років діти здатні усвідомлювати, що таке смерть, її незворотність і те, що це може статися з ними чи їхніми близькими.

"Причина дитячої стресостійкості полягає у тому, що в ранньому віці наш мозок працює активніше, дозволяючи нам швидше адаптуватися до зовнішніх факторів. З часом ці процеси сповільнюються — нам важче навчатися новому, адаптуватися до незвичних умов, проте вже наявні навички у дорослих є більш сталими. Тобто, діти швидко навчаються і так само швидко забувають. Завдяки цій особливості велика кількість українських дітей не потребуватимуть психологічної реабілітації після завершення війни. Для здорового проживання цієї ситуації їм достатньо знаходитись у безпечному місці та відчувати підтримку й піклування батьків", — пояснює фахівець в коментарі "Телеграфу".

Попри такі "вигідні" особливості дитячої психіки, залишати малюків у небезпеці в жодному разі не можна, впевнений психолог. За словами Дмитра Вакуленка, рішення Кабміну про примусову евакуацію є беззаперечним благом та необхідністю для збереження ментального і фізичного здоров'я дітей в умовах війни.

"Безперечно, відриваючи дитину від батьків, ми піддаємо її стресу. Проте, якщо ця дитина помре під обстрілами, стрес від евакуації вже не здаватиметься нам чимось непоправним. Психологічна неготовність батьків виїхати із зони бойових дій не може бути приводом залишати дітей у небезпеці. Звісно, в процесі реалізації цього рішення будуть окремі випадки примусової евакуації в обставинах, що не несли прямої загрози життю дитині й не вимагали таких вже радикальних дій, але вони стануть виправданою похибкою на тлі загальної статистики дійсно врятованих від загибелі дітей", — каже психолог.

Довготривале перебування дитини в умовах постійного стресу здатне наносити непоправну шкоду її здоров'ю. Це пов'язано з тим, що коли ми відчуваємо сильний стрес, в мозку блокується процес психологічного та інтелектуального розвитку, а всі ресурси направляються на самозбереження, пояснює Дмитро Вакуленко.

"Якщо ця реакція носить ситуативний характер, в організмі відбувається викид адреналіну і ми можемо почуватися енергійними, сильними, це допомагає нам впоратися з небезпекою. У випадках, коли стрес стає хронічним, наш організм виснажується на всіх рівнях. Наприклад, якщо дитина, що за віком повинна вчитися говорити, перебуває у постійному стресі, усі ресурси її організму будуть направлені на те, щоб впоратися з небезпекою і, скоріше за все, цей малюк матиме затримку мовлення, а в перспективі й інтелектуального розвитку. Те ж стосується і дітей шкільного віку: спостерігається академічне відставання, погіршується пам'ять та увага, з'являються складнощі з соціалізацією. Стрес виснажує усі системи організму, в тому числі й імунну. Такі діти частіше хворіють, у них загострюються хронічні недуги", — каже психолог.

Крім того, психологічні травми, які отримує дитина в умовах війни, суттєво впливають на сприйняття нею світу, себе та оточуючих людей у майбутньому. В результаті довготривалого перебування у небезпеці, у дитини може сформуватися глибинне почуття недовіри до інших або ж невіри у власні сили, адже в її уявленні світ — вкрай небезпечне місце, де ти можеш загинути у будь-який момент і від твоїх дій нічого не залежить, пояснює Дмитро Вакуленко. За словами психолога, з точки зору психотерапії, відпрацювання стресу від розлуки з батьками або навіть втрати рідних, проходить набагато легше, аніж нівелювання цілого комплексу проблем, що виникають внаслідок багатомісячного перебування у зоні активних бойових дій.

Верховенство законів війни має свої межі

Рішення Кабміну очікувано стало приводом для звинувачень уряду в обмеженні прав громадян, проживаючих на лінії фронту і не бажаючих виїжджати зі своїх населених пунктів. Вочевидь, вже скоро українські суди почнуть розглядати перші справи з оскарження рішень про примус до евакуації з боку військових адміністрацій.

У зв'язку з цим, виникає резонне запитання: чи є межа верховенства законів війни, і як бути, якщо вони докорінно протирічать вимогам діючого законодавства України та загалом правам людини.

За словами адвоката, старшого наукового співробітника НДІ правового забезпечення інноваційного розвитку Національної академії правових наук України Марини Семенової, однозначно відповісти на це запитання сьогодні неможливо, адже уряд поки що не поспішає оприлюднювати текст підзаконного акту щодо примусової евакуації на офіційних державних ресурсах.

"Проте, нам відомо, що у зв'язку із запровадженням в Україні воєнного стану, тимчасово можуть обмежуватися конституційні права і свободи громадян, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 КУ, а також впроваджуватися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб. Зокрема, може бути обмежено право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Відповідно до Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" під час дії в Україні воєнного стану, запроваджувати та реалізовувати тимчасові обмежувальні заходи може військове командування разом із військовими адміністраціями та залученням органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування", — пояснює юрист в коментарі "Телеграфу".

Попри впевненість Ірини Верещук у переконливості українських правоохоронців, не можна виключати вірогідності того, що жоден з батьків або опікунів дитини все ж не захоче супроводжувати її під час евакуації. Суто теоретично, в такому випадку в якості законного представника можуть дозволити залучати працівника служби у справах дітей.

"Такий механізм застосовується, коли дитина є потерпілою в кримінальному провадженні, а мати/батько – свідком вчинення даного правопорушення або навпаки. Призначений державою представник супроводжує неповнолітнього під час допитів у відділенні поліції та аж до завершення судом розгляду справи", — каже Марина Семенова.

На практиці ж, якщо батьки відмовляються їхати з дитиною, вивезти неповнолітнього без їхньої згоди буде вкрай складно, зазначає експерт в області права. По-перше, в міжнародному та в українському законодавстві не передбачено такої можливості. По-друге, евакуація дитини без згоди батьків може потенційно наражати неповнолітніх на небезпеку. Наприклад, відкрити шляхи для скоєння викрадення дітей та вивозу їх за кордон.

"Наразі однією з основних категорій спорів, пов’язаних із захистом прав дитини під час дії в Україні воєнного стану, є спори щодо повернення дітей, вивезених на територію іноземної держави, у рамках Гаазької Конвенції 1980 року та Гаазької Конвенції 1996 року. Доволі часто нам важко встановити де саме знаходиться дитина. У нашій практиці були випадки, коли представники Нацполіції стверджують, що дитина весь час з початку повномасштабного вторгнення рф знаходиться в Україні та не перетинала кордон, а за даними Державної прикордонної служби, дитину було вивезено в одну з країн ЄС", — каже правозахисниця.

Таким чином, запровадження механізму примусової евакуації дітей із зон активних бойових дій не протирічить діючому законодавству, але тільки за умови, що така евакуація буде здійснюватися за згодою батьків або опікунів, вони будуть знати про місце перебування дитини та мати можливість безперешкодно спілкуватися з нею, підсумувала Марина Семенова.