"Свідомо сказав собі: не малювати війну": артилерист Валерій Пузік на передовій створює картини на ящиках від набоїв

Читать на русском
Автор
1055
Цю роботу Валерій Пузік присвятив рідній Одесі Новина оновлена 14 листопада 2022, 15:22
Цю роботу Валерій Пузік присвятив рідній Одесі

35-річний одесит зізнався, що не збирався бути військовим, і розповів про фронтові будні

35-річний Валерій Пузік – український письменник, художник, режисер, сценарист – поєднує захист Батьківщині у складі артилерійського підрозділу з творчістю. Незабаром вийде друком його книга під назвою "З любов'ю — тато!", що "пишеться в прямому ефірі", а його підписники у соцмережах мають можливість регулярно милуватися картинами на незвичних полотнах – кришках ящиків від боєприпасів. "Телеграф" поговорив з талановитим одеситом про війну та творчість.

"Немає часу багато думати, потрібні мобільність та швидкість"

До початку війни на сході України одесит Валерій Пузік був занурений в мистецтво – малювання та писання розвивав паралельно, брав участь у виставках, презентував новели та оповідання, долучався до знімання документальних фільмів. Та залишитися осторонь подій не зміг і у 2015 році вступив до лав Добровольчого українського корпусу "Правого сектору". Валерій ненадовго затримався в інформаційному секторі та свідомо обрав артилерію.

Побачене та пережите на фронті знайшло відбиток у творчості одесита. Наприклад, в оповіданні "Моноліт" він показав проблеми бійців, які повернулись з передової. Крім того, реальні події, що відбувались на Донбасі, стали основою сценарію для мінісеріалу "Бліндаж". Разом з режисером Володимиром Тихим Валерій створив комедійну кіноповість про АТО "Наші котики". Планів на рік 2022-й було багато, та в них знову втрутилась росія.

У мирний час Валерій писав прозу і поезію, знімав кіно і виховував сина

- Скажу чесно, я не думав, що мені доведеться знову брати до рук зброю, — зізнався "Телеграфу" Валерій Пузік. — Звичайно те, що війна мала перейти у нову фазу, було очевидним, але я не міг уявити себе в цій системі координат. Можливо це було зумовлено нерозумінням масштабів майбутнього етапу. Я не збирався бути військовим, і після перемоги, якщо доживу, теж не збираюсь. Мене більше цікавить мистецтво. Кіно в першу чергу, література і вже потім живопис. Тому вибір буде очевидний.

На картоні від ящику для мін розквітли сни про море

Валерій зізнається, що як і більшість співвітчизників, спочатку був розгублений. На його очах пустіли одеські вулиці, люди вигрібали продукти в магазинах та готівку в банкоматах. Він встиг поволонтерити, взяти участь у патрулюванні вулиць, а потім пішов воювати.

- В перші дні – хаос в голові та навколо, пошук відповідей на запитання: "Що робити з сім'єю? Куди вивозити дружину та сина?" – згадує Валерій. – Коли все стало на свої місця, пішов до військкомату. Зараз знаходжусь в артилерійському підрозділі. Це все, що можу сказати наразі.

Не розкриваючи того, на якому напрямку Валерій працює, він ділиться своїми спостереженнями щодо фронтових буднів. Зокрема, на питання, чи стали бійці більш мотивованими та чи змінився характер бойових зіткнень, Валерій зазначає, що на початку, у 2015-му, війна була позиційна. Зараз же перевагу має той, хто може оперативно підлаштовуватися під ситуацію.

- Немає багато часу думати. Потрібні мобільність та швидкість. І чим більш злагоджені дії, чим глибше копаєш, а копати доводиться багато, тим довше ти та твій підрозділ триматиметься на плаву. Дуже багато залежить від дій командирів, від чіткості поставлених задач. А страх переважно виникає з невідомості. Це дуже дивна субстанція, і її треба контролювати. Як тільки страх починає тобою керувати, виникає хаос. Він призводить до втрат.

Щодо складу війська, то це ті самі типажі. В кожному підрозділі є дід, молодий, що рветься до бою, аватар в режимі пошуку, всезнайки та понторізи. Дуже важливо знайти серед цього всього баланс. Як тільки він знаходиться – все стає на свої місця.

Також Валерій додає, що не бере участь в дебатах побратимів про мобілізацію у країні-агресорі та можливий ядерний удар з боку противника. А ще зазначає, що те, як подається війна експертами та офіційними особами, та те, якою вона є насправді, це різні речі, бо "є погляд зі сторони, а є повне занурення в побут, мілітаристику". Щодо ж "яскравих" моментів війни, які врізались в пам'ять, каже, що це була робота ППО.

- Найбільше запам'ятались моменти, коли над нами збивали ракети. Таке було кілька разів. Вдень ще не так, а от вночі це дуже "красиві" голлівудські кадри. Шкода, що це не кіно про війну, а реальність.

Збиття ракет виглядає як кадри з голівудського кіно, каже Валерій Пузік

"З любов'ю — тато!" — книга, що писалась і пишеться в прямому ефірі

У перервах між виконанням бойових завдань Валерій приділяє час творчості, хоча і натхнення з’явилось не відразу. Та згодом "з-під пера", як і у мирний час, почали виходили короткі новели або вірші. Інколи боєць щось публікує на своїй "літературній" сторінці у фейсбуці, та запевняє, що це мінімум.

- Не можу сказати, яких текстів пишу більше. Річ у тому, що прозу доповнює поезія, а поезію — проза. Я хотів розбити це все на два умовних цикли, але не виходить. Те, що можна сказати віршем, в прозі може просто не звучати. Наприклад, книжка-білінгва "Carmina Burana", яка вийшла друком у Польщі, — це спроба упорядкувати вірші, написані цьогоріч. Так само, як "Зошит війни" — упорядкування прозових текстів та заміток. Але тексти в більшості випадків перелінковуються, і це єдине полотно.

Валерій також долучився до проєкту "Антологія24", збірка перекладена англійською мовою й орієнтована на європейських режисерів і театри. На стадії реалізації ще кілька творчих задумів.

- З видавництвом "Лабораторія" готуємо до друку книжку "З любов'ю — тато!", — перелічує Валерій. – Це книга для сина. З однієї сторони, вона тяжіє до фронтових заміток, а з іншої — це листи в майбутнє, листи до Ореста, до дружини Ірини. Це клаптикова ковдра зіткана зі спогадів, мрій, порад, флешбеків. Це спроба зафіксувати й, можливо, систематизувати навколишній хаос війни. Це книга, яку я хотів би, щоб прочитав син, якщо я загину. Послання в пляшці. Важко виокремити щось одне. "З любов'ю — тато!" — книга, що писалась і пишеться в прямому ефірі. Війна така річ, що кожен текст може стати останнім.

Книжку "З любов'ю - тато!", яка незабаром вийде друком, автор називає посланням у пляшці

Ще є дві повісті для дітей, які мають вийти у видавництві АССА. Це друга книжка з циклу "Делфі та чарівники". Вона має назву "Макгі та Чорний дракон". За сюжетом першої книги циклу на танкер напали дракони. Вони дихають вогнем і туманом забуття та ладні от-от знищити все на своєму шляху. Протистояти їм може восьмирічний Орест. Він щойно дізнався, що обраний чарівником. Тепер на хлопчика чекає безліч випробувань.

У другій книзі ще більше магії й, власне, історичних подій, які обіграні та трохи деформуються під загальну ідею циклу. Якщо в першій книзі багато говорять про Юрія Яновського та його роман "Майстер Корабля", то друга починає розкривати історичне тло Бессарабського краю, а сюжетом рухають герої, яких немає в першій книзі. Ще одна — кіноповість "Зима, Кабан, Груднева 19" — проста новорічна історія про магію та Святого Миколая. Дописав її в травні-червні цього року.

"Без підтримки побратимів не було б більшості картин"

Збираючись на фронт, Валерій зовсім не думав брати з собою щось для малювання, бо цілих п’ять років цим не займався. Але війна внесла свої корективи, він знову почав створювати картини на кришках чи вкладках від ящиків для набоїв різного калібру, гранат, зброї та фанері.

- Я проходив біля цих ящиків щодня, — говорить Валерій. — Маю досвід малювання на такій основі (у Добровольчому українському корпусі у 2015 році), і мене просто почало тягнути до них. Зрештою випадково натрапив на магазин для художників й купив пензлі та фарби. Малюю, мабуть, щоби не думати. У тебе є фарба, якийсь фрагмент часу і поверхня. Все! А-а-а… і музика для настрою.

Валерій п'ять років не писав картини: "Малюю, мабуть, щоби не думати"

Результат – на фото, якими ділиться митець в соціальних мережах. Тут і одиничні картини, і серії. Степові та морські пейзажі, світ пернатих та символів, виконані в пізнаваній техніці.

Триптих "Сни про дім"

- Щось малюю з натури, щось по пам'яті, — відкриває секрети творчого процесу Валерій. — Інколи небо червоне, адже немає іншої фарби. Матеріал сам диктує текстури, мотиви та манеру виконання. Наявність тої чи іншої фарби впливає на палітру.

"Вечір. Миколаїв. Поля"

Якщо порівнювати живопис у 2015-му та 2022-му, то свідомо сказав собі: не малювати війну. Попередні роботи були тьмяні, дивакуваті, деформовані. Мені вони не подобались. Тож коли почав малювати після паузи, обрав прості мотиви: птахи, рослини, світанки тощо. Зараз працюю над ящиком, який розкривається на чотири частини, саме зображення більше схоже на ікону, там прослідковуються мотиви. Але коли робота буде завершена, не знаю. Називатиметься "Миколаївські фрески".

Захоплення Валерія не дивує побратимів, вони й з "полотнами" готові допомагати: приносять пусті ящики, відчищають їх від бруду і навіть можуть підказати сюжет для майбутньої роботи.

Отакі ящики згодом перетворюються на витвори мистецтва

- З "Психологом" напівжартома вибирали палітру і композицію для картини "Сни про дім". А "Бурий" ніс півтора кілометра ящики від 5,45, щоби було полотно, — наводить приклади підтримки Валерій. – Це досить кумедно. Без дружньої підтримки не було б більшості картин. До речі, деякі з них я дарую саме побратимам, а ще роздаю волонтерам, деякі продаю. В червні, здається, проводили аукціон, аби закрити потреби волонтерів, які нам допомагали. Картини розлетілись світом так швидко, що довгий час у мене нічого не затримувалось. Планували ще один аукціон, але поки дати немає. Загалом, коли є можливість, везу картини додому.

Ящик зі знаряддям художника Валерій не вважає важкою ношею

Наразі Валерій отримав пропозицію зробити виставку своїх художніх робіт у Нью-Йорку. Зазначає, що перш за все буде питання з транспортуванням незвичних полотен і обрані для показу за океаном будуть ті, з якими "менше мороки при перетині кордону".

"Думаю, з відзнятого матеріалу вийде колись кіно"

Через війну Валерій був змушений відкласти свої творчі плани щодо кінематографа, але розвиватися в цьому плані не припиняє. Вже цього року пройшов сценарні курси.

- Ми мали подаватись на пітчинг Держкіно (творчий конкурс, який передбачає державну підтримку переможців. – Авт.) з двома фільмами для дитячої аудиторії, сценарії до яких вже написані, — говорить Валерій. — Також було кілька проєктів, які мали запуститись навесні 2022 року. Звичайно, після 24 лютого все "заморожене". Та зараз я сам фільмую те, що відбувається на фронті. Рідко. Але систематично. У мене є домовленість з режисером Володимиром Тихим із кінооб'єднанням Babylon13. Думаю, з відзнятого матеріалу вийде колись кіно.

Досвід створення такого фільму-реаліті у Валерія вже є – це робота під назвою "Перемир’я". Короткометражка знята на камеру gopro одним з побратимів одесита у зруйнованих росіянами Пісках Донецької області. Загалом саме документальне кіно, на думку Валерія, знімати на часі.

Навіть селфі виходять у Валерія Пузіка символічними та глибокими

- Якщо говорити загалом про творчість українців на тему війни, то було багато кон'юнктури. Це точно. Трохи пафосу. Я більше по ветеранській літературі орієнтуюсь. Там все є. Це ідеальні тексти для подальших екранізацій. До того ж багато пишуть "тут-і-зараз". Цих людей в майбутньому, як мінімум, потрібно залучати до роботи. Щодо документалістики, то у нас купа талановитих людей, які знають своє ремесло. Їх просто потрібно підтримати. З кіно у нас проблем після перемоги не буде. З літературою теж. Все має бути різнобарвно: і комедії, і трагедії, і драми.

Перше, що зробить Валерій після перемоги, зварить каву з дружиною і пограє з сином біля моря

Та перш ніж повернутися до втілення в життя всіх кінематографічних, письменницьких та інших задумів, Валерій Пузік після здобуття Україною перемоги планує провести час з родиною в Одесі: "Зваримо з дружиною кави, пограюсь з сином біля моря. А потім збудуємо з ним велетенську фортецю з піску і з’їмо піцу прямо там, за її мурами".