Загроза з Білорусі та ракетно-бомбові удари росіян: які ризики для України та чим відповісти

Цього тижня до найжорстокіших боїв на Донбасі додалися нові виклики для України. З боку самопроголошеного президента Білорусі олександра лукашенка, мабуть, уперше пролунали відкриті образи на адресу українського керівництва. І погрози у стилі "виклик кинуто". Ну, а росіяни в ніч проти 9 березня здійснили перший цієї весни масований ракетний удар по нашій країні. Причому агресор застосував нову тактику, через що, на жаль, було чимало влучень. Нові виклики та способи протидії їм " Телеграф " обговорив з військовим експертом, полковником запасу Сергієм Грабським.

Про лукашенківську істерику та ймовірність атаки з білоруської території

– Цього тижня розбушувався лукашенко. Накинувся зі звинуваченнями та образами на адресу українського керівництва за нібито участь того в атаці на аеропорт "Мачулищі" , підписав закон про страту для чиновників та військовослужбовців за держзраду. З чого раптом така істерика?

– На сьогоднішній день Білорусь перебуває під жорстким тиском росії. При цьому лукашенко розуміє, що путінський режим уже не такий потужний і непорушний, як раніше, щоб повністю покладатися на нього. І в разі дестабілізації, подальшого погіршення ситуації в росії, він залишиться на самоті. Недарма його називали "останнім диктатором Європи". Враховуючи, що становище лукашенка стає дедалі хиткішим, він і переходить на образливі заяви на адресу української влади, які раніше собі не дозволяв.

Слід також розуміти, що реакція білоруського та російського режимів, їхніх пропагандистів на вибухи в "Мачулищах" вписується в матрицю ще радянської пропаганди. А саме: замовчування, заперечення, а потім створення якоїсь "легенди". Москва та Мінськ майже тиждень заперечували факт того, що в "Мачулищах" щось сталося, а потім створили "легенду", що нібито вже "відпрацювали" по винуватцях атаки, що вже заарештовано підозрюваних.

Але за фактом лукашенко побачив, що абсолютно беззахисний проти таких ударів. І це його, безумовно, турбує та злить. Виходить, що розпіарена московською пропагандою ППО, яка нібито надійно оберігає і білоруське небо, нічого не може вдіяти з актами, подібними до того, що трапився в "Мачулищах" — за 15-20 км від Мінська. Звідси така нервова реакція.

– На цьому тлі тривожним виглядає попередження з боку Головного управління розвідки Міноборони України, що найближчим часом військово-політичне командування росії планує проведення масштабної провокації на білорусько-російському кордоні . Чи зросла ймовірність вторгнення з боку Білорусі?

– Іноді пропагандистам треба людей розбурхувати, як я кажу – гальванізувати, створюючи ті чи інші кейси в тому чи іншому місці. Наприклад, кейс про "терористів" у Брянській області не спрацював. Бо всі побачили невідпрацьований сценарій, погану режисуру та абсолютно неадекватну реалізацію всього цього. Наразі Кремль намагається створити щось подібне на білорусько-українському кордоні, щоб мобілізувати народ на "боротьбу з клятими українськими нацистами". Подібні вистави можуть іноді відбуватися. Але реальних наслідків вони поки не матимуть, бо на території тієї ж Білорусі явно замало військ для вторгнення в Україну.

Про ракетні удари та бомби, що барражують

– У ніч проти 9 березня Україна пережила черговий масований ракетний удар. Які висновки можна зробити після цієї атаки?

– Слід зазначити низку факторів. Перший – накопичення засобів ураження. Цього разу противник збирав і зосереджував ракети і дрони триваліший період, ніж раніше. Другий – зросла кількість застосованих балістичних ракет. З якими ми об’єктивно поки що не справляємося так ефективно, як хотілося б. Вони становлять для нас дуже серйозну загрозу. Відповідно, важливо продовжувати вдосконалювати систему ППО, накопичувати більше сил та засобів, щоб протистояти таким атакам. Третій момент, який показав цей обстріл, полягає в наступному: нам усім треба зрозуміти, що росіяни жодним чином не відмовилися від ідеї і надалі знищувати критичну інфраструктуру України.

Не варто розраховувати на те, що у Кремлі скажуть "нууу, все – українці пережили зиму, ми тепер перестанемо поливати їх ракетами". Такого не буде. Вони продовжать методичні обстріли. З метою – нехай не за півроку-рік, як сподівалися, так за два-три роки досягти миру по-своєму. Можливо, змінять характер цілей. Битимуть не лише по енергосистемі, а й по транспортних об’єктах – мостам, залізниці тощо.

– Який рецепт протидії?

- Посилювати систему ППО, у тому числі за рахунок авіації та нових систем типу "Петріот". Ми навчилися досить ефективно боротися із дронами, з крилатими ракетами. Тепер нарощування та посилення вимагає та частина протиповітряної оборони, яка відповідає за "роботу" з балістичними ракетами. Війна вписується в таке філософське поняття як "виклик і відповідь", "загроза та відповідь". Виклик, загрозу ми отримали – тепер активно готуємо відповідь.

– Нещодавно росіяни почали застосовувати проти України баражуючі авіабомби. Вкрай небезпечні, як запевняє речник Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат. У чому є головна загроза цих боєприпасів?

– Як практично вся військова техніка, такі авіабомби створювалися за часів СРСР. Так, це дуже потужна штука. Але з урахуванням кількості військ, зосереджених на лінії фронту, вона не здатна призвести до якихось серйозних наслідків, якщо ми говоримо про бойові порядки. Тому що підрозділи розосереджені. Росіяни можуть знищити подібною бомбою окремий пункт, але не більше.

Водночас такі бомби надзвичайно небезпечні для мирного населення, для міст та сіл. Своєю руйнівною силою вони можуть знищити великі будинки, об’єкти, у тому числі критичної інфраструктури.

– Як боротися із такою загрозою?

– Збивати ці бомби практично неможливо. Але можна знищувати ті літальні апарати, які запускають їх. І для цього нам потрібна авіація. Тому що ППО з огляду на відстань просто не помітить пуск таких боєприпасів. А ось за допомогою авіації ми зможемо знищувати літаки супротивника, які випускають такі бомби, ще до того, як почнуть їх застосовувати. Саме тому Юрій Ігнат вкотре наголосив на важливості поставок Україні бойової авіації. Навіть для протистояння тому виду озброєння, який ми зараз обговорюємо. Це не нові бомби. Просто РФ раніше їх не використовувала. Зараз, схоже, через брак сучасніших боєприпасів агресор пускає в хід все, що тільки має. І боротися, повторюся, слід із причиною, а не наслідками – знищувати літальні апарати супротивника.

Про бойову авіацію для України

– Якими є перспективи отримання Україною бойової авіації?

– Я думаю, це вже вирішене питання. З початком передачі нам наземної бронетехніки ми можемо говорити, що питання авіації перетворюється на практичну площину. Просто треба розуміти, що цей процес, за словами, наприклад, представників США, може тривати до півтора року. Адже мало передати літаки. Простий приклад. У вас, скажімо, є авто "Мерседес". А станцію техобслуговування заточено під "Жигулі". І чим вона допоможе, якщо у "Мерсі" якась поломка? Нічим. Тож треба будувати станцію, орієнтовану на "Мерседес". Приблизно така ж ситуація із передачею нам закордонних видів військової техніки, включаючи літаки. Техніка стандартів НАТО вимагає від України створення абсолютно нової системи техобслуговування, експлуатації та ремонту обладнання. Треба вчити людей. Причому не лише пілотів. А на один літак, на один екіпаж припадає до 50 осіб, що обслуговують персонал, якщо брати всю лінію забезпечення. Це і аеродромно-технічне обслуговування, і метеорологічне, і озброєння, і тил, і таке інше…

- Тобто в найближчому майбутньому літаками нам не допоможуть?

– Допоможуть. Але не F-16 чи чимось подібним, хоч згодом дійде і до такого виду авіації. У проміжній фазі розглядається постачання пострадянських зразків літаків, що є на озброєнні країн-членів НАТО.

Це теж процес не днів-тижнів, бо є таке поняття, як "колективна відповідальність". Якщо ті ж МіГ-29 перебувають на озброєнні однієї з держав, вони імплементовані в систему колективної оборони всього блоку НАТО. І не можна їх просто вирвати із цієї системи, нічим не замінивши. Тому відпрацьовується ланцюжок поставок та забезпечення. Наприклад, ті, хто нам передають МіГ-29, одержують МіГ-35. Така специфіка передачі авіатехніки. Саме тому тут все не так швидко, як би нам хотілося. Але процес уже запущено – і його не зупинити.