Заробляти будемо потім. Зараз треба виживати: як власниця ювелірного бренду перейшла до закупок дронів

Читать на русском
Автор
24092
Валерія Гузема Новина оновлена 02 січня 2023, 11:12
Валерія Гузема. Фото Колаж "Телеграфу"

Засновниця ювелірного fashion-бренду Guzema Fine Jewelry Валерія Гузема розповіла "Телеграфу", як вишукані прикраси перетворюються на дрони та Starlink для ЗСУ

Є бізнеси, які дуже важко у нашій уяві поєднуються з війною. Ювелірний — один із них. У 1940-і роки в Європі ювеліри працювали в умовах зруйнованої логістики та нестачі дорогоцінних металів і каменів. Деякі з них "добували" бісер, перлини та напівдорогоцінні камені з елітних вечірніх суконь.

Ми теж працюємо в умовах жорстокої війни. Але нас підтримує те, що поруч є улюблений квітковий магазин, майстерня солодощів чи ювелірний салон. Значить, живемо.

Про те, як працюють ювелірні бренди під час війни, про баланс між заробітком і благодійністю, плани підкорення Америки та нюанси ручної роботи на виробництві поговорили в рамках проєкту #БізнесТелеграф із засновницею ювелірного fashion-бренду Guzema Fine Jewelry Валерією Гуземою.

"На початку війни був великий попит на обручки. Чоловіки, які йшли на фронт, хотіли перед тим одружитись"

- Наскільки змінились обсяги виробництва Guzema Fine Jewelry з початку війни?

- На початку суттєво скоротилися — втричі. Потім до 10 жовтня ми набирали оберти й поступово наближались до об'єму довоєнного часу. Але 10 жовтня у нас стався суперобвал продажів. Я сподіваюсь, що все вирівняється.

Об'єм виробництва ми не називаємо. Навіть якщо я вам скажу цифру, це буде не дуже коректно: якщо порівнювати з брендом мас-маркету, це взагалі ніщо. А у нас ручна робота, і якість не така, як на серійному виробництві, де відлив деталі, залив інший розчин, відлив інші деталі — і все. У нас одну прикрасу можуть тиждень робити, це залежить від її складності. Кожна кулька робиться вручну. Кожна!

Прикраси та робота з кулькой
Кожна кулька для прикрас робиться вручну

- Навіщо? Можна ж поставити машину і штампувати?

- Можна, але жодна машина не робить такої якості.

- Ми говоримо про якість звичайних кульок?

- Так. Ви відчуєте різницю, якщо візьмете прикрасу в руки. Це як порівнювати брендові сумки та репліку. Подивишся — наче та сама форма, шкіра, фурнітура. Навіть лейбл може стояти. Але, якщо взяти в руки, різниця відчутна. І ювелірний бізнес не виключення.

У нас, до речі, є правило. Коли ми робимо обручки, якщо майстер в поганому настрої, дозволяємо йому не працювати з обручками в цей день. Бо метал несе в собі певну енергію.

Робота з обручкой
З обручками можна працювати тільки в гарному настрої, вважають ювеліри

- Як ви зустріли 24 лютого? Чи готувались до можливого вторгнення?

- Не готувались. Я одна з тих щасливиць, хто за тиждень до війни максимально вклався у розвиток бізнесу: закрила 70% потреб на новий шоурум, який почали будувати ще до війни. Підрядник ще й говорив: "Слухай, ти точно впевнена, що зараз потрібно вкладати?" Можливо, хтось подумає, що це було легковажно, але я вважаю, що життя одне, треба працювати, попри все, і не зупинятись.

Тож 24 лютого я була в Києві. Прокинулась в шоку, але одразу зрозуміла, що трапилось."Поїдьмо в Чернігів, у нас будинок приватний за містом, цілий гараж картоплі, нам на пів року вистачить!" — говорила мама. А я сиділа і намагалась зрозуміти, що робити далі. Насамперед — зателефонувала бухгалтеру: "Юлю, швидко, поки банки працюють, нарахуй людям зарплату". У нас працівники її отримують якраз наприкінці місяця. Врешті вирішила: поїдемо на захід України.

26 лютого ракета прилетіла в мамин будинок під Черніговом. Слава Богу, було зруйновано не все — лише частина, зараз ми все вже відбудували. Я дуже гостро в той момент відчула, що кожне рішення, яке ти сьогодні приймаєш, може бути вагою в життя.

Березень був особливо важкий: Чернігів — під окупацією, а там і дитяча лікарня, якою ми опікуємося, і дитячі будинки… Ми евакуювали дітей, знайомих, друзів. 24 лютого перерахували 1 млн гривень на ЗСУ. Мені здавалось, що нам потрібно всім напружитись — і це все швидко скінчиться.

Як ювелірний бренд ми перші тижні не працювали. Пам'ятаю, як 24 лютого заїхала в шоурум. Ранок, дзвонить телефон. Мені стало навіть цікаво, хто це. Підіймаю слухавку: "Алло, Guzema Jewelry, вітаю вас!" Чоловік, що телефонував, так само здивувався: "Перепрошую, що в такий час дзвоню, але ви мені відправили замовлення, у дружини день народження. Я зможу його забрати?" І ми перевірили його замовлення…

Потім десь за два тижні, у березні, до нас почали телефонувати клієнти: "Ви працюєте? Як не працюєте? У доньки день народження. Ми розуміємо, що війна, але…" Дуже багато запитів було на обручки. Чоловіки, які йшли на фронт, хотіли перед тим одружитись. І цей потік справ не давав депресувати та думати, чи працювати. Люди нас самі підштовхували до роботи.

Спочатку, коли ми роз'їхались, виробництво не працювало. Завдяки досвіду з ковідом у нас був грошовий резервний фонд, і ми мали змогу виплачувати людям заробітні плати у березні, квітні, травні. Так, ми скоротили зарплати, але нікого не покинули.

"Коли на фронті загинув дуже близький друг, вирішила зосередитись на амуніції для військових"

– Звісно, з перших днів війни запрацював наш благодійний фонд, — продовжує Валерія Гузема. — Спочатку ми "вели" усіх: і дітей, і переселенців, і тероборону, і гуманітарною допомогою займались. Потім сфокусувались на амуніції для військових.

- Чому саме амуніція?

- У мене загинув дуже близький друг на фронті. Після того я вирішила: зосередимось лише на амуніції для військових — машини, дрони, рації, генератори, інші розхідні матеріали.

Ми, як ювелірний бренд, отримували запитання — а чому ви допомагаєте військовим, а не жінкам-переселенцям з дітьми? Ви ж — про жінок? Але мій бренд і мій фонд — це відображення мене. А я вважаю, що, чим швидше і якісніше у наших хлопців буде амуніція, тим швидше вони звільнять території і тим менше в Україні буде переселенців та постраждалих в тилу.

В кінці березня ми зрозуміли, що попит на прикраси повернувся, та відкрили продажі декількох позицій онлайн з доставлянням по Україні. Уже за місяць налагодили логістичні процеси, офіційно вийшли на міжнародний ринок та почали активно працювати з іноземними клієнтами. У цей же період, на початку травня, ми повернули офлайн-шоурум у Києві до роботи. Наприкінці червня повністю відновили роботу виробництва. Наразі майже вся наша команда в Україні, всі працюють. Ми не звільнили жодної людини, окрім тих, хто виїхав і сказав, що вже не повернеться. Ми навіть набирали та зараз набираємо людей в сейлз-команду.

на виробництві
Ще влітку повністю відновили роботу виробництва

- Ви говорили, на початку було відчуття, що потрібно трохи напружитись, задонатити на ЗСУ і все швидко закінчиться. Сьогодні які відчуття — чи не втомився бізнес донатити?

- Загалом бізнес супервтомився, якщо чесно. Як і всі українці. Але заробляти ми будемо після війни. Зараз треба вижити. Судіть самі: життя дрона на передовій плюс-мінус 10 днів. Далі він збивається, ламається тощо.

Звісно, є великі фонди, які можуть купувати "байрактари". Є волонтери, які допомагають екіпірувати знайомих, друзів. Ми невеликі, але кожен місяць від півмільйона до 2,5 млн грн акумулюємо і витрачаємо на допомогу. Тож намагаємось їх спрямовувати на вагомі речі, які одній людині-волонтеру купити складно. Ті ж Starlink сьогодні навіть у Польщі потрібно чекати не менше 10 днів. Щобільше, раніше їх можна було придбати без волонтерів, зараз компанія напряму не відправляє. Купа всяких нюансів.

Starlink у бійців ЗСУ
Військові не тільки надсилають фото з отриманими посилками, але й пишуть слова подяки

Якщо говорити про об'єми, ми не дуже великий фонд. Але працюємо точно, прицільно. Лише з тими, хто на передовій, на "нулі". Ми маленькі, але дуже мобільні та оперативні у виконанні запитів. Я вважаю, це дуже важливо, бо на війні — кожна хвилина на вагу золота.

- Ви писали навесні у Facebook, що українські бренди хочуть об'єднатися і створити український дім в Мілані.

- Так, навесні у нашому Telegram-чаті українських брендів виникла ідея відкрити спільний шоурум у Європі. Ми шукали якісь можливості, локації, допомогу. Контактували з італійськими знайомими і якось вийшли на Торговельну палату. В результаті бренди одягу зробили презентацію в рамках тижня моди.

Зараз кожен використовує будь-які шанси вийти на міжнародний ринок, заявити про Україну. Нещодавно, наприклад, я дала ряд інтерв'ю іноземній пресі. Якщо раніше ми говорили про ювелірку та натхнення, то сьогодні я починаю розмову з того, що прокинулась від вибухів. Приїхала на роботу, світла немає. І навіть через такі нюанси доносимо реалії життя в Україні, щоб люди не забували про нашу війну.

- Цікавість не спадає до нас?

- Спадає. Ми бачимо це навіть по інтенсивності донатів. Якщо раніше ми відкрили збір — і люди швидко задонатили, то тепер ми робимо різні розіграші, подарунки даруємо тощо.

Військові з автівкою
Фонд купує автівки для ЗСУ

- Дім українських брендів у Мілані відкрився фізично?

- Все, що зараз робиться українськими брендами за кордоном, це тимчасові проєкти. Окрім, я так думаю, франшизних історій або коли бренди самостійно відкривають якісь бутіки. Хоч наразі я знаю дуже мало брендів, які відкрились в Європі.

Це залежить від багатьох факторів — бюджет, локації тощо.

Але дуже багато робиться тимчасових історій, поп-апів, і це роблять теж українці. Інколи — наші клієнти, знайомі. Інколи — зовсім незнайомі люди. Мені цікаво було, якщо чесно, подивитись на різні ринки та дійсно якось заявити про нас. Ми були в Парижі, Лондоні, Каннах, Празі, Флоренції. Брали участь у швейцарській ювелірній виставці GemGeneve та у благодійному заході в Бостоні.

"Навіщо тобі інші ринки, якщо в тебе свій, який ти ще не до кінця охопив"

- У вас не було думки відкрити свій шоурум за кордоном?

- В наших планах це є. Я розглядала різні ринки Європи, але зрозуміла, що Америка — конкурентніший, але й цікавіший ринок для бренду ювелірних прикрас, ніж Європа.

По-перше, Європа більш насичена ювелірними брендами. По-друге, американський споживач відкритіший до покупок ювелірних прикрас, аніж європейський.

Європа більш консервативна. Це старі гроші. І я бачу, що люди починають купувати щось дороге вже після 35-40 років, якщо взагалі починають.

Ми, звісно, не беремо такі туристичні міста, як Париж, Лондон, можливо, Відень. Це не просто мої спостереження, а й дані аналітики за кількістю брендів, обсягами продажів у кілограмах золота тощо.

Багато чого в бізнесі, зізнаюсь, я роблю інтуїтивно. І моя інтуїція підказує, що Америка для нас найперспективніша. Але у світі все так швидко змінюється, що загадувати не будемо.

Планую в січні провести стратегічну нараду щодо нашої подальшої роботи. Для нас зараз, звичайно, український ринок — головний, він таким і залишається. Ми до війни не робили міжнародний піар та просування.

- Чому ні?

- Ми дуже активно розвивались вдома. Навіщо тобі інші ринки, якщо в тебе свій, який ти ще не до кінця охопив. Щобільше, я ціную свою роботу за те, що вона мені приносить задоволення. Принаймні, поки ми — малий/середній бізнес.

- Але все одно ж були замовлення і з-за кордону. Як змінилась їхня кількість після 24 лютого?

- Не порівняти. Багато українців виїхали за кордон. Спершу ми бачили, що є міжнародні доставляння коштом наших людей, а зараз — що починаються міжнародні доставляння іноземцям.

Звісно, нам потрібно відкрити фізичний шоурум за кордоном і тоді ми вже побачимо, що із зацікавленістю і як. На жаль, війна показала, що на одному ринкові працювати сьогодні небезпечно.

- З початку війни зруйнувались команди, виробництва, змінилась логістика тощо. Наскільки це вплинуло на вартість продукції?

- Не буду приховувати, що зараз наша маржинальність впала. На це вплинув і курс долара, і вартість золота, і багато інших чинників. Але ми довгий час нічого не робили з цінами, бо думали: давайте все це втримаємо, як є.

Потім нам все ж таки довелось ціну на частину прикрас привести до ринкового курсу. Ми намагались змінити ціну дуже-дуже мінімально. Такий підхід — одна з причин, чому ми не можемо вийти на ринки Європи через ритейлерів: вони вимагають доволі велику маржу, а ми просто не можемо її дати, тому що у нас ручна робота і досить дорога собівартість.

"Якщо ваші мрії здійснюються, то вони замалі"

- Ви плануєте стратегічну нараду. Про що буде йти мова?

— Ми поставимо перед собою якусь дуже масштабну ціль. Наприклад, закупити 5 тисяч дронів. А як ми це зробимо — то вже інше питання. Зробимо 10 благодійних колекцій чи вийдемо на американський ринок. Я не думаю зараз про бізнес-задачі в цифрах. Я мислю, швидше, в дронах.

Дрон від фонду Валерії Гуземи
Дронів на передовій потрібно багато

Щобільше, я зрозуміла, що якщо ваші мрії здійснюються, то вони замалі. Чим менше ось цих кордонів, чим більше і ширше ти можеш мислити, тим більше класних ідей можеш знайти. І тоді інше відчуття масштабності світу. Ти можеш бути маленьким, але відчувати такі крила за спиною, що здатен за секунду злетіти.

- Чи не виникало за цей час вигоряння? Це творчий бізнес, а творчим людям наразі складно.

— Сьогодні легко впасти в депресію. Я не виключення, я така сама людина. В мене була якась супердепресія на початку війни від окупації та тих жахів, які вона принесла. Потім я знайшла такий вихід: поїхала і пройшла курс стрибків з парашутом. Мені це допомогло перезібратись. Далі повернулась до роботи вже більш-менш в нормі.

- Вибили стрес стресом?

- Так. Людям рекомендую брати себе в руки усвідомлено. Якщо тобі треба щось змінити — змінюй! Треба або перемикнути картинку, або чимось іншим зайнятись. Я, здається, взагалі не дивилась перші місяці в дзеркало. І потім, коли звернула увагу на себе, — жахнулась. Психологічно не могла собі щось приємне дозволити. Наприклад, зробити манікюр. Мені здавалось: де війна, а де манікюр. Це недоречно. Так само я довго не надягала свої прикраси. Але через деякий час, коли була вже просто виснажена, зрозуміла: якщо в тебе немає ресурсу, треба робити все, щоб його знайти. Якщо я сама з собою не можу впоратись, то що я можу дати іншим?

Валерія Гузема
"Після вторгнення рф я довго не надягала свої прикраси", - зізнається Валерія Гузема

Звичайно, я не закликаю робити гучні вечірки, але важливо дозволяти собі те, що надихає. Наприклад, зайнятись грою на фортепіано. Підтримувати себе у формі. Проводити час з родиною. Робіть будь-що, що дасть вам ресурс. Наповніть себе, щоб було що дати іншим. Бо я знаю багато волонтерів, які дуже виснажуються. Вони говорять: ми не можемо жити, коли там бойові дії. Але ти нічого не зможеш зробити для хлопців та дівчат на передку, коли сам ледь очі відкриваєш.

- Ви випускали досить багато колекцій до війни. Наскільки змінився підхід до їхнього створення, джерела натхнення?

- З натхненням проблема. З початком війни мені дуже складно давались перші колекції. Спочатку я зробила благодійну колекцію Freedom, вона досить проста. І перші місяці ми у 90% випадків продавали тільки її. Я розуміла, що це не дає ніякого прибутку бізнесу, проте це класна можливість допомогти армії.

Колекція Freedom
Колекція Freedom

Потім була колекція Spadok. Вона натхненна українським корінням, нашою культурною спадщиною. В основі колекції — символ калини. Вона має піксельну форму, що нагадує схему для вишивання хрестиком.

Колекція Spadok
Колекція Spadok

І відповідно сама прикраса такої форми прошита багряною ниткою. Це все також робиться вручну нашою вишивальницею. Кольє виконані з традиційних для українських прикрас напівдорогоцінних каменів — бурштину чи коралів.

Колекція Spadok
Колекція Spadok натхненна українським корінням

Мені здається, я ніколи не читала стільки українських книжок, як зараз. Ніколи так не цікавилась українською історією, наскільки цікавлюсь зараз. Це супер, і я бачу, що все моє оточення так само зараз заглиблюється в наше коріння. І ми бачимо: так ми ж насправді дуже потужна нація! І дивуємось, чому ми раніше себе так недооцінювали.

Я їздила по Європі, вибирала країну, де на час війни могла б залишити сина, і зрозуміла, що краще України не знайду. Я вже чекаю не дочекаюсь часу, коли зможу повернутись з родиною до Києва.

- Який ваш улюблений метал, камінь?

- Метал, який мені більше до душі, — це золото. Камінь, який надихає мене зараз, — бурштин. Я завжди мріяла попрацювати з ним, але це складно: бурштин дуже крихкий. Ми створювали багато пробних каблучок, я тестувала їх, вони ламались. Засмучувалась через це, бо розуміла, що не можу зробити те, що мені дійсно хочеться. І лише цього року вдалося реалізувати ідеї в колекції Spadok.

А також, до речі, зараз ми готуємо цікавий проєкт з бурштином. На Рівненщині було колись знайдено один з найбільших бурштинових самородків у формі серця. Цей камінь хотіли викупити, але власниця сказала: "Ні, це українська душа, українське серце, я його ніколи не продам".

У нас буде проєкт "Дякуємо серцем", пов'язаний із цим каменем. Подаруємо бурштинові серця від українського народу всім, хто допомагає нам зараз у визволенні України. Бо ще одна риса нашої нації — вдячність. Наші військові, наприклад. Я дуже їм вдячна, коли вони просто кидають фото для звітності, бо важливо показувати людям нашу роботу, що ці гроші на справу йдуть. Але військові пишуть слова подяки на гільзах і надсилають. Приносять прапори з підписами усього батальйону. От чесно, це прямо до самого серця! Які б там не були історії з окремими нашими людьми за кордоном, ми — вдячна нація.

- Були якісь особливо теплі історії чи особливі клієнти за цей час?

- Багато історій. Одна з них — нам написала клієнтка з приводу кольє. "Дівчата! Будь ласка, терміново забронюйте мені кольє, я зараз хочу оплатити! Тільки не висилайте його поки що, бо моє місто в окупації, кольє не дійде. Коли місто деокупують, напишу адресу. Я зараз сиджу в підвалі, шліть швидко номер картки, поки є зв'язок". От як можна скласти руки, коли у нас такі люди?

"Після війни поїду подорожувати Україною. В Крим!"

- Які для вас головні підсумки року? Чому навчились у 2022-му?

- Ми розвиваємось, попри все. Наша душа розвивається через біль. І зараз у нас немає шансів зупинитись і програти, ми не можемо забути, яка ціна вже заплачена, скільки життів покладено за свободу. Я, коли це усвідомлюю, розумію, що далі — тільки більше треба працювати та цінувати кожну хвилину, бо ти не знаєш, що буде завтра. Дуже багато українців зараз завмерли в стані очікування, коли це все закінчиться. Я раджу не очікувати інших обставин, живіть зараз, не відкладайте мрії та проєкти.

- А у вас є плани виходити не тільки на інші ринки, а й в інші ніші? Ми бачимо, як запускаються бренди одягу, наприклад.

- Від благодійного фонду ми робимо багато проєктів з різними нішами. Ми випускаємо благодійні капсули — наприклад, зараз є теплі комірці, створені з брендом O.Taje, також маємо власний мерч: футболки, світшоти, створені з брендом Gidnist. Усе це працює як механізм залучення коштів до фонду. І нам поки що цього напрямку вистачає. Тож розвивати ювелірний бренд в інші ніші не плануємо.

Теплі комірці та світшоти
Теплі комірці та світшоти - усе це працює на благодійність

- Думали, що робитимете одразу після закінчення війни?

- Поїду подорожувати Україною. В Крим!